Теоретичні основи експертизи письменної мови

Вступ

експертиза почеркознавство судовий

Сьогодні Україна переживає період становлення ринкових відносин в економіці, що супроводжується значним зростанням кількості документів, які складаються фізичними та юридичними особами.

У теперішній час без документів, як засобів закріплення різноманітних фактів і правовідношень, не може обійтися жодна галузь соціального життя, бо за своїм змістом і застосуванню в суспільній практиці документи мають важливе політичне, юридичне, наукове, технічне, лінгвістичне та історичне значення. Одним з найважливіших реквізитів документа є підписи, які належать до числа найбільш розповсюджених об'єктів судово-почеркознавчої експертизи.

Разом з тим аналіз слідчої, судової та експертної практики показує, що у слідчих і суддів виникають значні проблеми при криміналістичному дослідженні письма. Крім того, серед криміналістів, до теперішнього часу, немає єдиної думки про віднесення процедури підготовки та призначення судової експертизи і відібрання зразків для експертного дослідження до системи слідчих дій, що не сприяє розробці тактичних основ і прийомів їх проведення.

Деяким окремим аспектам проведення судових експертиз, у тому числі судово-почеркознавчої експертизи, відібранню експериментальних зразків приділяли увагу вітчизняні та зарубіжні вчені - Л.Ю. Ароцкер, В.Д. Арсеньєв, Ю.П. Аленін, О.Я. Баєв, Р.С. Бєлкін, В.Д. Берназ, Т.В. Будко, О.М. Васильєв, А.І. Вінберг, С.М. Вул, В.Г. Грузкова, А.В Дулов, Н.І. Долженко, В.А. Жбанков, В.А. Журавель, Г.О. Зорін, Н.І Клименко, В.Я. Колдін, В.О. Коновалова, В.К. Лисиченко, В.В. Липовський, Є.М Лифшиць, З.С. Меленевська, І.М. Можар, В.Ф Орлова, Ю.К. Орлов, А.К. Педенчук, І.В. Постика, О.Р. Росинська, М.В. Салтевський, Т.В. Сахнова, М.Я. Сегай, М.О Селіванов, З.М. Соколовський, Т.М. Федоренко, В.Б. Федосєєва, С.А. Ципенюк, С.А. Шейфер, В.Ю. Шепітько, О.Р. Шляхов, М.Г. Щербаковський, О.О. Ейсман та ін.

Метою курсової роботи є аналіз теоретичних засад криміналістичного почеркознавства та авторознавства. Для досягнення мети були сформульовані та виконані наступні завдання:

· проаналізувати поняття, предмет та значення судового почеркознавства;

· визначити ідентифікаційні ознаки письмово-рухових навиків;

· дослідити поняття та особливості проведення судово-почеркознавчої експертизи;

· охарактеризувати сутність судового авторознавства;

· дослідити сутність та ознаки мовних навиків;

· проаналізувати експертне дослідження письменної мови.

Об'єктом курсової роботи є криміналістичне дослідження письма.

Предметом дослідження є процесуальні, організаційні й тактичні положення дослідження буквеного письма і підписів, а також дослідження письменної мови.

Методологічну основу роботи складають закони матеріалістичної діалектики, об'єктивно існуючі закони суспільно-економічного розвитку суспільства і держави та окремі загальні та спеціальні методи наукового пізнання, правових категорій і явищ; системного аналізу досліджуваних правовідносин; порівняльно-правового аналізу правових норм і правових понять; формально-логічного аналізу правових категорій у їх взаємозв'язку.

Структура роботи обумовлюється її метою та завданнями. Курсова робота складається з вступу, двох взаємопов'язаних розділів, висновків, списку використаних джерел.

Наприкінці роботи будуть зроблені відповідні узагальнення.

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження буквеного письма і підписів 1.1 Судове почеркознавство: поняття, предмет та значення Судове почеркознавство в криміналістиці визначається як система знань про закономірності почерку, прийоми його дослідження і методи вирішення завдань судово-почеркознавчою експертизою [17, c. 374]. Предмет судового почеркознавства багатогранний. Ним охоплюються: · вивчення закономірностей формування, функціонування і зміни функціонально-динамічного комплексу навиків, що лежать в основі почерку; · вивчення закономірностей експертного дослідження почерку; · розробка на основі виявлених закономірностей методів і методик вирішення завдань судово-почеркознавчої експертизи і використання їх під час експертних досліджень з метою встановлення фактів, що мають доказове значення, або для профілактики злочинів [15, c. 207]. Знання цих закономірностей складають зміст відповідних вчень, які у сукупності створюють наукову базу практичної діяльності - судово-почеркознавчої експертизи. Судове почеркознавство, як традиційна предметна галузь криміналістики та судової експертології, пройшло тривалий шлях розвитку, в якому в період з ХVІІ по ХІХ століття виділяють різні напрямки: каліграфічне, прикметоописувальне (А. Бертільон), вимірювальне або графометричне (Е. Локар), графологічне (А. Мішон, Ч. Ламброзо) [6, c. 223]. З кінця ХІХ століття починається природно-науковий етап розвитку судового почеркознавства (Л.Ю. Ароцкер, Є.Ф. Бурінський А.І. Вінберг, Л.Г Еджубов, О.А. Єлисєєв, Р.С. Ланцман, В.В. Липовський, С.М. Потапов, С.І. Тихенко, В.Ф. Орлова та ін.). Сформульоване положення про механізм формування почерку та його психофізіологічну сутність, розроблена класифікація загальних і окремих ознак почерку, розвинені загальні методичні підходи й окремі методики ідентифікаційних та діагностичних експертних досліджень, у тому числі методи математичного моделювання та ін [6, c. 224].

