Відповідно до ст. 7 Закону України "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду від 22 грудня 2006 р. № 525-У органи місцевого самоврядування: приймають рішення щодо вилучення (викупу), передачі земельних ділянок у зв'язку з проведенням комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) із заміною застарілого житлового фонду для задоволення суспільних потреб; сприяють розвитку житлового будівництва і реконструкції, заміні житлового фонду за рахунок усіх джерел фінансування; визначають на конкурсних засадах інвестора-забудовника та укладають з ним інвестиційний договір на виконання інвестиційного проекту комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду; інформують населення про перспективи забудови та виконання місцевих програм з реконструкції, заміни житлового фонду; здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства щодо надання житлового та нежитлового фондів на праві власності чи оренди власникам (наймачам), житловий (нежитловий) фонд яких підлягає реконструкції відповідно до Закону; визначають порядок і терміни переселення мешканців, звільнення житлового та нежитлового фондів, а також порядок і терміни знесення будівель застарілого житлового фонду; вирішують в установленому законом порядку всі спірні питання, пов'язані з відселенням наймачів та власників житла; вирішують інші питання, пов'язані з реконструкцією, заміною житлового фонду відповідно до законодавства.

Органи місцевого самоврядування відповідно до ст. 9 Закону "Про житловий фонд соціального призначення":

1) створюють за рахунок коштів місцевих бюджетів, інших джерел фінансування житловий фонд соціального призначення;

2) здійснюють управління житловим фондом соціального призначення, організовують його належне обслуговування та ремонт, упорядкування та утримання прибудинкових територій;

3) здійснюють контроль за використанням соціального житла за призначенням, визначають виконавця житлових та комунальних послуг порядку, встановленому законом, вживають заходів щодо забезпечення збереження житлового фонду соціального призначення незалежно від форми власності;

4) встановлюють плату за соціальне житло;

5) приймають рішення про проведення реконструкції, капітального ремонту, переобладнання нежилих будинків у жилі або знесення непридатних для проживання жилих будинків з житлового фонду соціального призначення;

6) забезпечують пристосування жилих будинків до потреб інвалідів та дітей-інвалідів, які мешкають у них, шляхом обладнання спеціальними засобами і пристосуваннями під'їздів, сходових площадок та житла, займаного інвалідами чи сім'ями, в яких е інваліди та/або діти-інваліди;

7) ведуть облік громадян, які мають право на отримання квартир, садибних (одноквартирних) житлових будинків із житлового фонду соціального призначення, приймають рішення про надання цим громадянам соціального житла;

8) ведуть щорічний моніторинг сукупного доходу громадян, які перебувають на соціальному квартирному обліку або вже отримали таке житло;

9) укладають та розривають договори найму соціального житла;

10) затверджують у межах своїх повноважень місцеві програми розвитку соціального житла, здійснюють контроль за їх виконанням;

11) здійснюють інші повноваження.

Відповідно до Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р. № 586-ХІУ виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Вони зобов'язані забезпечувати виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та інших центральних органів виконавчої влади.

Місцеві державні адміністрації відповідно до закону:

1) забезпечують виконання державної політики з питань формування н утримання житлового фонду соціального призначення та здійснюють контроль за її реалізацією;

2) беруть участь у розробленні загальнодержавної програми розвитку соціального житла;

3) забезпечують спільно з відповідними органами місцевого самоврядування виконання затверджених загальнодержавної та місцевих програм розвитку соціального житла;

4) здійснюють інші повноваження у цій сфері.

З урахуванням положень Житлового та Цивільного кодексів України, законів України "Про житловий фонд соціального призначення", "Про місцеве самоврядування в Україні" до компетенції органів місцевого самоврядування у житловій сфері слід віднести:

облік комунального житлового фонду;

щорічний моніторинг доходів наймача та членів його сім'ї для визнання їх соціально незахищеними для надання за договорами соціального найму житла комунального житлового фонду;

облік громадян, які мають прало на отримання соціального житла;

визначення порядку надання жилих приміщень муніципального спеціалізованого житлового фонду;

надання житла соціально незахищеним громадянам за договором соціального найму житла;

погодження перепланування і переобладнання житла;

визнання жилих приміщень непридатними для проживання;

здійснення контролю за використанням житлового фонду;

визначні та відповідності жилих приміщень встановленим санітарним і технічним правилам і нормам.

Державний контроль, що здійснюється уповноваженими на те органами, які мають чітко визначені права і обов'язки, має правові рамки і тягне відповідні правові наслідки. Якщо вчинені протиправні діяння в житловій сфері, то цей контроль здійснюють правоохоронні органи.

Загальний контроль за додержанням і правильним застосуванням законодавства в житловій сфері здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Центральні органи державної виконавчої влади здійснюють спеціальний контроль за додержанням законодавства. Міністерства, відомства, інспекції та органи нагляду можуть здійснювати відомчий та міжвідомчий контроль.

