На підставі аналізу чинного процесуального законодавства, виходячи із рішень, які суд апеляційної інстанції має право прийняти за результатами судового розгляду апеляційної скарги, рішення суду апеляційної інстанції умовно можна поділити на: а) рішення, якими підтверджується виконання завдань кримінального провадження місцевим судом (залишення судом апеляційної інстанції рішення без змін); б) рішення, якими констатується недосягнення мети кримінального провадження судом першої інстанції (скасування рішення і призначення нового розгляду у суді першої інстанції); в) рішення, якими підтверджується недосягнення мети кримінального провадження судом першої інстанції, але якими такі завдання виконуються безпосередньо судом апеляційної інстанції (зміна або ухвалення свого рішення, в тому числі нового вироку).

Із норм КК випливає, що єдиною підставою для твердження про відсутність судимості у особи є зняття чи погашення судимості, або ухвалення виправдувального вироку. Дослідження чинного законодавства дало змогу дійти висновку, що виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції про закриття кримінального провадження не є тотожними судовими рішеннями, оскільки ст. 369 КПК передбачено, що єдиною формою судового рішення, яким вирішується обвинувачення по суті є вирок. Тому запропоновано передбачити чинним КПК обов'язок для суду апеляційної інстанції за наявності підстав, передбачених ст. 284 КПК, ухвалювати виправдувальний вирок.

У підрозділі 3.3 «Дія принципу презумпції невинуватості в провадженні місцевих судів та судів апеляційної інстанції» досліджено принцип презумпції невинуватості, мету його впровадження в кримінальний процес та постулати, які випливають із нього.

Аналізом наукової літератури та норм чинного процесуального законодавства встановлено, що втілення, зокрема, принципу презумпції невинуватості досягаються завдання кримінального провадження, відповідно до яких, зокрема, кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений. Цей принцип є додатковим запобіжником, який змушує суд та органи досудового розслідування критично ставитися до всіх доказів, якими обґрунтовується підозра/обвинувачення, з метою усунення обґрунтованого сумніву у винуватості особи та виключення можливості покарати невинну особу.

Виходячи із постулатів, які випливають з принципу презумпції невинуватості доведена необхідність застосовувати до особи, обвинувальний акт відносно якої направлений до суду, терміна «підсудний», оскільки це буде більш наочно демонструвати дію принципу презумпції невинуватості на практиці, оскільки сам термін «підсудний» передбачає, що обвинувачення, яке висунуте особі, ще буде перевірятися судом у майбутньому.

Встановлено, що принцип презумпції невинуватості прямо пов'язаний із процесом доказування та доведено, що під час ухвалення вироку на підставі угоди місцеві суди обмежуються дослідженням самої угоди, усуваючись від обов'язку доказування, і постулати, які витікають із принципу презумпції невинуватості, носять декларативний характер та не застосовуються, оскільки в провадженні на підставі угод обов'язок суду перевіряти обґрунтованість обвинувачення наявними в справі доказами чинним КПК не передбачений.

Обґрунтовано, що дія принципу презумпції невинуватості на стадії апеляційної перевірки відрізняється від його дії на стадії судового розгляду в суді першої інстанції, з урахуванням того, що апеляційний розгляд зводиться до ревізійної перевірки судового рішення судом апеляційної інстанції в межах заявлених вимог апеляційної скарги, та здійснюється не з метою встановлення винуватості особи шляхом доказування, а з метою перевірки судового рішення місцевого суду на предмет законності, але з дотриманням вимог принципу презумпції невинуватості, не зважаючи на існування процесуальних обмежень у суду апеляційної інстанції для проведення повного судового слідства.

апеляційне оскарження кримінальне судочинство

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації на основі проведеного узагальнення і систематизації наукових уявлень про реалізацію апеляційного судового розгляду в кримінальному судочинстві України сформульовано низьку висновків, які можуть мати значення для розвитку юридичної науки, а також науково обґрунтованих рекомендацій із вдосконалення законотворчої та правозастосовної діяльності, основні з яких полягають у наступному:

1. Дослідженням наукових джерел щодо питання апеляційного оскарження судового рішення в кримінальному судочинстві встановлено, що науковці різних часів умовно поділялись на прихильників та супротивників інституту апеляційного оскарження судових рішень, та наукові дискусії з цієї проблематики не вщухали як у дореволюційний час, так і в пострадянську епоху. Супротивники цього інституту відстоювали свою позицію, виходячи із ідеї побудови судового розгляду в суді першої інстанції таким чином, щоб виключити допущення судової помилки місцевим судом. Оскільки судова діяльність передбачає існування людського фактору, то прибічники апеляційного оскарження констатували необхідність впровадження процедури перегляду судового рішення вищим судом. На сьогодні інститут апеляційного оскарження судового рішення існує на рівні принципу кримінального провадження та запроваджений як конституційне право особи на таке оскарження, а наукові роботи сучасних науковців направлені на удосконалення цього інституту.

2. Судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного перегляду, є втіленням принципу res judicata, та набуває не просто чинності, а є персональним законом для особи, щодо якої воно прийняте та для представників виконавчих органів влади або суду (у випадку направлення справи на новий судовий розгляд). Ухвалення судового рішення місцевим судом, яке в подальшому не оскаржується в апеляційному порядку, з підстав згоди сторін кримінального провадження з таким рішенням, є однією із задач кримінального судочинства, яка на даний час поки ще не досягнута.

