Отже, закони, що допускають різне тлумачення, що містять двозначності, лазівки, різночитання, -- це недосконалі закони. Їх в принципі (в ідеалі) не повинно бути, але насправді вони є і в цьому далеко не обов'язково криється "злий умисел". Більш того, подібні акти або норми в якійсь мірі неминучі. "Законодавець повинен мислити як філософ, а говорити як селянин" (Г. Еллінек). Але це не завжди виходить. Звідси -- необхідність тлумачення права.

Основні причини такі:

— cкладність або нечіткість юридичних формулювань, скажімо, зайва їх стислість, абстрактність або, навпаки, розлогість;

— недосконалість законодавчої техніки, поспішність у прийнятті тих чи інших правових актів, їх слабка опрацьованість, декларативність, неконкретність;

— рзбіжність норм і статей правових актів, наявність бланкетних і відсильні норм, нетипових приписів;

— специфіка юридичних термінів і понять, інтерпретація яких вимагає спеціальних знань, високої кваліфікації;

— законодавцю не завжди вдається ясно і точно висловити свою волю в тій чи іншій нормі або акті, сумістити "дух" і "букву" закону;

— окрема норма права діє не ізольовано, а в системі інших норм і тільки в цьому взаємозв'язку її можна правильно витлумачити.

Два аспекти тлумачення. Тлумачення буває уяснювальним і роз'яснювальним.Іншими словами, слід розрізняти тлумачення-з'ясування і тлумачення-роз'яснення.Обидва ці процеси тісно взаємопов'язані. При цьому з'ясування завжди передує роз'яснення, а не навпаки. Але не завжди за з'ясуванням автоматично випливає роз'яснення. Останнє може і не настати. Це залежить від конкретних обставин.

При тлумаченні-з'ясуванні норма права тлумачиться суб'єктом для себе. Таке тлумачення являє собою певний розумовий процес, що відбувається у свідомості тлумача, і воно не отримує будь-якого зовнішнього виразу, не фіксується в будь-якому акті. Даний процес не є юридичною процесуальною дією. Подібне тлумачення може даватися не тільки офіційною посадовою особою, але й пересічним громадянином. Воно не є обов'язковим для інших.

При тлумаченні-роз'ясненні здійснюється не тільки розумовий процес, але і відбувається реальне юридичну дію, що знаходить зовнішнє вираження у спеціальних актах, які називаються актами тлумачення, тобто воно має документальне оформлення. Це тлумачення не тільки для себе, а й для інших.Причому воно має обов'язкове значення для всіх зацікавлених осіб. Роз'яснення норми вправі давати лише уповноважені на те органи та посадові особи. Рядові громадяни такої прерогативою не мають. Зрозуміло, що будь-яке роз'яснення може бути здійснено лише після з'ясування тлумачиться норми [1].

Тлумачення як специфічна юридична діяльність має важливе значення для правового регулювання, є необхідною умовою існування і розвитку права. Воно виконує наступні функції:

1. Пізнавальна функція. Вона випливає з самого змісту, суті тлумачення, в ході якого суб'єкти пізнають право, зміст правових приписів.

2. Конкретізаційна функція.При тлумаченні правові приписи часто конкретизуються, уточнюються з урахуванням конкретних обставин (особливо яскраво ця функція виявляється в процесі функціонального тлумачення).

3. Регламентуюча функція. Тлумаченням у формі офіційного роз'яснення як би завершується процес нормативної регламентації суспільних відносин. Це означає, що громадяни та організації, а також органи держави і посадові особи, які застосовують право, повинні керуватися не тільки юридичними нормами, а й актами їх офіційного тлумачення.

4. Правозабезпечувальна функція. Деякі акти тлумачення видаються для забезпечення єдності та ефективності правозастосовчої практики. Такі, наприклад, роз'яснення Центрвиборчкому про порядок застосування норм Закону про вибори.

5. Сігналізаторская функція. Тлумачення нормативних актів дозволяє виявити їх недоліки технічного і юридичного характеру. Це є «сигналом» для законодавця про необхідність вдосконалення відповідних норм.

У літературі була висловлена ??цікава думка про проспективне тлумачення, в ході якого здійснюються. тлумачення, інтерпретація, уявна «обкатка» норм права на стадії їх розробки.

У кінцевому рахунку тлумачення як юридична діяльність служить завданням забезпечення законності та підвищення ефективності правового регулювання. У сучасних умовах його актуальність значно зросла. Це пояснюється тим, що в останні роки законодавство грунтовно оновилося, в ньому з'явилися нові норми й цілі галузі, розділи права (наприклад, приватне право). Правотворчість тепер здійснюється на інших принципах, застосовуються нові юридичні терміни і конструкції, зовсім інший тип регулювання. У законодавчій практиці все ширше використовується зарубіжний досвід. У цих умовах тлумачення і повинно зіграти свою роль як найважливіший інструмент пізнання, реалізації та вдосконалення права [2].

Спосіб тлумачення -- це сукупність прийомів аналізу змісту нормативно-правових актів. У юридичній науці і прак тиці використовуються різні способи тлумачення норм права.

За допомогою прийомів тлумачення досліджується норма права, інтерпретатор пізнає її зміст, отримує повне і вичерпне уявлення про норму. Знання таких прийомів здатне вберегти від помилок, поверхневого і одностороннього з'ясування сенсу норм, допомагає виробляти правильний підхід до їх аналізу.

Прийоми тлумачення доповнюють і обумовлюють один одного. Вони дають позитивні результати лише при їх використанні в сукупності.