Юридичні особи також можуть виступати як суб'єкти управління житловим фондом. Так, підприємство, установа, організація як уповноважений суб'єкт житлових правовідносин виступають у випадках, коли вони як юридичні особи володіють і надають житловий фонд своїм працівникам, виступають замовниками житлового будівництва розподілу житла. Як зобов'язальні особи вони можуть бути наймачем за договором найму житла.

Житлові і житлово-будівельні кооперативи виступають уповноваженими суб'єктами житлових правовідносин. Кооперативи є юридичною особою, створеною власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання та використання неподільного та загального майна.

Громадяни відповідно до законодавства України та концепції державної житлової політики можуть брати участь в управлінні житловим фондом. Вони можуть самостійно сприяти поліпшенню використання і забезпеченню схоронності житлового фонду, здійснювати контроль за якістю і строками виконання заходів з управління житловим фондом, а також вносити державним органам, підприємствам, установам та організаціям пропозиції з питань експлуатації та схоронності житлового фонду та ін.

Крім того, громадяни можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку та вступати до них. Дані об'єднання діють відповідно до Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" від 29 листопада 2001 р. № 2866/ІІІ та створюються для забезпечення і захисту прав його членів та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання неподільного і загального майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Щодо проекту ЖК України, то з чітко визначеним Президентом України одним з головних напрямків житлово-комунальної політики - "запровадження механізмів громадського контролю" - різко контрастує відсутність у Проекті норм щодо права громадськості (у будь-яких формах) брати участь в основних життєво-важливих напрямках і процесах житлової політики та прийнятті рішень, що безпосередньо впливають на реалізацію житлових прав громадян - ціноутворення, формування та переформування житлових фондів, передачу житла з житлового фонду у нежитловий, вилучення житла у зв'язку з відведенням земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок (будинки), що підлягають знесенню, для державних, громадських потреб, реконструкції будинків, капітального ремонту будинків з відселенням жильців у інше "упоряджене житло". Ці питання згідно з проектом ЖК опиняються поза межами громадського контролю, що значно зменшує можливості участі громадян в управлінні житловим фондом.

1.3 Досвід іноземних держав щодо управління житловим фондом (на прикладі Польщі та Казахстану)

Реформи у сфері житлово-комунального господарства та органів місцевого самоврядування у Польщі розпочалися на початку 90-х років і в основному опиралися на досвід Німеччини і Франції. Основу реформ складали реформи щодо власності, у тому числі на нерухомість.

Активний процес приватизації житлового фонду був запущений в 1994 р. з прийняттям закону про власність на приміщення (ustawa o wlasnosci lokali) від 24 червня 1994 р., набув чинності 1 січня 1995 .

У цьому законі було змінено поняття права на житло - житло офіційно стало об'єктом приватної власності .

Органом самоврядування кооперативів на рівні всієї країни є Всепольська рада кооперативів (Krajowa Rada Spoldzielcza), яка на момент утворення була гібридом державного комітету і неурядової організації. Такий дивний тип став породженням системи польських житлових кооперативів. Всепольська рада кооперативів по суті була "міністерством житла", Рада була покликана не тільки займатися обслуговуванням і управлінням житлового фонду за допомогою координації діяльності всіх житлових кооперативів, але і дотримувати інтереси держави, як основного власника житла в соціалістичній Польщі.

Глобальні політичні та економічні зміни не могли не торкнутися діяльність і цієї структури. На даний момент Всепольська рада кооперативів є напівдержавної структурою, має ряд повноважень, визначає вектори польської житлової політики і має вплив на житлові кооперативи, вона є головним органом управління у житловій сфері. З іншого боку, процес приватизації житла і зростання житлових товариств маргіналізує діяльність Всепольської ради кооперативів.

Всепольська рада кооперативів поєднує в собі функції житлового департаменту, департаменту з управління державною власністю та громадської організації. Основна її мета - забезпечення обслуговування будинків, проведення житлової політики, активізація громадян і підвищення рівня самоврядування.

Важливо відзначити, що реформа ЖКГ в Польщі як в законодавчій площині, так і в практичному провадженні, здійснювалась досить швидко, послідовно і комплексно.

Загалом можна окреслити ти етапи реформування ЖКГ Польщі:

1.Адміністративно-правові зміни 1989-1994рр.

2.Впровадження інституту управителів і житлових товариств (1994-1997р.)

3.Впровадження обов'язкової сертифікації управителів і підвищення вимог до кваліфікації - з 1997р.

Більшість проблем, пов'язаних з питаннями управління житловою нерухомістю, вирішив прийнятий 24 червня 1994 року Закон "Про власність на житло". Закон, в першу чергу, сприяв створенню локальних спільнот-житлових товариств, які повинні самі господарювати будинками, в тому числі дбати про зменшення витрат на споживання комунальних послуг і утримання спільного майна .

Закон "Про власність на житло":

1)визначав спосіб встановлення виділеної власності самостійних приміщень,приміщень іншого призначення;

2)врегулював права і обов'язки власників цих приміщень, а також спосіб управління спільною власністю;

3)упорядкував питання власності на приміщення;

4) ввів поняття житлового товариства;