До актуальних теоретичних і методичних проблем почеркознавчої експертизи на сучасному етапі С.Г Качурін відносить:

1) розвиток наукового предмету й системи ідентифікаційних і діагностичних задач почеркознавчої експертизи;

2) розробку системи загальних і окремих ознак почерку;

3) розробку вірогідно-статистичних, описових моделей почерку;

4) співвідношення моделей формування почерку та його ознак;

5) встановлення чинників, що збивають почерк;

6) розробку методів і прийомів об'єктивної оцінки даних, отриманих у ході проведення експертизи;

7) вивчення властивостей і розвиток методик дослідження малоінформативних почеркових об'єктів;

8) дослідження закономірностей формування почерку, які відображають його залежність від властивостей особи [7, c. 127].

Наукові основи судового почеркознавства складають:

· психофізіологічне вчення академіка І. П. Павлова про вищу нервову діяльність людини та її динамічний стереотип;

· вчення про навики письма, їх стійкість та відносну незмінність;

· вчення про індивідуальність письма, яка відображена у сукупності ознак письма, що фіксуються на матеріальних носіях [16, c. 28].

Судове почеркознавство оперує низкою понять: «письмо», «почерк», «навик», «ознака». Письмо - один із способів матеріальної фіксації думок і мови людини. Розрізняють писемну та усну мову. Відмінність писемної від інших способів фіксації мови полягає в тому, що зміст мови відображається у вигляді літер, символів, знаків. У письмі визначені дві грані: змістовна - писемна мова та графічна - почерк.

1.2 Ідентифікаційні ознаки письмово-рухових навиків

Почерк має навикову природу. Як автоматизована система рухів він формується на основі умовно-рефлекторної діяльності в процесі вправ у письмі під впливом численних зовнішніх і внутрішніх чинників. Механізм утворення індивідуальної системи письмово-рухових навиків (почерку) у кожної особи протікає в специфічних умовах. Цим пояснюється одна з основних властивостей сформованого почерку -- його індивідуальність. Другою істотною властивістю є стійкість ознак, обумовлена застиглістю виробленого динамічного стереотипу, що лежить в основі навику. Вона відносна, тому що почерк у процесі життєдіяльності людини під впливом різноманітних чинників піддається певним змінам. Останнє виступає у вигляді варіантів ознак (іноді з'являється новий варіант почерку). Варіаційність свідчить про рухомість нервових зв'язків у корі головного мозку, про динамічність рухового навику, його спроможність пристосовуватися до письма в незвичних умовах. Це також важлива властивість почерку. Названі властивості навиків визначають можливість і надійність використання почерку з метою одержання доказів [17, c. 37].

Вивчення особливостей письмово-рухових навиків практично здійснюється за допомогою ідентифікаційних ознак. У теорії судового почеркознавства вони подані у вигляді системи загальних і окремих ознак, яка при експертному дослідженні припускає використання їх у визначеній послідовності -- від загальних до окремих.

До загальних ознак належать ті, що характеризують рухові навики в цілому і виявляються протягом усього рукопису. Це ознаки просторової орієнтації рухів у процесі письма і загальні ознаки власне почерку. Окремі ознаки відбивають особливості рухів у письмових знаках, їхніх елементах і штрихах, у сполученнях літер і цифр [20, c. 86]

Ознаки просторової орієнтації містять інформацію про навики розміщення рухів при письмі: про напрямок лінії письма в межах рядків (горизонтальний, такий, що піднімається, такий, що опускається) і форму рядків (прямолінійна, увігнута, випукла, ламана, ступінчаста, хвиляста), про розміщення рядків щодо друкарської лінії (на ній, вище, нижче або змішане), про переважний розмір інтервалів між словами по горизонталі і рядками по вертикалі (великий, середній, малий, нерівномірний), про розмір абзаців, розмір і форму лінії полів, про розташування в документі звертань, резолюцій, дат, підписів щодо тексту, країв аркуша (якщо для цього не передбачено на бланку спеціальне місце).

Загальні ознаки почерку: ступінь виробленості, конструктивної складності, переважні напрямок і форма рухів, темп письма, а також розмір, прогін, нахил, зв'язність, натиск письмових знаків [3, c. 128].

Ступінь виробленості -- одна з найбільш складних і інформативних загальних ознак. Він характеризує рівень розвитку письмового навику як високий, середній або низький. У високовиробленому почерку йому відповідають, як правило, швидкий темп, велика зв'язність літер у словах, рівномірне натискування. Ступінь виробленості почерку -- ознака стійка. Вона може бути змінена тільки у бік зниження. Тому, якщо буде встановлено, що в зразках почерк менше вироблений, цього достатньо для категоричного заперечення тотожності виконавця рукопису. Конструктивна складність почерку визначається по тому, які рухи переважають в ньому: прості, складні, ускладнені чи спрощені. Прості рухи -- це ті, що близькі до прописів. У складних письмові знаки містять збільшену кількість штрихів, петльових з'єднань, «прикрас» у вигляді завитків, петель, подовжених елементів, а в спрощених -- утрату штрихів або елементів, як би «вирівнювання» елементів, наявність прилеглих з'єднань, уривчасті штрихи.

Переважний напрямок рухів може бути правоокружним (т-образним, а), ліво-окружним (ш-образним, б), таким, що приводить (в), таким, що відводить (г), переважна форма рухів - округлою (ґ), прямолінійною (д) або кутастою (є) (рис. 1).



Рис. 1. Види переважних напрямків рухів