3. Доведено, що підстави апеляційного перегляду судового рішення і підстави для скасування або зміни судового рішення не є тотожними поняттями, оскільки підстави апеляційного перегляду судового рішення виникають внаслідок дотримання процесуальної процедури апелянтом, кінцевим результатом якої є рішення суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження, недотримання якої тягне за собою процесуальні санкції, що унеможливлює перевірку судового рішення судом апеляційної інстанції, незважаючи на можливе існування підстав для скасування або зміни судового рішення.

4. Аргументовано, що на стадії досудового розслідування сторони кримінального провадження перебувають у нерівному процесуальному становищі щодо питання накладення та скасування арешту на майно, та запропоновано передбачити право сторони захисту, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, на оскарження в апеляційному порядку рішення слідчого судді про відмову у скасуванні арешту майна.

5. Доведено, що сторони кримінального провадження знаходяться у нерівному процесуальному становищі в частині подання до суду висновку експерта, оскільки слідчий власною постановою призначає судову експертизу, тоді як сторона захисту, яка не в змозі залучити експерта на договірних засадах, вимушена звертатися до слідчого судді із клопотанням про призначення судової експертизи. Однак в разі відмови слідчого судді у задоволенні такого клопотання, порушується право сторони захисту на подання до суду свого доказу. Тому запропоновано надати стороні захисту право на апеляційне оскарження рішення слідчого судді про відмову у призначенні судової експертизи.

6. Встановлено, що існує невизначеність в питанні права на визнання слідчим суддею окремого доказу недопустимим, оскільки відповідно до ст. 89 КПК лише суд, в тому числі апеляційної інстанції, має право визнавати докази недопустимими (слідчий суддя, як суб'єкт доказування в даній нормі відсутній), тоді як відповідно до ст. 94 КПК оцінка доказу на предмет допустимості здійснюється, в тому числі, слідчим суддею, що на практиці призводить до різного підходу у вирішенні цього питання судами. Тому запропоновано наділити слідчого суддю правом на визнання доказу недопустимим, що буде сприяти більш ефективному судовому захисту осіб під час досудового розслідування.

7. Встановлено, що оцінка доказу судом апеляційної інстанції, який з'явився після ухвалення оскаржуваного вироку, є правом суду апеляційної інстанції, а не його обов'язком, оскільки чинним КПК не встановлені критерії, якими зобов'язаний керуватися суд апеляційної інстанції при прийнятті рішення щодо дослідження і оцінки нового доказу. Обґрунтовано, що оцінка нового доказу судом апеляційної інстанції проводиться з метою з'ясування того, чи може такий доказ впливати на висновки суду, і якщо такий доказ не впливає на висновки суду, то відсутня необхідність у повторному дослідженні всіх інших доказів у сукупності із новим доказом, оскільки апеляційний суд не позбавлений можливості обґрунтувати свої висновки, в тому числі і на підставі вже встановлених судом першої інстанції обставин справи. Встановлено, що чинним КПК не передбачений процесуальний механізм, який би дозволив суду апеляційної інстанції визначати необхідний обсяг доказів для дослідження, які вже оцінені місцевим судом, виходячи із принципу достатності, якщо новий доказ може вплинути на висновки суду апеляційної інстанції.

8. Запропонована власна класифікація юридичних та фактичних підстав скасування або зміни судового рішення. До юридичних підстав належать порушення норм матеріального закону (неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, передбаченого ст. 413 КПК), а також порушення норм процесуального закону, які, в свою чергу, поділяються на ті, які є безумовною підставою для скасування судового рішення із направленням справи на новий судовий розгляд без перевірки таких порушень на предмет можливості впливати на законність та обґрунтованість судового рішення, та порушення норм процесуального закону (умовні), істотність впливу яких на законність судового рішення встановлюється шляхом перевірки таких порушень під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції. Доведено, що невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особи обвинуваченого, як одна з підстав для зміни або скасування судового рішення судом апеляційної інстанції, має ознаки як юридичних, так і фактичних підстав скасування або зміни судового рішення.

9. Наведена власна класифікація видів рішень суду апеляційної інстанції, відповідно до якої рішення суду апеляційної інстанції поділяються на: а) рішення, якими підтверджується виконання завдань кримінального провадження місцевим судом (залишення судом апеляційної інстанції рішення без змін); б) рішення, якими констатується недосягнення мети кримінального провадження судом першої інстанції (скасування рішення і призначення нового розгляду у суді першої інстанції); в) рішення, якими підтверджується недосягнення мети кримінального провадження судом першої інстанції, але якими такі завдання виконуються безпосередньо судом апеляційної інстанції (зміна та ухвалення свого рішення, в тому числі нового вироку).

10. На підставі аналізу норм КК встановлено, що однією із правових підстав відсутності у особи судимості є ухвалення виправдувального вироку, та, разом з тим, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості у разі наявності підстав, передбачених ст. 284 КПК, ухвалювати виправдувальний вирок, скасовуючи обвинувальний вирок суду першої інстанції (приймається ухвала про закриття кримінального провадження), тому запропоновано наділити суд апеляційної інстанції, у випадках передбачених ст. 284 КПК, правом на ухвалення виправдувального вироку.