Існуюча система соціального захисту на рівні регіонів потребує змін. Подальші структурні зрушення мають відбуватися в напрямку підтримки соціальної активності населення та більш широкого впровадження механізмів соціальної взаємодопомоги на рівні районів, органів місцевого самоврядування. При становленні та розвитку інституту місцевого самоврядування необхідно створювати умови для активізації та координації різноманітних дій соціального характеру. Так внаслідок недосконалої процедури декларування доходів громадян у системі соціального захисту відсутні надійні статистичні дані щодо оцінки реальних доходів населення, рівня його життя; низькою є ефективність механізму адресності. Тому було запроваджено систему персоніфікованого обліку громадян по нарахуванням щодо отримання ними пенсій та соціальної допомоги малозабезпеченості. Недостатні та не завжди вчасні фінансові надходження до соціальних фондів безпосередньо впливають на соціальні виплати, тобто зворотній звязок між індивідуальними відрахуваннями у соціальні фонди та розмірами виплат з них слабкий.

В умовах ринку кожна працездатна людина повинна індивідуальними зусиллями забезпечити добробут своєї сімї та її соціальну захищеність. Однак світовий досвід переконливо свідчить, що така система матеріального самозабезпечення не створюється автоматично, довільно. Для її появи та функціонування необхідні певні макроекономічні передумови, які б торкалися всіх членів суспільства. Незважаючи на зменшення ступеня втручання держави в регулюванні соціально-економічних процесів, у переважній більшості країн з ринковою економікою діють гарантії в галузі доходів, створені розгалужені мережі “банку робочих місць”, функціонують державні системи регулювання зайнятості, підготовки і перепідготовки кадрів, стимулюється професійна і територіальна мобільність населення. Уряди цих країн діють за принципом - свободу сильним і захист слабким. Таке розуміння проблеми дозволяє вирішувати соціальне питання на якісно новому рівні, розмежовуючи заходи, які торкаються всіх членів суспільства та заходи, адресовані окремим соціальним групам.

Для належного здійснення на регіональному рівні управлінських функцій (в тому числі і в соціальній сфері), необхідно переглянути структуру органів виконавчої влади в напрямку її децентралізації, змістити акценти проведення соціальної роботи з урядових кабінетів центру до реальної роботи в регіонах. В даному аспекті слід активізувати проведення адміністративної реформи в державі, формувати на місцевому рівні кваліфіковані команди адміністративних працівників, не заангажованих минулим та сучасним політичним розладом, бажаючих здійснити реформи в економіці та гуманітарній сфері, наділених почуттям патріотизму і відповідальності за майбутнє кожної людини і українського народу в цілому, які б змогли налагодити ефективне управління визначене в часі, діях та результатах на всіх рівнях державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, і в першу чергу на її найнижчих рівнях, наближених безпосередньо до людей, що в перспективі надасть змогу Україні стати в один ряд з розвинутими країнами світу. Від того, як відповідні органи будуть виконувати надані їм функції в сфері соціально-економічної політики, буде залежати соціальна стабільність в державі, це буде запорука і гарантія злагоди та громадянського миру в країні.

1.3 Сутність концептуальних технологій, принципів та критеріїв соціальної роботи в Україні

Управління - явище соціальне.

Управління в суспільстві - це вплив на соціальну поведінку, на соціальну діяльність не тільки окремої людини, колективу людей, але і на суспільство в цілому. Управління соціальними процесами в суспільстві завжди цілеспрямоване і передбачає досягнення завбачуваних свідомо цілей і завдань з допомогою відповідних засобів і методів, певна сукупність яких може бути названа технологіями. Цивілізованість суспільства в значній мірі визначається рівнем культури управління, яка включає в себе наукові знання про характер управління і його принципи, практичний досвід організації людей, координацію їх дій з метою підвищення їх ефективності. ХХІ століття буде віком “свідомої технології”, коли люди будуть використовувати технології для того, щоб зміцнити власне тіло і стимулювати розумові здібності, і коли технології будуть все більш приймати людські якості.

Соціальні технології розглядаються як сукупність методів, прийомів та впливів, що застосовуються для досягнення мети соціального розвитку. Їх також можна розглядати як сукупність способів професійного впливу на соціальний об'єкт з метою його покращення, забезпечення оптимізації функціонування при можливому тиражуванні даної системи впливу 20.

Розуміння соціальної роботи як інтегрованого, універсального виду діяльності, спрямованого на задоволення соціально-гарантованих та особистісних інтересів і потреб людей, перш за все соціально-незахищених верств населення, дозволяє визначити два типи соціальних технологій:

соціальні програми, що містять певні засоби та способи діяльності;