Усвідомлюючи зміст і соціальне призначення правової норми, інтерпретатор досліджує: 1) саму норму; 2) її правові зв'язки, тобто взаємовідносини з іншими юридичними приписами та правовими принципами, 3) її позаправові зв'язки з іншими суспільними явищами. Це дає підставу виділити три самостійні прийоми з'ясування правової норми.Текстове тлумачення. Цей прийом тлумачення зазвичай називається граматичним, оскільки об'єктом дослідження в даному випадку є текст, так би мовити, зовнішній бік норми. Однак, як видається, цей термін не зовсім вдалий, оскільки він може наштовхнути на думку, що мова йде лише про використання правил граматики.Текстове тлумачення виділяється в якості самостійного прийому не в силу цього.В іншому випадку з тих самих підстав, за якими ми виступаємо проти самостійного існування логічного тлумачення (у багатьох підручниках виділяється подібний прийом тлумачноня), потрібно було б відкинути і "граматичне" тлумачення.Інтерпретатор при текстовому тлумаченні вивчає одночасно як лексичну і синтаксичну, так і смислову структуру тексту норми, застосовує правила і граматики, і логіки.

Текстове тлумачення починається з осмислювання відповідного тексту нормативного акту. Необхідно встановити основне значення окремих слів, їх смисловий відтінок у даному контексті, з'ясувати граматичну форму (відмінок, число, рід, обличчя і т.д.). Якщо в нормативному акті немає визначення терміна, йому дається загальновживані літературне значення. При тлумаченні інтернаціональних і іноземних слів їм надається те значення, яке вони придбали в рідній для законодавця мові.

Сенс досліджуваного слова тлумачиться так, як розумів його законодавець у момент видання норми. Основна лексична база, яка використовується в нормативних актах, постійна. Однак можливість зміни значення слів існує, і її не можна не враховувати при тлумаченні.

Наступне, не менш відповідальне завдання, що стоїть перед інтерпретатором, -- встановлення смисловий і граматичної структури тексту, вивчення взаємозалежності всіх пропозицій, що уточнюють, розвивають і конкретизують зміст і в сукупності складових норми права. Встановлення таких зв'язків особливо важливо у випадку, коли норма складається з кількох статей одного акта або різних актів (внесення змін і доповнень до статті, подальше її розповсюдження, скасування будь-якої частини, приміщення санкції в іншій статті або іншу дію).

Одночасно досліджуються техніко-юридичні засоби і прийоми вираження волі законодавця в нормі яка тлумачиться (розкриття змісту спеціальних юридичних і технічних термінів, особливих правових конструкцій, аналіз структури аналізованої норми, встановлення того, до якого виду норм права вона належить).Спеціальні юридичні знання і навички, високий рівень правосвідомості -- необхідні умови ефективності такої роботи.Законодавчий текст -- це не звичайний літературний твір. У ньому вживається цілий ряд спеціальних термінів. У законодавстві багато так званих буденних, загальновживаних термінів, які запозичуються з побутового мовлення і використовуються у своєму загальновживаному значенні. Часто застосовуються також загальновживані терміни, що мають у нормативному акті особливий сенс (наприклад, доказ, підозрюваний, скарга). Вони більш точно позначають необхідне поняття. Як правило, такі терміни, щоб уникнути надмірно широкого і, отже, неточного тлумачення визначаються в нормативному акті (наприклад, стаття 23 Кримінально-процесуального кодексу України вiд 28.12.1960 № 1001-05, де спеціально формулюються визначення багатьох вживаних в кодексі термінів).

Спеціальні юридичні терміни (наприклад, позивач, неустойка, дізнання) виробляються правознавством і створюються законодавцем. Знання судової та арбітражної практики -- необхідна основа правильного їх розуміння.

Широко використовуються в нормативних актах і так звані технічні терміни, запозичені з різних галузей техніки, науки, мистецтва. Без таких термінів обійтися дуже важко, оскільки право стосується безлічі різних сторін суспільного життя. Ці терміни зазвичай не визначаються в нормативних актах. Якщо виникають неясності при їх тлумаченні, то потрібно використовувати відповідні довідники, словники, звернутися до допомоги фахівців [3].

Логічний спосіб тлумачення правових приписів є таким тлумаченням, яке базується на використанні законів і правил логіки для осмислення їх змісту. При цьому інтерпретатор не виходить за межі тексту закону. Зміст логічного способу тлумачення роз кривають і конкретизують певні прийоми, а саме:

а) логічне перетворення, або перебудова тексту з відновленням членів речення, що їх бракує, для того, щоб уникнути двозначності чи невизначеності тексту. Наприклад, текст «напад з метою заволодіння майном громадян ... карається позбавленням волі...» слід змінити на такий: «особа, що скоїла напад з метою заволодіння майном громадян... карається...». Завдяки застосованому логічному прийому перетворення в тексті тепер йдеться не тільки про об'єктивну сторону, а й про суб'єкта злочину;

б) виведення норм з норм (їх логічний розвиток). Цей прийом зводиться до індукції, що використовується для виведення приватних положень (висновків) з загальних норм. Наприклад, з тексту «організація повинна відшкодовувати шкоду, заподіяну з вини її працівників» (стаття 441 Цивільного кодексу України вiд 16.01.2003 № 435-IV) випливає, що будь-яка установа, підприємство чи організація (ательє, фабрика, мале підприємство та інші) зобов'язані відшкодувати шкоду;

в) аналогія; цей прийом застосовується тоді, коли законодавець не дає вичерпаного переліку обставин, ознак і вживає при цьому звороти «та інші», «в аналогічних випадках». Наприклад, у Загальній частині Кримінального кодексу України вказується, що при призначенні покарання суд має право враховувати і інші об ставини, які пом'якшують вину;