Серед офіційного нормативного тлумачення слід виділити аутентичне тлумачення. Це таке роз'яснення нормативно-правових актів, яке дає офіційно той державний орган, який приймав нормативно-правовий акт.

В практичному житті можна зустріти також делеговане тлумачення. В цьому випадку норми права роз'яснюються тим органом, який держава уповноважила давати обов'язкове тлумачення.

Таблиця.

Офіційне тлумачення

(за сферою дії)

нормативне

казуальне (індивідуальне)

-- офіційне роз'яснення, яке невіддільне від правової норми, поширюється на широке коло суспільних відносин -- необмежену кількість випадків, перед--бачених нормою, що тлумачиться

-- (казус -- випадок) -- офіційне роз'яснення, обов'язкове лише для конкретного випадку та для осіб, стосовно яких воно провадиться; має місце там, де в процесі правозастосування ставиться за мету роз'яснити норму, щоб правильно вирішити справу

Сфера дії норми, що тлумачиться, залежить від правомочностей суб'єкта тлумачення.

Нормативне

автентичне

легальне (делеговане)

-- зміст норми тлумачиться тим органом, що її встановив, тобто автором норми. Суб'єктами такого тлумачення можуть бути всі правотворчі органи. Наприклад, закони, як правило, роз'ясняються парламентом. Однак Верховна Рада України не має права на офіційне тлумачення нею же ухвалених законів. Відповідно до ст. 147 Конституції України, офіційне тлумачення Конституції України та законів України дає Конституційний Суд України. Верховна Рада Автономної Республіки Крим роз'ясняє порядок застосування нормативно--правових актів, нею виданих

-- загальнообов'язкове тлумачення норми здійснюється органом, який цю норму не встановлював, але уповноважений законом або за дорученням тлумачити її постійно чи одноразово. Право на таке тлумачення мають Конституційний Суд, Верховний Суд, Вищий арбітражний суд України (наприклад, роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 6 серпня 1997 р. № 02--5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»). Таке тлумачення є обов'язковим для суб'єктів, які підпадають під юрисдикцію органу, що дає тлумачення

Казуальне (індивідуальне)

судове

адміністративне

-- здійснюється судовими органами при розгляді конкретних справ і знаходить своє вираження у вироках або рішеннях у цих справах

-- здійснюється міністерствами, відомствами, місцевою державною адміністрацією; містить вказівки відповідним органам, як останні повинні вирішити ту чи іншу справу

Неофіційне тлумачення виходить від суб'єктів, діяльність яких не є офіційною, державною, а отже, воно не має юридичної сили і ніяких правових наслідків не тягне. Таке тлумачення може бути як усним, так і письмовим. Важливою його особливістю є те, що воно не пов'язане з владою, примусом, покаранням. Будь-які санкції тут виключені. Неофіційне тлумачення поділяється на доктринальне (наукове), професійне і повсякденне. Доктринальне тлумачення дається вченими, представниками науки. Цінність його -- в аргументованості, доказовості, обгрунтованості. Типовим прикладом такого тлумачення є періодично видаються наукові коментарі до чинного російського Кодексів -- кримінального, цивільного, трудового та ін У цих коментарях, а також у різних статтях, доповідях, монографіях фахівці роз'яснюють, тлумачать відповідні положення, норми, статті -- як їх треба розуміти і використовувати. І хоча думки вчених не обов'язкові для офіційних осіб і органів (суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів), тим не менше їх погляди та рекомендації можуть надати і дійсно надають істотну допомогу правозастосовчій практиці, впливають на неї. Чим вище авторитет вченого, тим вагомішим його думку. Однак, як справедливо відзначається в літературі, наукове (неофіційна) тлумачення не можна протиставляти офіційним як ненауковим. Офіційне тлумачення, особливо роз'яснення вищих судових органів, теж базується на науковій основі. До розробки найбільш важливих правотолкующіх документів, наприклад постанов Пленуму Верховного Суду України, звичайно залучаються великі вчені. Різниця лише в тому, що в цих документах (актах тлумачення) містяться в основному лише підсумкові висновки і установок, у той час як суто доктринальне (неофіційна) тлумачення припускає розгорнуті докази, аналіз, розкриття змісту тих чи інших юридичних положень, волі законодавця.

Професійне тлумачення, як це видно з його назви, дається юристами-професіоналами -- суддями, прокурорами, слідчими, адвокатами, іншими фахівцями, взагалі особами з вищою юридичною освітою, які добре знають чинне законодавство і практику його застосування. Таке тлумачення може бути як усним (у вигляді консультації, відповідей на конкретні запитання), так і письмовим (у формі довідки, висновки, виступи у пресі). Цінність професійного тлумачення -- в глибоких знаннях і компетенції толкующих осіб.

Повсякденне тлумачення -- це первинний, життєвий рівень розуміння права, його інтерпретація рядовими громадянами. Таке тлумачення відображає правосвідомість основної маси населення. Його характерною рисою є те, що воно може бути невірним, суто емоційним. Тим не менш подібне правоощущеніе має важливе значення при вчиненні громадянами юридично значущих дій, здійсненні ними своїх прав і обов'язків, дотримання законів, правопорядку, юридичних норм.Зрозуміло, ніякого зовнішнього (письмового) вираження буденне тлумачення не отримує [1].

