На даний час стан судового авторознавства дозволяє стверджувати, що існують обгрунтовані можливості на основі аналізу тексту документа встановлювати закономірності прояву писемно-мовних особливостей особи, що його склала. Звідси -- можливість ідентифікації автора або визначення його особистих даних (про рідну мову, місце формування мовних навиків, статеву належність, професію, рівень освіти, середовище спілкування тощо). Вирішення питань про автора тексту документа, риси його соціально-біографічного і психологічного образу, про зовнішні і суб'єктивні чинники, що впливали на нього у період складання тексту, належать до компетенції судової експертизи писемної мови як самостійного виду в класі криміналістичних експертиз. Авторознавча експертиза -- це різновид криміналістичної експертизи, під час якої досліджується текст документів (рукописних, друкарських, поліграфічних та ін.) для встановлення його автора. При цьому вирішуються питання ідентифікаційного та діагностичного характеру. Основним завданням авторознавчої експертизи є ідентифікація автора тексту. Даною експертизою можуть також встановлюватися (найчастіше в імовірній формі) деякі соціально-біографічні дані автора тексту (його рідна мова, рiвень освіти, володіння науковим, діловим або іншим функціональним стилем мови) [12, c. 153]. Типовими питаннями, що вирішує авторознавча експертиза, є такі: чи є певна особа автором даного тексту; чи є певна особа автором декількох різних текстів; чи є у тексті соціально-біографічні дані автора і які саме. Вирішення питань, поставлених перед авторознавчою експертизою, можливе, як правило, лише за наявності відносно великого тексту (не менш ніж 500 слів). Об'єктами дослідження є письмова мова та мовні навички (загальні - лексико-фразеологічні, синтаксичні, стилістичні, орфографічні, пунктуаційні, а також окремі - використання певних мовних засобів, мовні помилки тощо) [6, c. 224]. Предметом судової експертизи писемної мови є здійснюване на основі спеціальних знань дослідження експертом фактичних даних щодо особистості автора, що містяться в тексті анонімного документа й інших матеріалах справи [7, c. 122]. Спеціальні пізнання з судового дослідження писемної мови складає система наукових знань про правила мовного поводження людини, що визначають індивідуальність його писемної мови, про методи і прийоми дослідження тексту, які використовуються з метою доказування. Поняття «текст» неоднозначне. У криміналістичному аспекті в тексті документа необхідно розрізняти два види інформації: основну -- про предмет викладення, про те, що повідомляється, і додаткову -- про особливості і стан суб'єкта, тобто про те, хто повідомляє. Остання містить відомості про автора (формально-мовні і поняттєво-смислові структури його мови). Якщо основну інформацію слідчий може одержати безпосередньо, вивчивши зміст тексту, то додаткова прихована в його структурних особливостях. З'ясовування її потребує спеціальних знань в області авторознавства, головним чином у процесуальній формі експертизи. Судова експертиза писемної мови (у тому числі авторознавча) призначається тоді, коли інформації, одержаної особисто слідчим із тексту документа й інших матеріалів справи, недостатньо і для з'ясовування обставин розслідуваної події необхідні спеціальні знання в даній галузі. 2.2 Мовні навики: сутність та ознаки Зараз використовується криміналістична класифікація ознак мовних навиків (загальних і окремих). У її основі лежить єдиний критерій -- навикова природа писемної мови індивіда. Щодо інтелектуальних навиків писемної мови такий розподіл (на загальні і окремі) використовується лише стосовно ознак навиків логічного мислення, логіки викладання інформації в тексті. Таким чином, за допомогою загальних і окремих ознак пізнаються властивості комплексу мовних навиків індивіда. Загальні ознаки формально-мовних навиків відбивають ступінь розвитку лексико-фразеологічних, синтаксичних, стилістичних, орфографічних, пунктуаційних навиків писемної мови, що