Темп визначається як швидкий, середній і повільний, у випадках навмисної зміни почерку (автопідробка, імітація) -- як уповільнений (із слідами необґрунтованих припинень і тремтіння пишучого приладдя, підмалювань штрихів тощо).

Розмір письмових знаків може бути малим (при висоті до 2 мм), середнім (при висоті 2--4 мм) і великим (при висоті 4 мм і більше).

Прогін почерку визначається відношенням протяжності інтервалу між літерами по їхньої висоти: прогін середній, якщо інтервал дорівнює висоті, великий або малий, якщо інтервал відповідно більше або менше половини висоти.

Ступінь зв'язності літер у почерку залежить від кількості безперервно виконаних літер у словах. Велика зв'язність припускає суцільне написання шести і більше літер у переважній більшості слів тексту, середня -- чотирьох-- п'яти літер, мала -- двох--трьох у більшості слів. Іноді в почерку всі літери в переважній більшості слів виконуються роздільно, не сполучені між собою. Такий почерк характеризується як незв'язний.

По положенню поздовжніх осей літер почерк може бути з правим нахилом, з лівим нахилом, без нахилу і зі змішаним нахилом. Ознака нестійка.

Натискування може бути сильним, середнім або слабким. Ознака нестійка, змінюється частіше при письмі в незвичних умовах.

Окремими ознаками є: форма рухів при виконанні елементів літер (наприклад, надрядкової частини літери «б» -- завиткова, а); напрямок рухів (наприклад, у другому елементі літери «р» -- лівоокружне, б); кількість рухів (наприклад, при виконанні другого елемента літери «к» -- два рухи, в); розташування точки початку рухів (наприклад, у літері «В» -- зліва, низьке -- г) та ін. (рис. 2).

Розрізнено однакові ознаки можуть спостерігатися в однойменних літерах у почерках різних осіб, проте індивідуалізує почерк лише ідентифікаційна сукупність стійких ознак. У достатній сукупності вона неповторна. Значущість останньої залежить від частоти повторювання ознак, що її складають, у почерках різних осіб: малопоширені ознаки більш цінні, і наявність їх в ідентифікаційній сукупності робить її більш значимою. У почеркознавстві визначені ймовірнісно-статистичні значущості ознак і використовуються модельні (кількісні) методики вирішення завдань усіх видів [19, c. 74].

Рис. 2 Деякі окремі ознаки

Тактика проведення судових експертиз включає три етапи, кожен з яких відрізняється своїми цілями, суб'єктами та способами реалізації:

1) підготовка і призначення судової експертизи слідчим (судом);

2) провадження експертного дослідження, оформлення ходу й результатів дослідження у висновку експерта;

3) дослідження, оцінка й перевірка висновку експерта, визначення значущості й місця висновку в системі доказової інформації у кримінальній справі [4, c. 129].

Об'єктами судово-почеркознавчої експертизи є рукописні тексти (літерні і цифрові) різного обсягу і підписи, у яких відобразилися навики рухової характеристики письма -- почерк. Спираючись на досягнення судового почеркознавства як наукову базу судово-почеркознавчої експертизи, використовуючи традиційні (якісні) і модельні (кількісні) методики, досвідчені у даній галузі знання фахівці за завданнями слідчих вирішують три класи задач: ідентифікаційні, класифікаційні і діагностичні.

Ідентифікаційні дослідження спрямовані на встановлення (заперечення) тотожності конкретної особи по рукопису, підпису або виконавця декількох рукописів (для звуження групи, коли слідство ще не має інформації про коло осіб, причетних до їхнього написання). Встановлення виконавця підпису з числа гаданих виконавців в усіх випадках потребує вирішення ідентифікаційного завдання насамперед про можливе виконання підпису тією особою, під іменем якої вона значиться, або з імітацією її підпису. Потім ведуться ідентифікаційні дослідження щодо інших осіб.

Підготовка матеріалів для проведення судово-почеркознавчої експертизи є системою процесуальних, організаційних, технічних дій і тактичних прийомів зі збирання необхідних для проведення експертного дослідження об'єктів [8, c. 106]. Важливим тактичним положенням підготовки матеріалів є постійна взаємодія слідчого зі спеціалістом-почеркознавцем.

Етап підготовки включає наступні стадії:

1) виявлення і вилучення рукописних документів;

2) попередній і детальний огляд документів;

3) з'ясування необхідності встановлення фактичних даних по справі у формі судово-почеркознавчої експертизи;

4) визначення черговості проведення декількох експертиз стосовно рукописного документа;

5) визначення предмета судово-почеркознавчої експертизи;

6) визначення об'єктів експертного почеркознавчого дослідження, у тому числі одержання зразків почерку та підписів;

7) визначення часу призначення експертизи;

8) вибір експертної установи;

9) винесення постанови з формулюванням діагностичних або ідентифікаційних питань;

10) ознайомлення з постановою про призначення судово-почеркознавчої експертизи обвинуваченого (підозрюваного);

11) направлення матеріалів до експертної установи [8, c. 107].

Підготовка до призначення судово-почеркознавчої експертизи починається з цілеспрямованого попереднього дослідження зібраних матеріалів, у першу чергу гаданих об'єктів експертизи. Попереднє дослідження не варто змішувати зі слідчим оглядом документів. Це -- непроцесуальна дія. Вона спрямована на ретельне, більш повне (ніж при огляді) вивчення слідчим відповідних документів, у необхідному випадку за участю спеціаліста-криміналіста в сприятливих умовах, із використанням у міру потреби науково-технічних прийомів і засобів криміналістичної техніки (звичайно луп, мікроскопа, світлофільтрів, освітлювачів).

