г) висновки з понять, зокрема з обсягової інтерпретації (тлумачення у висновках, що вказують на належність предметів та явищ на підставі застосування поняття до певного класу правових явищ). Наприклад, ознаки, що відбиті в понятті «юридична особа» (стаття 23 Цивільного кодексу України вiд 16.01.2003 № 435-IV), у сукупності вказують не певний клас правових явищ, які охоплює зміст цього по няття, що, у свою чергу, дозволяє відносити невизначену безліч державних та недержавних організацій до даного класу суб'єктів права, тобто до класу юридичних осіб, і відповідно враховувати в правотворчій та правозастосовній практиці особливості юридич ного режиму таких суб'єктів.

Використовуються й інші прийоми логічного способу тлумачення норм права.

Систематичний спосіб тлумачення правих приписів застосо вується для того, щоб краще зрозуміти їх зміст, що пов'язано з особливостями їх розташування в різних частинах і підрозділах системи права, а також необхідністю врахування різних за характером логічних зв'язків між нормами права. Такий спосіб використовується з урахуванням місця нормативно -- правового припису в нормативно -- правовому акті, інституті, галузі законодавства. При цьому враховуються зв'язки норми, що тлумачиться, з нормами інших статей того самого акта, інших нормативно -- правових актів різних інститутів і галузей права. На приклад, у тексті «суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності...» (стаття 323 Кримінально-процесуального кодексу України вiд 28.12.1960 № 1001-05) наведена норма повинна бути пов'язаною з іншими нормами Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів -- про загальні положення судочинства, про порядок дослідження доказів, про допит підсудного, свідків, потерпілого та ін. У такий спосіб враховуються логічні зв'язки залежності, доповнення, конкретизації, уточнення, обмеження тощо, які існують між різними нормами. Цими зв'язками є:

а) зв'язки між нормою, що тлумачиться, та нормами, що роз кривають зміст терміна, який у ній вживається. Це або легальне визначення (дефініція), або норма, яка перелічує коло суб'єктів, предметів, явищ, що складають це поняття. Наприклад, коло прав і обов'язків будь-яких осіб, організацій, що займаються під приємницькою діяльністю, визначається поняттям «суб'єкт підприємницької діяльності» (стаття 2 Закону України «Про підприємництво» від 07.02.1991 № 698-XII).

б) зв'язок норми, що тлумачиться, з оперативними нормами, які можуть припиняти дію норм, чи остаточно скасовувати чинні нормативні приписи, чи поширювати їхню дію на нове коло відносин, суб'єктів, територій, чи пролонговувати їхню дію на новий термін;

в) зв'язки відсилочних та інших статей. Застосування суб'єктом нормотворення відсилочного способу викладення норми, як відомо, створює такий нормативно-правовий припис, який не повністю перелічує ознаки діяння, а відсилає до інших статей то го ж нормативно-правового акта. Норма, що тлумачиться, може бути повністю зрозуміла інтерпретатору тільки за умови «поєднання» змісту відсилочної статті із змістом таких статей нормативного акта, до яких вона відсилає [4].

Історичний спосіб тлумачення. При допомозі цього спо собу необхідно встановити зміст норми права, виходячи із соціально-економічних і політичних умов прийняття нор масивно-правових актів. При цьому інтерпретатор поси лається на факти, пов'язані з історією виникнення норм, які підлягають тлумаченню. З однією сторони це тлума чення веде до стабілізації застосування правових норм, з другої -- воно може вести до пристосування нових суспіль них відносин старим нормативно-правовим актам. В ре зультаті такого тлумачення інтерпретатор може прийти до висновку, що деякі нормативні акти чи окремі норми відста ли від суспільного розвитку і потребують відміни чи уточнення.

В даному випадку інтерпретатор може використовувати джерела, які знаходяться за межами системи права і законо давства, з'ясовує конкретно-історичні умови, причини, мо тиви, які обумовили прийняття нормативних актів, а також їх цілі і завдання. Такими джерелами можуть бути різні по літичні документи, історичні, соціально-економічні і полі тичні дослідження. Інтерпретатор повинен використовува ти їх, як основу для розуміння змісту норм права. Інтерпре татор, досліджуючи конкретно-історичні умови прийняття закону, може прийти до таких висновків:

— що дана норма закону фактично не діє, так як відпали,зникли відносини, які нею регулювались;

— що не діє певне положення норми в силу тих же причин;

— що певна норма, яка видана в інших умовах, протирічить економічним і політичним обставинам часу її інтерпретації, хоча відносини, що регулюються нею збереглись.В цьому випадку можна зробити висновок на підставі історичного і систематичного тлумачення правових норм;

— що дана норма, яка видана в інших умовах, не відповідає повністю завданням і цілям правового регулювання, тому вимагає певного пристосування до нових умов.

Історичний спосіб тлумачення повинен використовуватись інтерпретатором поряд із іншими способами тлумачення, оскільки застосовувати потрібно нормативно--правові акти, а не історичні умови їх прийняття [5].

Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення нормативно-правових актів полягає в аналізі змісту правової норми шляхом виявлення й розкриття її цілей у співвідношенні з нею граматичної і логічної суті формулювань законодавця, що містяться в текстах нормативно-правових приписів.

Як найбільш раціональний спосіб регулювання суспільних відносин норма права завжди потребує осмислення її змісту з боку різних осіб, зміст же, у свою чергу, -- це не тільки внутрішній логічний зміст (поняття, явища, що осягаються розумом), а й розумна підстава регулювання суспільних відносин. Тобто в процесі тлумачення мають одночасно розкриватися обидва аспекти змісту.