визначаються й оцінюються за ступенем відповідності або невідповідності мовним нормам. Щодо лексико-фразеологічних, синтаксичних і стилістичних розрізняють високий, середній і низький ступінь розвитку, а пунктуаційних і орфографічних -- високий, середній, низький і нульовий (в останньому випадку маються на увазі ситуації, коли на 200 слів припадає понад 55 орфографічних і понад 35 пунктуаційних помилок) [6, c. 225]. Окремі ознаки мовних навиків передаються у вигляді конкретних стійких порушень мовних норм, прийнятих у даній мові. Так, окремі ознаки: · орфографічних навиків відбивають стійке неправильне написання деяких слів (має місце порушення визначеного правила орфографії, наприклад, «копелярний» (візерунок) замість «папілярний», «призвіще» замість «прізвище» та ін.); · пунктуаційних навиків виявляються в стійкому порушенні конкретного правила пунктуації («... звільнення його від, виконання обов'язків голови Ради»), в переважному використанні деяких розділових знаків (трьох крапок, тире) і водночас у різноманітті пунктуаційних знаків (тире, дужки, коми, крапки, знаки запитання і оклику та ін.); · лексико-фразеологічних навиків виступають у вигляді вживання слів у невластивих їм значеннях і зв'язках з іншими словами («одержати навар», «такий от нюанс виходить») або деяких діалектизмів («погутарили і вистачить»), вульгаризмів («не діставай мене», «обійшлося в 10 рэ»), неологізмів («інформаційний голод»), архаїзмів («що Ваша ласка?»), професіоналізмів («акцентуація», «новела в законі»), просторіччя («підтоптаний, про вік»), зловживань окремими словами («природно», «точно», «будемо говорити»); одночасно особливістю лексико-фразеологічних навиків є багатство використовуваного словникового запасу, винятково правильне вживання слів і словосполучень; синтаксичних навиків виражаються в стійкому порушенні синтаксису для даної мови: використання в тексті однакових конструкцій («Мені було відмовлено в прийманні заяви, належним чином»; «Прошу передати, і звернутися в комісію, для розгляду на сесії»); неправильна побудова визначених речень («А письмову відповідь мені взагалі було відмовлено надати»); своєрідне використання синтаксичних засобів («Прошу роздивитися мою скаргу. При підтвердженні фактів. Прошу направити в комісію. І постановці питання»; «І утаєння результатів розгляду комісією»); окремою ознакою синтаксичних навиків є багатство синтаксичної структури тексту; · стилістичних навиків виражаються в стійкому порушенні норм лексичної стилістики (наприклад, «тусовка» учених на конференції...»), стилістики частин мови і синтаксису і специфіки композиції викладу [17, c. 52]. Загальні ознаки формально-логічних навиків писемної мови характеризують ступінь їх розвитку у даної особи: висока, середня, низька. Окремі ознаки формально-логічних навиків виявляються в тексті в стійких логічних порушеннях викладу думок, у наявності акцентуації, уточнень змісту переданої інформації та ін. Цією групою навиків визначаються: · характер сприйняття оточення залежно від типу сприйняття (синтетичний, аналітичний та аналітико-синтетичний); · характер акцентуації допомогою логічних засобів на особливості явища, що описується; наявність «і .кількість виправлень у викладеному тресті; · характер аргументації, тобто чому віддається перевага: фактичним даним, думці відомих осіб, або практичному досвіду, джерелам відомостей, використаних як аргументи, прийомам аргументування; · наявність оцінних суджень автора з приводу того, що описується; якщо оцінка має місце, то в якому аспекті вона дана (емоційному, прагматичному, соціальному), характер особливостей особистого ставлення автора до викладених у тексті обставин [17, c. 52]. Розглянута класифікація ознак формально-мовних навиків і значної частини ознак інтелектуальних навиків виправдала свою надійність при експертному вирішенні завдань слідчої практики. Вона використовується в процесі дослідження діагностичних, класифікаційних і ідентифікаційних завдань. 