Оскільки рента може встановлюватись у формі надання періодичних послуг або виконання робіт, до договору ренти в субсидіарному порядку неодмінно повинні застосовуватись відповідні нормативні положення про договори з надання послуг та виконання підрядних робіт у тій частині, наскільки це не суперечить суті договору ренти. Законодавець спеціально цього ніде в ЦК України не зазначає, проте це об'єктивно випливає як наслідок встановлення такої форми ренти, що веде до виникнення послугоподібного або підрядоноподібного різновидів договору ренти.

Про те, що можуть укладатися рентоподібні договори з надання послуг або виконання робіт, законодавець у відповідних розділах ЦК також не зазначає. Однак це зовсім не означає, що про такі договори нічого невідомо на практиці і в цивілістичній науці, зокрема. Так, наприклад, дореволюційній юридичній практиці й Держстраху СРСР були відомими договори так званого рентного страхування. За одним із них договором страхування на випадок доживання до визначеного строку страховики під виплату одноразової премії зобов'язувалися виплачувати довічну ренту застрахованому, якщо він доживе до обумовленої дати чи події. Або інший: за договором страхування на випадок смерті страховики взамін одноразових або періодичних премій зобов'язувалися після смерті застрахованого виплачувати третій особі строкову чи довічну ренту.

До того ж серед рентоподібних договорів підрядного типу відомим є договір, що зустрічався в юридичній практиці Німеччини, за умовами якого встановлювався періодичний обов'язок підтримання в належному стані мосту. Таким чином, на практиці може виявитися доцільним субсидіарне застосування деяких норм про договори з надання послуг чи виконання робіт.

У правовому регулюванні ренти ЦК послідовно виявляє тенденцію максимально гарантувати інтереси її одержувача. Тим більше що рента може виявитися для останнього основним або принаймні одним з основних джерел засобів до існування.

Відзначена обставина знайшла відображення вже в ст. 732 ЦК України, присвяченій формі договору ренти. Незалежно від виду і вартості переданого платникові майна договір ренти (один з деяких договорів, для яких установлене це обов'язкове правило) підлягає нотаріальному посвідченню. Разом з тим зазначений договір потребує й державної реєстрації. Однак, державна реєстрація обов'язкова з тим же наслідком порушення - незначністю угоди лише у випадках, якщо мова йде про передачу під виплату ренти нерухомості (прав на неї).

Ще одним питанням розгляду юридичної природи права на ренту виявилось передбачене ч. 2 п. 2 ст. 735 нового ЦК України правило за яким установлюється, що в разі відчуження нерухомого майна іншій особі до неї переходять обов'язки платника ренти. Отже, виникає питання, метою якого є з'ясування речовим, чи зобов'язальним є право на ренту, що встановлюється в результаті відчуження нерухомого майна під виплату ренти. Правильне вирішення означеної проблеми дозволить як на практичному так, і на теоретичному рівні визначитись з належними підходами правового регулювання договірних рентних правовідносин, і разом із тим, допоможе передбачити можливі способи охорони та види захисту суб'єктивних прав їх учасників.

Так, у юридичній літературі встановлене відчуженням нерухомості право на ренту однозначно зараховується до речових прав. Зокрема, К.П. Побєдоносцев вважав так тому, що на його погляд, зобов'язання ренти обтяжувало нерухомість з її приналежностями, а не її володільця [11, с.352].

Очевидно, поділяв його погляди також і Ж. Моранд'єр, який убачав речовий характер даного права в тому, що зобов'язання ренти переходило на кожного наступного набувача нерухомості [4, с.253]. Вважають самостійним і незалежним від особистого зобов'язання речовим правом згадане право, маючи на увазі рентний борг - різновид абстрактної, без акцесорної форми застави й деякі німецькі цивілісти [12, с.336-342]. 

І дійсно, з одного боку, характер правовідносин, що виникають на підставі ч. 2 п. 2 ст. 735 ЦК України наводить нас на ту ж саму думку.

У результаті його аналізу ми можемо побачити як би невидимий для сторонніх осіб абсолютний зв'язок одержувача ренти з нерухомим майном. Полягає він у тім, що власники, цього майна можуть мінятися, а одержувач ренти вправі вимагати виплати рентного доходу від кожного наступного власника нерухомості, що одержав її в порядку правонаступництва. До таких власників, у першу чергу, відносяться покупці цього майна (сюди слід віднести і покупців, що придбали таке майно з торгів) обдаровані за договором дарування, спадкоємці, що прийняли спадщину, держава в особі відповідного фінансового органу, словом усі ті фізичні і юридичні особи, до яких перейшло право власності на нерухоме майно обтяжене рентою.

Відповідно, складається таке враження наче б, то право на ренту є речовим, оскільки воно “прив'язується”, до речі, а не до особи.