Аналізуючи питання щодо дослідження обставин справи судом апеляційної інстанції доведено, що подання клопотання про повторне дослідження доказів має всі ознаки доповнення апеляційної скарги, оскільки: по-перше, із поданням такого клопотання апеляційна скарга доповнюється вимогою про повторну перевірку доказів; по-друге, подання такого клопотання породжує право протилежної сторони на ознайомлення з таким доповненням, та в разі незгоди з ним подати заперечення на нього, і фактично судовий розгляд повертається на стадію, коли сторони можуть подати заперечення на апеляційну скаргу, тобто на стадію підготовки до судового розгляду. Тому запропоновано передбачити введення підготовчого судового засідання судом апеляційної інстанції із залученням сторін кримінального провадження на якій можуть вирішуватися питання щодо повторного дослідження доказів, порядку їх дослідження та інших клопотань (наприклад, обрання, зміна, скасування запобіжного заходу).

У підрозділі 2.3 «Обставини, що підлягають доказуванню в апеляційному провадженні» досліджується питання процесу доказування обставин кримінального провадження, та встановлено, що доказування є практичною діяльністю суб'єктів доказування та включає в себе пошук, фіксацію, дослідження та оцінку доказів для прийняття відповідного рішення.

Встановлено, що чинний КПК не містить окремої норми щодо обставин, які підлягають доказуванню в апеляційному провадженні, тому можна зробити висновок про те, що під час апеляційного перегляду доказуванню підлягають всі ті обставини, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, разом з тим, виходячи із приписів ст. 419 КПК, ухвала суду складається, зокрема, з мотивувальної частини з зазначенням, в тому числі, встановлених судом першої інстанції обставин та встановлених судом апеляційної інстанції обставин з посиланням на докази, а також мотивів визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними. Тобто суд апеляційної інстанції, перевіряючи судове рішення місцевого суду на предмет законності, може обґрунтувати своє рішення на підставі вже досліджених обставин судом першої інстанції та обставин, які будуть встановлені під час апеляційного перегляду на підставі повторного безпосереднього дослідження та оцінки доказів.

Аналіз чинного законодавства дав змогу дійти висновку, що особливості доказування на стадії апеляційної перевірки судових рішень передбачені ст. 404 КПК, відповідно до яких суд апеляційної інстанції обмежений з власної ініціативи проводити повторне дослідження обставин справи, та зауважується, що підстави для повторного дослідження обставин справи судом апеляційної інстанції, передбачені зазначеною нормою, по різному тлумачаться судами вищих інстанцій, про що свідчить аналіз судової практики вищих судів України, що потребує відповідних роз'яснень Верховного Суду.

У підрозділі 2.4 «Використання спеціальних знань учасниками кримінального провадження в межах апеляційного перегляду судових рішень» досліджено питання використання спеціальних знань в кримінальному провадженні України, та на підставі аналізу наукових джерел встановлено, що з дореволюційних часів кримінальне судочинство потребувало використання знань та навичок обізнаних осіб, що на сьогодні впроваджено як інститут судової експертизи, як необхідний елемент повноти встановлення всіх обставин справи. Судовий експерт в сучасному кримінальному провадженні є незалежним учасником, висновок якого є процесуальним джерелом доказів.

Аналіз процесуального законодавства, яким регулюється питання призначення судової експертизи, дав змогу дійти висновку, що сторони кримінального провадження знаходяться у нерівному процесуальному становищі, що не відповідає загальним принципам кримінального провадження, оскільки в разі відмови слідчим суддею у задоволенні клопотання сторони захисту про залучення експерта, в зв'язку із неможливістю на договірних засадах самостійно залучити експерта, сторона захисту позбавлена можливості надати до суду свій доказ, що порушує принцип рівноправності сторін. Тому запропоновано передбачити чинним КПК можливість апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про відмову у залученні судового експерта.

Під час роботи над дослідженням законодавцем були внесені суттєві зміни в частині призначення судових експертиз в кримінальному провадженні. Так, відповідно до зазначених змін, судові експертизи призначаються слідчим суддею за зверненням сторін кримінального провадження. Однак, враховуючи право експерта на отримання додаткових матеріалів від ініціатора призначення експертизи, зазначеними змінами не передбачена процедура відкриття судового провадження слідчим суддею, якщо судовий експерт звертається із клопотанням про надання додаткових матеріалів до слідчого судді як до суб'єкта призначення судової експертизи, що потребує подальших досліджень даної проблеми.

У підрозділі 2.5 «Особливості апеляційної перевірки рішень слідчих суддів» досліджено питання повноважень слідчого судді, як суб'єкта судового контролю у кримінальному провадженні, та встановлено, що слідчий суддя в окремих випадках не завжди дотримується принципу безпосередності дослідження доказів в частині отримання усних показань свідка, потерпілого, що обумовлено часовими рамками розгляду, наприклад, клопотання про обрання запобіжного заходу, а отримання таких показань усно є правом а не обов'язком слідчого судді.