2.3 Експертне дослідження письменної мови У процесі ідентифікаційного експертного дослідження писемної мови об'єктом, що підлягає ідентифікації, виступає анонім -- автор тексту анонімного документа, а за допомогою якого відбувається ідентифікація -- власне текст цього документа і тексти, надані як зразки писемної мови. Безпосереднім об'єктом експертного дослідження є саме писемна мова автора, її формально-мовні і поняттєво-значущі структури. Зміст перших складають властивості лексичних, синтаксичних, стилістичних, орфографічних і пунктуаційних навиків особи. Другі характеризуються більш складною системою -- інтелектуальними навиками, тобто навиками, формування яких обумовлено індивідуальним досвідом пізнання і специфікою психічних якостей особи: сприйняття, мислення, пам'яті (наприклад, вживання конкретних порушень законів логіки тощо). Це позначається на змістовній стороні тексту. Безпосереднім предметом експертизи є дослідження відображеної в тексті мовної діяльності індивіда з метою вивчення криміналістично-істотних властивостей навиків: їх індивідуальності і відносної стійкості. Пізнання їх можливе шляхом виявлення в текстах ідентифікаційних ознак писемної мови. Під ознаками писемної мови прийнято розуміти особливості мовних і поняттєво-смислових структур тексту, у яких відображаються властивості формально-мовних та інтелектуальних навиків особистості. Діагностичні завдання пов'язані з встановленням факту навмисної зміни писемної мови автора, умов складання тексту документа (наприклад, чи не знаходилася особа під час складання тексту в незвичному для неї психофізіологічному стані тощо), деяких фактів: про місце формування мовних навиків автора, про вплив на формування мовних навиків особи іншої (визначеної) мови, про складання тексту самостійно або під диктовку іншої особи, чи не був текст переписаний. Рішення діагностичних завдань іноді виходить за межі компетенції експерта-авторознавця, потребує комплексного дослідження за участю спеціалістів -- невропатологів, психіатрів, психофізіологіє і, природно, судових авторознавців. Подібні комплексні експертизи призначаються для з'ясовування, чи не перебувала особа в період створення тексту в стані нервово-психічного захворювання, а в ряді випадків -- незвичного психофізіологічного стану. Змістом і метою класифікаційних завдань є одержання певного кола даних стосовно соціально-біографічного, психолінгвістичного і психологічного «портрета» автора тексту: його рідна мова, рівень освіти і загальної культури письма, професія і рід занять, вік і стать. З'ясувати це є не що інше як визначити належність автора до однієї з класифікаційних груп (і виключення з інших). Наприклад, висновок про те, що рідна мова автора -- українська, вказує на належність автора до україномовної (а не іншої) групи людей. Твердження: «автор тексту є носієм українсько-російської двомовності з низьким рівнем культури письма і неповною середньою (або середньою) освітою» говорить про те, що він належить до кола осіб із названими соціально-біографічними даними. Таке коло осіб може бути дуже широким («рідна мова -- українська») і значно вужчим, коли встановлюється достатньо великий обсяг ознак групи («рівень культури писемної мови автора характерний для осіб із вищою освітою. У тексті відобразилися ознаки, характерні для мови осіб із певним рівнем фахової культури в галузі медицини, знайомих із конкретними проблемами медичної практики»). Ідентифікаційні завдання вимагають встановити або відкинути тотожність автора двох (або більше) текстів або тотожність конкретного творця тексту («Автором текстів анонімних листів, що позначені №№ 1-3, є одна особа» і «Автором тексту заяви про явку з повинною є К.»), чи тотожність автора і виконавця рукописного або машинописного тексту («Автор і виконавець трьох анонімних листів - одна особа» і «Тексти двох анонімних листів складені різними особами». Загальний обсяг вільних і експериментальних зразків мусить забезпечувати можливість вирішення експертних завдань.