У ході дослідження записів звертається увага на те, як вони виконані (винятково акуратно або недбало), що значною мірою залежить від цільового призначення документа, на вид використаного приладдя для письма, на тип письма (скоропис, ліворучне, стилізоване, з використанням друкарських форм знаків та ін.), на темп письма (вільний або з явними ознаками сповільненості, маскування: обведення знаків, підмалювання штрихів, дописки).

Для здійснення почеркознавчої експертизи слідчому необхідно подати такі документи:

· для ідентифікації -- рукописи, документи, що досліджуються чи є спірними; вільні та експериментальні зразки почерку;

· для класифікації і діагностики -- тільки досліджувані рукописи [18, c. 37].

Вільними зразками є рукописи, виконані (складені, написані, надруковані на друкарській машинці) підозрюваним власноручно та самостійно поза зв'язком з подією, яку розслідують. Вільні зразки почерку слідчий добирає шляхом виїмки, обшуку, огляду. Вилучені зразки необхідно оглянути і встановити безсумнівність їх належності підозрюваному. Слідчий засвідчує вільні та експериментальні зразки.

Експериментальними називають зразки, одержані слідчим при розслідуванні кримінальної справи. Слідчий добирає їх згідно зі ст. 199 КПК України. Для цього слідчий викликає підозрюваного (чи обвинуваченого) і пропонує йому дати зразки почерку за певною методикою (наприклад, слідчий вибирає певний текст для письма, письмове приладдя тощо). Одержані зразки слідчий засвідчує і подає експерту для дослідження.

Крім вільних і експериментальних зразків доцільно надавати так звані умовно-вільні зразки почерку [17, c. 40]. Вони є в матеріалах справи у вигляді заяв, пояснень, скарг й інших написаних до порушення справи, але в зв'язку з її обставинами документах. Це дуже інформативний вид зразків: вони містять порівняний графічний матеріал, як правило, неперекручений. Дотримання названих рекомендацій з підготовки матеріалів сприяє більш повному і глибокому дослідженню, правильному вирішенню експертних завдань і проведенню експертизи в найбільш стислі строки.

Поширеними об'єктами судово-почеркознавчої експертизи є підписи. Підпис -- це вироблений людиною особистий посвідчувальний знак.

У криміналістиці є декілька визначень підписів. Підпис - це особливий вид рукопису, що базується на динамічному стереотипі і часових зв'язках та ілюструє прізвище конкретної особи (іноді ініціали, ім'я та по батькові) у вигляді літер або умовних письмових знаків, виконаний цією особою власноручно, із засвідчувальною метою на певному матеріальному носії [7, c. 126]. Або підпис це - знак, що засвідчує особу виконавця, і є одним із основних реквізитів документу, що надає йому юридичної сили [13, c. 116].

Вплив на формування загального вигляду підпису мають знаряддя та матеріали письма, а також інші об'єктивні (зовнішні) і суб'єктивні (фізіологічні) фактори.

Дослідження підпису передбачає необхідність проаналізувати: загальну структуру підпису й ознаки, що характеризують його будову або склад; транскрипцію (загальна будова графічного зображення, що позначає прізвище або ім'я особи, що підписалася); загальний вигляд (геометричне зображення підпису, яке визначається загальною конфігурацією його літер та елементів, а також їх взаємним розташуванням); ступінь і характер сформованості письмово-рухових навичок (виробленість підпису, темп виконання та конструктивна складність підпису); переважна форма і напрямок рухів; суцільна зв'язність; ступінь надавлювання; просторова орієнтація підпису та рухів, якими він виконаний [15, c. 196].

У підписах розрізнюються три види транскрипції (рис. 3): літерна (складається з літер прізвища, інколи з ініціалами, а), умовна або штрихова (літер немає, є лише умовні штрихи з розчерком або без нього, б) і змішана (складається з літер і штрихів із розчерком або без нього, в).

Рис. 3. Види транскрипції підпису

Транскрипція залежить від особи, що виробляє свій підпис шляхом тренування. Нерідко, уже в процесі практики, в людини з'являється декілька варіантів підпису.

У структурі підпису вирізняються: монограма з ініціалів і першої літери прізвища (а), середня частина (б) і розчерк (в) (рис. 4).

Монограма і розчерк є не завжди. Часто підпис відрізняється від почерку більшим ступенем автоматизації і виробленості рухів.

Рис. 4. Структура підпису

Почеркознавче дослідження підписів потребує таких порівняльних зразків:

· вільних зразків підписів (до 10 примірників);

· вільних зразків почерку особи, яку перевіряють;

· експериментальних зразків почерку особи, яку перевіряють, у вигляді написання прізвища особи, підпис якої досліджують (10-20 примірників) [5, с. 132].

Вимоги до зразків, які слідчий добирає для порівняльного дослідження:

· самостійність виконання, тобто текст має написати або надрукувати виключно підозрюваний або обвинувачений;

· достатня кількість зразків для виявлення й формування комплексу ознак, які характеризуються неповторністю та індивідуальністю;

· вільні зразки підозрюваний або обвинувачений повинен написати у період, найближчий до часу виконання документа, який досліджують. Перерва в часі виконання документа, який досліджують, і зразка має бути мінімальною, якщо особа, яку ідентифікують, перебуває на стадії формування почерку (учень, студент);