Доведено, що суд апеляційної інстанції при перевірці рішень слідчого судді керується загальними принципами кримінального провадження та, разом з тим, стадія апеляційної перевірки рішення слідчого судді обмежена часовими рамками, що обумовлено строком дії оскаржуваного судового рішення. Тому запропоновано наділити суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги на рішення слідчого судді про обрання запобіжного заходу правом за власною ініціативою або за клопотанням сторін заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про застосування запобіжного заходу. Тобто наділити суд апеляційної інстанції дискреційними повноваженнями щодо безпосередності дослідження доказів в частині усного отримання показань свідків або потерпілого, що також буде сприяти дотриманню розумних строків при апеляційному оскарженні ухвал слідчого судді про обрання запобіжного заходу.

Аналіз норм чинного законодавства дав змогу дійти висновку, що існує невизначеність в питанні права на визнання слідчим суддею окремого доказу недопустимим, оскільки відповідно до ст. 89 КПК лише суд, в тому числі апеляційної інстанції, має право визнавати докази недопустимими (слідчий суддя, як суб'єкт доказування в даній нормі відсутній), тоді як відповідно до ст. 94 КПК оцінка доказу на предмет допустимості здійснюється, в тому числі, слідчим суддею, що на практиці призводить до різного підходу у вирішенні цього питання судами. Тому запропоновано наділити слідчого суддю правом на визнання доказу недопустимим, що буде сприяти більш ефективному судовому захисту осіб під час досудового розслідування.

У підрозділі 2.6 «Особливості оцінки доказів судом апеляційної інстанції, які стали відомі після ухвалення оскаржуваного в апеляційному порядку рішення» приділено увагу процесу доказування на стадії апеляційної перевірки судового рішення.

Встановлено, що метою оцінки доказу судом апеляційної інстанції, як складової процесу доказування (у разі наявності підстав повторного дослідження доказів або дослідження нового доказу), є перевірка рішення місцевого суду на предмет законності та обґрунтованості. Доведено, що оцінка доказу судом апеляційної інстанції, який з'явився після ухвалення оскаржуваного вироку, є правом суду апеляційної інстанції, а не його обов'язком, оскільки чинним КПК не встановлені критерії, якими зобов'язаний керуватися суд апеляційної інстанції при прийнятті рішення щодо дослідження і оцінки нового доказу.

Констатовано, що оцінка нового доказу судом апеляційної інстанції проводиться з метою з'ясування того, чи може такий доказ впливати на висновки суду, і якщо такий доказ не впливає на висновки суду, то відсутня необхідність у повторному дослідженні всіх інших доказів у сукупності із новим доказом, оскільки апеляційний суд не позбавлений можливості обґрунтувати свої висновки, в тому числі і на підставі вже встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Встановлено, що чинним КПК не передбачений процесуальний механізм, який би дозволив суду апеляційної інстанції визначати необхідний обсяг доказів для дослідження, які вже оцінені місцевим судом, виходячи із принципу достатності, якщо новий доказ може вплинути на висновки суду апеляційної інстанції.

Розділ 3 «Результати апеляційного перегляду судових рішень» складається із трьох підрозділів, в яких розглядаються проблемні питання підстав для зміни або скасування рішення судом апеляційної інстанції, досліджено питання видів судових рішень апеляційної інстанції та особливості дії принципу презумпції невинуватості на стадії перегляду судових рішень.

У підрозділі 3.1 «Юридичні та фактичні підстави прийняття рішень судом апеляційної інстанції» досліджені критерії, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті рішення за результатами судового розгляду апеляційної скарги, та які є підставою для зміни або скасування такого рішення.

Визначено, що підставами для скасування або зміни судового рішення апеляційним судом є порушення норм матеріального та/або процесуального права на стадії досудового розслідування та/або судом на стадії судового розгляду справи, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі аналізу норм процесуального законодавства доведено, що чинним КПК не передбачені критерії, які є підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін, тому запропоновано чинним КПК передбачити, що у разі відсутності підстав, передбачених ст. 409 КПК для скасування або зміни судового рішення, суд апеляційної інстанції зобов'язаний залишити оскаржуване рішення без змін.

Досліджено питання класифікації підстав для зміни або скасування судового рішення судом апеляційної інстанції на юридичні та фактичні, та доведено, що невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особи обвинуваченого має ознаки юридичних та фактичних підстав для зміни або скасування судового рішення судом апеляційної інстанції, оскільки при призначенні покарання судом враховуються юридичні фактори (межі санкції статті КК) та враховуються фактичні обставини справи (особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого правопорушення, щире каяття або навпаки Ї невизнання вини) та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

У підрозділі 3.2 «Види рішень суду апеляційної інстанції» досліджено питання сутності судового рішення в кримінальному провадженні.

Встановлено, що відмінністю судового рішення суду апеляційної інстанції від рішення місцевого суду полягає у процедурі прийняття рішення судом апеляційної інстанції. Для виконання завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК, суду першої інстанції необхідно встановлювати обставини справи шляхом дослідження всього обсягу доказів, наданих сторонами кримінального провадження, то суд апеляційної інстанції лише перевіряє законність судового рішення місцевого суду, але і місцевий суд, і суд апеляційної інстанції в своїй діяльності виконують завдання кримінального провадження, хоча і в різних формах.