По цілям тлумачення може бути: 1) тлумачення-з'ясування тільки для себе; 2) тлумачення-роз'яснення для інших суб'єктів; 3) тлумачення для себе і для інших суб'єктів. На приклад, слідчий, як правило, з'ясовує зміст норми для себе. Верховна Рада України чи Конституційний Суд України дають роз' яснення для інших, а загальний суд може з'ясовувати зміст норми права для себе і для інших.

Офіційне і неофіційне тлумачення можна класифікувати залежно від об'єму (способів) роз'яснення правових норм: буквальне, обмежене і розширене.

Буквальне тлумачення правових норм відбувається тоді, коли текст правової норми роз'яснюється без будь-яких уточнень її змісту, оскільки вона точно виражає волю законодавця і не виникає ніяких розбіжностей в розумінні її змісту. Наприклад, в стаття 332 Цивільного кодексу України вiд 16.01.2003 № 435-IV (договір підряду) вказується, що за договором підряду підрядчик зобов'язується виконати на свій ризик певну ро боту за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити виконану роботу. В даному випадку не потрібно тлумачити розширено або звужено, оскільки в статті чітко сформульовані права і обов'язки сторін.

Розширене тлумачення відбувається тоді, коли норми права потрібно тлумачити трохи ширше буквального тексту. Це означає, що норма права викладена дуже лаконічно, і необхідні додаткові засоби, щоб правильно зрозуміти її зміст. Наприклад, за договором доручення (стаття 386 Цивільного кодексу України вiд 16.01.2003 № 435-IV) одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й зарахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. В даному випадку розширеному тлумаченню підлягають терміни «повірений» і «довіритель», оскільки не вказано, хто може бути ними. Такому ж тлумаченню підлягає термін «певні юридичні дії», тобто дії, які передбачені Цивільним кодексом України відповідно до правоздатності і дієздатності суб'єктів даного договору. Розширене тлумачення потрібно здійснювати тоді, коли дається незавершений перелік об ставин, умов реалізації норм права. Такий перелік, як пра вило, завершується виразами «і тому подібне», «інші», «в аналогічних випадках».

Обмежене тлумачення відбувається тоді, коли зміст норми права необхідно тлумачити трохи вужче тексту відповідної статті нормативно-правового акту. Це означає, що норма права сформульована досить широко або викладена в декількох статтях нормативного акту. Наприклад, в Законі «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 р. в статті 2 дається визначення «безробітних». «Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність відповідної роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці». Це положення необхідно тлумачити трохи вужче тексту норми, оскільки в ч. 2, 3 цієї статті даються виключення сто совно громадян, які не можуть бути безробітними, в т.ч. які вперше шукають роботу і не мають професії, які мають право на пенсію [5].

Деякі загальні принципи тлумачення:-- всякий сумнів тлумачиться на користь обвинуваченого;-- закон зворотної сили не має;-- що законом не заборонено, те дозволено;-- надзвичайні закони тлумачаться обмежено;-- закони, що пом'якшують покарання, тлумачаться розширено;-- виключення із загального правила підлягають обмежувальному тлумаченню;-- пізніше виданий закон скасовує попередній у всьому тому, в чому він з ним розходится;-- тлумачення не повинно скасовувати, змінювати чи створювати нову норму права. Зазначені постулати вироблені світовою юридичною практикою. Їх важливо мати на увазі як загальні орієнтири у всьому процесі тлумачення і застосування права, в утвердженні ідей законності і правопорядку в даній сфері [1].

Акт офіційного тлумачення норм права (інтерпретаційно-правовий акт) -- правовий акт-документ, який містить роз'яснення змісту і порядку застосування правової норми, що сформульоване уповноваженим органом (національним і міжнародним) у межах його компетенції, та має обов'язкову силу для усіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються.

Норма тлумачення -- своєрідна «тінь» норми, яка тлумачиться; вона не існує окремо від самої норми і може бути реалізована на практиці лише у разі її застосування. У природі тінь завжди в цілому відповідає її матеріальній основі.

Ознаки акта тлумачення норм права:

розкриває зміст (смисл) правових норм, виражених в приписах відповідного юридичного акта;

діє в єдності з тим нормативно-правовим актом, у якому містяться норми права, що тлумачаться; залежить від нього і, як правило, поділяє його долю;

є формально-обов'язковим для усіх, хто застосовує норми, що роз'яснюються;

не виходить за межі норми, що роз'яснюється; являє собою уточнююче судження про норму права, а не новий нормативний припис;

в ієрархії юридичних актів слідує за актом, положення якого розтлумачено, його місце серед юридичних актів визначається компетенцією органу чи установи, які його ухвалили;

приймається лише правотворчими чи спеціально уповноваженими суб'єктами, установами -- національними (наприклад, Конституційним Судом України) і міжнародними, чию юрисдикцію визнала держава (наприклад, Європейського суду з прав людини, Комітету Організації Об'єднаних Націй з прав людини);

має.спеціальну письмову форму вираження акта-документа (роз'яснення, інформаційний лист);

8) діє у просторі відповідно до дії витлумаченої норми права, а у часі може набувати як прямої, так і зворотної сили; межі його зворотної сили визначаються моментом набрання чинності юридичним актом, що тлумачиться.

Об'єктами тлумачення в залежності від сфери дії суб'єкта тлумачення можуть бути:

нормативні акти;

правозастосовні акти (інакше: казуальні, піднормативні, індивідуальні).