Отже, призначення інтерпретації полягає також і в з'ясуванні цільової спрямованості нормативно-правових приписів, міжнародно-правових документів тощо. Відо мо, що ступінь зрозумілості закону не може бути однаковим для різних суб'єктів права: для осіб, що мають багаторічний про фесійний досвід тлумачення й застосування норм, і для усіх інших. Так, зміст нормативно-правового акта, що містить важливі загально-соціальні, політичні, соціально-культурні та інші завдання (наприклад, конституційні акти), звернутого до багатьох суб'єктів, з преамбулою, що роз'яснює цілі регулювання, його необхідність, є більш доступним для розуміння громадян, ніж прикладні ціль та зміст акта, призначеного для вузького кола суб'єктів (наприклад, інструкції та інші нормативні акти для службового користування) [4].

В окремих випадках, в результаті тлумачення норми виявляється, що вона недосить ясна або викликає сумніви. Неясність норми може виявлятися в розпливчастості формулювань, недостатньої точності того чи іншого терміну або виразу, в двусмисленості, неповноті. Неясність може виникнути також із-за суперечностей всередині самої норми в силу недосконалості законодавчої техніки.

У таких випадках дуже важливо використати все те, що об'єднується під умовним найменуванням "додаткові матеріали до правової норми": спеціальні роз'яснення органу, який видав норму яка тлумачиться, акти Верховного суду та його колегій, офіційні роз'яснення арбітражних та інших державних органів. Необхідно також використовувати підручники з правових дисциплін, коментарі законодавства, монографічну літературу, думки знаючих людей (наприклад, роз'яснення працівників кодифікаційних бюро) та інші матеріали.

При виявленні дійсної неясності норми найбільш вірним є той варіант тлумачення, який: 1) більш повно і правильно відображає загальні принципи права; 2) найбільш відповідає вимозі охорони прав і законних інтересів громадян; 3) оптимально, повно і всебічно відображає цілі прийняття тлумачення акта, його призначення.При цьому висновки, отримані за допомогою використання додаткових матеріалів, не повинні усувати неясність норми за рахунок зміни або скасування її положень.

У результаті тлумачення у інтерпретатора повинне з'явитися внутрішнє переконання в тому, що отримані висновки вірні, відповідають змісту і меті норми яка тлумачиться. Внутрішнє переконання формулюється як впевненість в тому, що все необхідне враховано при встановленні її змісту [3].

3. Види тлумачення норм права

Тлумачення правових норм відбувається за різними видами, формами і способами. Класифікувати його можна по різним підставам: по юридичній силі (в залежності від суб'єктів тлумачення), по цілям, по об'єму.

По юридичній силі, або в залежності від суб'єктів, воно може бути офіційним (легальним) і неофіційним. Офіційне тлумачення -- це роз'яснення змісту і цілей правових норм, яке здійснюється компетентними державними органами і має загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів, які реалізують ці норми права. Таке тлумачення має юридичні наслідки. Воно відрізняється від неофіційного також формою і особливим порядком здійснення.

По формі офіційне тлумачення виражається в інтерпретаційних актах, які мають всі ознаки нормативно-правових актів, але не зводяться до них. Ці акти приймаються офіційно компетентними державними органами чи уповноваженими державою іншими суб'єктами і повинні використовуватись в процесі реалізації права. Вони мають загальнообов'язковий характер. Суб'єкти офіційного тлумачення нормативно-правових актів визначаються законом або їх правовим статусом в системі органів державної влади. Юридична сила офіційного тлумачення визначається суб'єктами, які давали роз'яснення нормативно-правових актів. Офіційне тлумачення виражається, як правило, в письмовій формі, хоча іноді може бути і в усній формі.

Офіційне тлумачення характеризується також особливим порядком здійснення і виражається в правороз'яснювальному процесі. Цей процес складається з п'яти стадій: 1) правороз'яснювальна ініціатива суб'єктів суспільних відносин; 2) узагальнення практики і перевірка необхідності надання роз'яснення законодавства; 3) розробка і обговорення текс ту (проекту) роз'яснення; 4) прийняття або затвердження проекту роз'яснення; 5) публікація акту роз'яснення нормативно-правових актів.

Офіційне тлумачення правових норм по характеру і юридичним наслідкам поділяється на нормативне і казуальне. Нормативне тлумачення відрізняється від казуального тим, що воно є загальнообов 'язковим для всіх суб'єктів суспільних відносин і використовується багато разів. Таке значення,наприклад, мають інтерпретаційні акти Верховної Ради України і її Президії, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України , Вищого Арбітражного Суду України,тощо

Казуальне тлумачення -- це таке тлумачення, коли норма права роз 'яснюється по конкретній справі, тобто уточняються суб'єктивні права і обов'язки та інші юридичні факти і обставини в рамках конкретних правовідносин. Воно розповсюджує свою дію тільки на конкретну ситуацію, хоча і може враховуватись при вирішенні інших аналогічних справ. Найбільш розповсюджене таке офіційне тлумачення в рішеннях Верховного Суду України по конкретним справам. Казуальне тлумачення є обов'язковим для осіб, відносно яких воно приймається. Казуальне тлумачення може бути судовим і адміністративним. Наприклад, Верховний Суд України, розглядаючи цивільну справу про визнання дійсним договору довічного утримання та про визнання права власності на жилий будинок, роз'яснив, що договір довічного утримання підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. Недодержання нотаріальної форми, якщо відсутні підстави, передбачені частина 2 стаття 47 Цивільного кодексу України вiд 16.01.2003 № 435-IV, тягне за собою недійсність угоди.