Тлумачення норм права

Сторінки матеріалу:

курсова робота

з дисципліни: "Теорія держави та права"

ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА

Зміст

  • Вступ
    • 1. Поняття тлумачення норм права
    • 2. Способи тлумачення норм права
    • 3. Види тлумачення норм права
    • 4. Акти тлумачення норм права
    • Висновок
    • Список використаних джерел та літератури
Вступ

Ґрунтовне засвоєння теоретичних положень щодо тлумачення юридичних норм становить одну з необхідних умов правильного з'ясування змісту таких норм як при їх вивченні (зокрема, при здобутті юридичної освіти), так і при застосуванні або ж реалізації.

Знання теорії тлумачення права слугує інтелектуальною базою, основою для практичного оволодіння різноманітними методами, способами, прийомами встановлення точного змісту законів, інших нормативно- правових актів. правовий норма тлумачення юридичний

Отже, положення, ідеї, висновки даної теми курсу загальної теорії права і держави мають прямий вихід в юридичну практику, здатні позитивно впливати на неї.

Об'єктивна необхідність тлумачення юридичних норм зумовлюється насамперед тим, що вони формуються, виражаються за допомогою зазвичай вкрай загальних, абстрактних понять, а також полісемічних, багатозначних слів (термінів), які за різних умов різні суб'єкти можуть розуміти досить неоднозначно. Для того, щоб запобігти такому «різночитанню» закону або подолати його неоднакове тлумачення за одних і тих самих умов, якраз і необхідно вдаватися до тих чи інших видів, способів правотлумачення, котрого, як відзначалось, не можна уникнути при застосуванні будь-якої юридичної норми.

Під тлумаченням норм права розуміють діяльність, спрямовану на осмислення норм права, яка здійснюється за допомогою сукупності прийомів та способів. Наслідком тлумачення може бути роз'яснення змісту правових норм. Роз'яснення норм викликане потребами інтерпретатора і потребами юридичної практики. Таким чином, поняття «тлумачення» охоплює тільки інтелектуальну діяльність, що спрямована на осмислення змісту правових норм.

1. Поняття тлумачення норм права

Тлумачення правових норм -- найважливіша умова їх правильного розуміння та застосування. Не будь тлумачення, весь складний процес правореалізації був би вкрай утруднений, а у відомому сенсі неможливий. Необхідність тлумачення переконливо підтверджена багатовіковим правовим досвідом, юридичною практикою, долями конкретних людей.

Французький філософ Р. Декарт радив: "Вживайте правильно слова, і ви позбавите світ від половини непорозумінь". А його співвітчизник Вольтер сказав якось своєму співрозмовнику: "Перш ніж сперечатися, давайте домовимося про терміни". Незайві попередження.

Дійсно, зі словами іноді відбуваються справжні метаморфози. Цікаві в цьому зв'язку міркування одного з сучасних російських політологів -- Ф. Бурлацький, який, кажучи про реакцію Заходу на результати наших реформ, пише, що його зарубіжні колеги, з якими він спілкувався і спілкується, не могли навіть уявити собі, що в Росії слово "приватизація" буде зрозуміло як злодійство, демократія як маніпулювання, свобода як вседозволеність, торгівля як обман, президент як цар, парламент як місце для базікання та лобізму, а мафія як первинна організація однодумців .

Звичайно, в цих порівняннях відчувається неабияка частка іронії, але все ж вони досить показові і в принципі вірні. Слова як би вивернуті навиворіт. Але така роздвоєність абсолютно нетерпимим в юридичній сфері, де, як ні в якій іншій області, важлива однозначність, яка певною мірою досягається шляхом тлумачення.

Тлумачення -- найдавніший правовий інститут. Він є частиною більш широкого поняття -- герменевтики, яка в перекладі з грецького означає пояснення, роз'яснення, інтерпретація якого-небудь предмета, явища. У науковому плані герменевтика являє собою теорію і мистецтво тлумачення не лише законів, а й текстів літературних пам'яток, книг, рукописів, художніх творів, матеріальних об'єктів, реліквій, раритетів, інших історичних, релігійних і культурних цінностей.

У даному випадку під тлумаченням розуміється юридичне тлумачення-з'ясування точного сенсу, змісту толкуємої правової норми. Завдання і мета тлумачення полягає в тому, щоб встановити справжню волю законодавця, виражену у цій нормі, і правильно її застосувати. При цьому тлумачення, додаючи нове знання про норму, ні в якій мірі не змінює і не замінює її, тим більше -- не створює нової. Мова йде лише про аналіз, вивчення, розборі діючої норми. Інакше це було б порушенням законності.

Юридичне тлумачення є діяльністю, яка з практичного боку пов'язана із завершенням регулювання життєвих відносин законом. Юридичні норми в результаті тлумачення стають готовими до реалізації, до практичного здійснення.

Не менш важливо й інше. У тлумаченні з'єднуються разом, сходяться в єдиному фокусі й витонченість юридичних знаннь, і досвід, і правова культура, і юридичне мистецтво. З цієї точки зору, юридична герменевтика, тобто наука і мистецтво тлумачення юридичних термінів і понять, є свого роду вершина юридичної майстерності, кульмінаційний пункт юридичної діяльності. Саме тому одним із самих надійних показників високоякісної роботи юриста-професіонала є такий рівень його професійної підготовки, який дозволяє йому "з ходу", повно і точно тлумачити які завгодно закони, інші правові акти.

