ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАСАДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ УПРАВЛІННЯ ЖИТЛОВИМ ФОНДОМ УКРАЇНИ

1.1 Поняття та види житлового фонду за діючим законодавством України

1.2 Система управління житловим фондом України

1.3 Досвід іноземних держав з правового регулювання управління житловим фондом (на прикладі Польщі та Казахстану)

РОЗДІЛ 2. ОБ'ЄДНАННЯ СПІВВЛАСНИКІВ БАГАТОКВАРТИРНОГО БУДИНКУ ЯК ЕФЕКТИВНА ФОРМА УПРАВЛІННЯ БАГАТОКВАРТИРНИМ БУДИНКОМ

2.1 Правові засади управління багатоквартирними будинками в Україні

2.2 Правове регулювання створення та діяльності об'єднання співвласників багатоквартирного будинку

2.3 Органи управління об'єднання співвласників багатоквартирного будинку: повноваження та відповідальність

РОЗДІЛ 3. ОБ'ЄДНАННЯ СПІВВЛАСНИКІВ БАГАТОКВАРТИРНИХ БУДИНКІВ: ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ТА ДЕЯКИХ АСПЕКТІВ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1 Проблеми визначення правового статусу об'єднань співвласників багатоквартирних будинків

3.2 Проблемні питання правового регулювання деяких аспектів діяльності об'єднань співвласників багатоквартирних будинків

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Житлово-комунальне господарство - це одна з важливих та пріоритетних галузей національного господарського комплексу, яка забезпечує життєдіяльність населених пунктів та суттєво впливає на розвиток економічних взаємовідносин у державі. У цій сфері зайнято 5 відсотків працездатного населення країни, які обслуговують біля 25 відсотків основних фондів держави. Понад 14,2 тисячі спеціалізованих підприємств та організацій різних форм власності надають споживачам 40 видів житлово-комунальних послуг.

Актуальність роботи полягає у тому що в управлінні житловим фондом накопичено багато проблем, що ставлять під загрозу можливість його сталого функціонування. Відсутність системних перетворень у цій сфері, недосконалість нормативно-правової бази та непослідовність у прийнятті рішень не дозволяють досягти бажаного результату щодо створення фінансово-спроможних та ефективно працюючих у ринкових умовах підприємств житлово-комунального господарства, які б надавали споживачам послуги необхідного рівня та якості. Чинний Житловий кодекс Української РСР, введений у дію з 1 січня 1984 року, не адаптований до змін у суспільстві і містить морально застарілі правові норми, визначення та поняття. Не має базового Закону, що регулює основні засади функціонування галузі, а також відповідних законів по підгалузям житлово-комунального господарства. На виконання Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду " від 19.06.92 №2482-XII передано у власність громадян понад 5,3 млн. квартир та одноквартирних будинків, що становить 93% державного житлового фонду. Проте на утримання об'єднань співвласників багатоквартирних будинків передано лише 17 % загального житлового фонду, який знаходиться в комунальній власності.

Тобто ціль щодо створення ефективного власника житла, яка була передбачена Законом України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку " від 29.11.01 №2866-Ш, у державі не досягнуто. Підприємства, що мають житловий фонд, а також органи місцевого самоврядування продовжують виконувати функції з утримання житла, у тому числі приватизованого. Це є значним гальмом на шляху реформування житлово-комунального господарства та створення дійсно ринкових відносин в обслуговуванні житла та наданні комунальних послуг

Мета роботи - формування найбільш ефективної моделі управління житловим фондом в Україні з урахуванням досвіду реформування системи управління житлом в зарубіжних країнах. Визначення головних проблем та шляхів їх подолання при створенні об'єднань співвласників багатоквартирних будинків.

Завдання дослідження:

1)визначення поняття та види житлового фонду України;

2)аналіз системи управління житловим фондом України з урахування досвіду Польщі та Казахстану;

3)визначення правових засад управління багатоквартирним будинком (порядок створення, діяльності та відповідальність об'єднань співвласників багатоквартирних будинків)

4)вирішення проблем визначення правового статусу та діяльності об'єднань співвласників багатоквартирних будинків.

Об'єкт дослідження - сукупність правовідносин, що виникають в процесі управління житловим фондом.

Предмет дослідження - поняття управління житловим фондом, правовий статус органів управління житловим фондом, їх компетенція, проблеми щодо здійснення управління житловим фондом в умовах передбачених чинним законодавством .

Методи дослідження. В процесі дослідження окремих питань дипломної роботи використовувались загальнонаукові (діалектичний, системний, аналізу та синтезу, індукції та дедукції) і спеціальні (порівняльно-правовий метод, метод тлумачення правих норм).

За допомогою діалектичного методу досліджувався процес становлення інституту житлових кондомініумів як в сучасній Україні так і в світі. Використання методу аналізу і синтезу дозволило дослідити теоретичні положення щодо управління житловим фондом за допомогою різних державних органів та громадських об'єднань. Також за допомогою аналізу положень діючих нормативно-правових актів, а саме Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирних будинків", Закону України "Про загальнодержавну програму реформування розвитку житлово-комунального господарства" досліджувалося питання реорганізації системи управління житловим фондом та наближення її до європейських стандартів зазначених в рамковій програмі ЄС.