Та діяльність, яку нерідко називають юридичним аналізом, по суті справи, і полягає в юридичному тлумаченні. Причому тлумачення охоплює всі рівні або ступені юридичного аналізу, в тому числі:

— аналіз буквального тексту, тобто "Букви" закону, іншого правового акта, зовніiнього, словесно-документального викладу його змісту;

— догматичний аналіз, тобто аналіз юридичних особливостей норм, правових приписів, їх техніко-юридичного своєрідності, особливостей джерел права ;

— соціально-історичний (метаюридичний) аналіз моральних, економічних та інших передумов законів, інших правових актів[1].

Юридичне тлумачення (а також встановлення фактичних обставин справи при застосуванні права), -- це справжня дослідна робота. Тлумачення права є у відомому сенсі процес, зворотний тому, який здійснюється законодавцем при прийнятті законів. Свого роду, якщо використовувати аналогію із земляних, археологічним розробками, -- розкривні роботи, коли шар за шаром розкриваються шари землі, нерідко порожньої породи для того, щоб врешті-решт дістатися до бажаного, шуканого об'єкта. Думка особи, яка здійснює тлумачення (інтерпретатора), і тут йде від шару до шару юридичної матерії -- від аналізу буквального, мовного тексту до аналізу догми права, юридичних особливостей правових норм, а у зв'язку з цим і до моральних, соціальних та інших основ, передумов правових приписів. І все це -- з тим, щоб встановити справжній зміст правових установлень.

Тлумачення права розкриває своє високе юридичне призначення і в той же час в умовах демократії, правової держави, розвиненої правової культури не виходить за рамки законності. В обстановці ж тоталітарної держави, режиму самовладдя воно часом є вираженням юридичної казуїстики, маніпулювання правом та правовими категоріями, а часом і прямим під приводом нібито "тлумачення" нехтуванням чинного закону, в результаті -- свавіллям і беззаконням [2].

Проблема тлумачення -- це проблема співвідношення духу і букви закону, між якими, як правило, існують певні суперечності, розбіжності. Подібні колізії доводиться усувати саме шляхом тлумачення. Дуже важливо, щоб законодавець і виконавець розуміли один одного. Юридична діяльність (судова, прокурорська, слідча, адвокатська та інша), як ніяка інша, потребує скрупульозної точності, визначеності, однозначності. І, звичайно, уважності. Не дарма кажуть: закон -- це скальпель у руках судді і користуватися ним треба вміло і обережно. Не менш виразне прислів'я: "Не бійся суду -- бійся судді".

Тлумачення багато в чому залежить від рівня правосвідомості толкуючих осіб, їх професійної підготовки, компетентності, культури, ерудиції. Один і той же закон можна тлумачити по-різному, в залежності від того, хто і як тлумачить, в яких цілях.Велику роль тут відіграє суб'єктивне начало. Народне спостереження говорить: "Закон, що дишло, куди повернеш, туди й вийшло".

Суб'єкти тлумачення володіють різним політичним, моральним і правовою свідомістю, вони часом перебувають на різних полюсах ідеологічного спектру, мають свої соціальні пристрасті і переваги. А це не може не відбиватися на розумінні й тлумаченні права. Так що тлумачення може бути і упередженим.Особливо це стосується нечітких, двозначних законів, які дійсно при бажанні можна повернути по-різному, тобто вони допускають множинне тлумачення, можливість вкладати в них різний зміст. Подібних випадків у сучасній юридичній практиці чимало. Тлумачення носить як об'єктивний, так і суб'єктивний характер.

Навіть судді Конституційного Суду України, будучи першокласними професіоналами, наділеними виключним правом тлумачити Конституцію й інші нормативні правові акти, які не завжди розуміють предмет тлумачення однаково. Багато хто з них заявляють про свою особливу позицію, висловлюють думку, що не співпадає з думкою інших суддів. Зрозуміло, наводиться відповідна аргументація. І виходить, що "всі мають рацію". Буває, що той чи інший закон одним політичним суб'єктом визнається конституційним, а іншим (наприклад Президентом України) -- не відповідає Конституції України.

У літературі йде давня суперечка про те, чи всі юридичні норми підлягають тлумаченню або тільки неясні. Більшість правознавців вважають, що всі, бо "ясна" на перший погляд норма при більш уважному її розгляді виявляє в собі певні, часом ледь помітні некоректності, умовчання, нечіткість, що вимагають тонкого професійного аналізу. Існує також думка, згідно з яким у неофіційному тлумаченні потребують всі правові норми, в той час як офіційному тлумаченню підлягає лише невелика їх кількість. З цим теж важко погодитися.

Взагалі, тлумачення є обов'язковою стадією правозастосовчого процесу, про яку б нормі мова не йшла. Перш ніж застосувати ту чи іншу правову норму, її треба піддати всебічному тлумачення і переконатися в тому, що виражена в ній воля законодавця зрозуміла правильно. Крім того, необхідно з'ясувати дію норми в часі, в просторі і по колу осіб.

Слід сказати, що в недемократичних, тоталітарних державах свідомо практикується прийняття так званих "каучукових" або "гумових" статей (норм), що дають широкий простір для довільного їх тлумачення, наповнення потрібним змістом. Подібні норми використовуються владою для боротьби зі своїми політичними супротивниками. Наприклад, у радянському Кримінальному кодексі 1960 р. була стаття 70, карає за антирадянську агітацію і пропаганду. Чітких критеріїв такого "криміналу" не містилося. У результаті під цю статтю можна було підвести дуже багато "небезпечних" дій ("крамольний" вірш, розказаний анекдот, зберігання забороненої книги, навіть невдалий жарт), тобто відповідно до наведеного вище прислів'я повертати закон "куди треба". І дуже багато хто за подібні "злочини" отримували термін.