Завдяки порівняльно-правому методу досліджені положення нормативно-правових актів Польщі та Казахстану щодо реформування системи житлового фонду у цих країнах, дослідженні матеріали наукових статей щодо розвитку децентралізованого управління житловим фондом, та передачі вагомої частини житлового фонду під управління громадських об'єднань.

Методом дедукції вдалося визначити картину правої дійсності в Україні в сфері управління житловим фондом, на основі отриманих даних стало можливим визначити переваги та недоліки в управлінні житловим фондом України. Використовуючи метод індукції були вилучені окремі елементи системи управління житловим фондом, а саме об'єднання співвласників багатоквартирних будинків їх роль в управлінні житловим фондом. житловий фонд правовий багатоквартирний

При встановленні відповідності норм діючого законодавства до суспільних відносин, було застосовано метод тлумачення правових норм.

Науково-теоретичною основою дослідження є праці таких відомих учених та практиків, як В.Б. Авер'янова, В.І. Альохіна, Б.І. Адамова, , А.В. Бабак, О.М. Білянського, Ю.П. Битяка, Р.А. Калюжного, В.К. Колпакова, Т.М. Кравцової, Н.Р. Нижник, Н.І. Олійник, Г.І. Онищука, В.М. Комарницького, Л.Г. Кузьменко, В. Савенка, О.Я. Самборської, В.Г. Святоцької, Т.М. Строкань, Г.М. Семчука, М. Федуняк, І.О. Фоміна тощо.

Структура роботи: дипломна робота складається з вступу, трьох розділів основного змісту, перший та другий з яких складається з трьох підрозділів. Вони присвяченні визначенню основних категорій у сфері управління житловим фондом (поняття житлового фонду його види, органи управління житловим фондом їх компетенція, децентралізоване управління житловим фондом за допомогою об'єднань співвласників багатоквартирних будинків). Третій розділ складається з двох підрозділів, присвячених вирішенню проблем у діяльності об'єднань співвласників багатоквартирного будинку. Також у складі дипломної роботи міститься висновок та список використаної літератури. Загальний обсяг дипломної роботи за винятком списку літератури складає 95 сторінок.

Апробація матеріалів дипломної роботи: тези на тему "Новели у правовому регулюванні діяльності об'єднань співвласників багатоквартирного будинку" опубліковані в Збірнику тез доповідей та наукових повідомлень учасників студентської наукової конференції 27 квітня 2012р./За заг.ред. Н.О. Гуторової. - Сімферополь: ТОВ "Салта-ЛТД",2012.-320с.

РОЗДІЛ 1. ЗАСАДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ УПРАВЛІННЯ ЖИТЛОВИМ ФОНДОМ УКРАЇНИ

1.1 Поняття та види житлового фонду за діючим законодавством України

Реалізація державної політики щодо реформування житлово-комунального господарства, відповідно до Загальнодержавної програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства України на 2009-2014 роки, передбачає поглиблення демонополізації житлово-комунального господарства, створення конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг, зокрема у сфері управління житловим фондом.

Для визначення поняття системи управління житловим фондом потрібно визначити сутність такого управління, зокрема зміст таких понять як житло, житловий будинок, житловий фонд та види житлового фонду.

Для існування специфічних житлових відносин важливо визначити, що основним об'єктом правового регулювання є житло, навколо якого виникає комплекс майнових прав і обов'язків, які належать до сфери правового регулювання. До прийняття Цивільного кодексу 2003 р. у законодавстві України визначення житла не наводилося, хоча термін вживався. Поняття "житло" у законодавстві пов'язувалося з поняттям житлового фонду. "Юридична енциклопедія дає таке визначення житлового фонду: це житлові будинки та приміщення в будинках, призначені для проживання людей.

Право приватної власності на індивідуальний житловий будинок слід відрізняти від права приватної власності на квартиру в багатоквартирному будинку, в якому житло виступає не тільки як об'єкт права власності, права володіння і користування, а й як об'єкт управління та експлуатації. В останньому випадку власнику належить не тільки квартира, а фундамент, дах, сходи та інші частини будинку, які обслуговують квартиру, вони можуть складати спільну власність з державою, або якщо це будинок індивідуальних забудовників -- спільну власність учасників будівництва або співвласників багатоквартирного жилого будинку. Тому при використанні житла великого значення набувають спільні рішення співвласників багатоквартирного будинку, незалежно від організаційних форм, в яких здійснюється його утримання.

Житлові будники повинні бути придатними і призначеними для проживання людей. Значна кількість будівель можуть бути приміщеннями, придатними для постійного проживання в них. Разом із тим, ці будівлі та приміщення з правової точки зору не належать до житлового фонду, хоча відповідають усім санітарним і технічним умовам. Саме тому в 2003 р, вперше Цивільний кодекс України у статтях 379, 380, 382 у самому широкому сенсі визначає поняття житла. Під житлом фізичної особи розуміється житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Житловим будинком визнається тільки будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами.

Виходячи із зазначеного індивідуальним житловим будинком повинна визнаватися індивідуально визначена будівля, яка складається із кімнат, а також приміщень допоміжного використання, призначених для задоволення громадянами побутових та інших потреб, пов'язаних із проживанням у такій будівлі. Будинок повинен мати номерний знак і показники встановленого зразка.