Об'єктом тлумачення є зміст заповіту. При цьому зміст заповіту складає сукупність розпоряджень, що в ньому містяться. У даному аспекті слід зазначити, що в окремих випадках спадкоємці здійснюють фактично не тлумачення заповіту, а поділ спадкового майна. Так, відповідно ст. 1267 ЦК України спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. У тому ж випадку, коли це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, спадкоємці можуть змінити розмір частки у спадщині за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом.

Відтак, слід розрізняти тлумачення заповіту від поділу спадкового майна, які є різними за правовою метою. Як зазначалося вище, мета тлумачення змісту заповіту полягає у з'ясування істинної волі заповідача, в той час як поділ спадкового майна спрямований на досягнення домовленості спадкоємців про зміну розміру часток, встановлених законом (заповітом).

Крім поділу спадкового майна, спадкоємці можуть визначити, в якому порядку будуть сплачувати борги спадкодавця, хто саме із спадкоємців і в якому обсязі буде надавати гроші на встановлення пам'ятника на могилі спадкодавця тощо. Вирішення таких питань не пов'язане із тлумаченням заповіту, оскільки, по-перше, взагалі не вимагає наявності заповіту та, по-друге, переслідує зовсім іншу мету, відмінну від з'ясування волі заповідача.

З огляду на наведене, важко погодитись із позицією С.Я. Фурси про те, що у результаті тлумачення змісту заповіту може з'явитися договір про конкретизацію і розподіл прав та обов'язків між усіма спадкоємцям.

Слід зазначити, що правовий механізм тлумачення заповіту застосовується у разі, коли зміст заповіту є нечітким або допускає подвійне розуміння. Неадекватність відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлена, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов'язальних, спадкових відносин. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння останньої волі заповідача щодо долі спадщини [60, с. 4].

Тлумачення заповіту не може бути спрямоване на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків спадкоємців, оскільки вони встановлені заповітом як одностороннім правочином [60, с. 9]. Тлумачення ж заповіту по суті є конкретизацією положень останньої волі заповідача і, відповідно, не створює правових наслідків у вигляді прав та обов'язків спадкоємців. Тому документ, у якому міститься витлумачений спадкоємцями текст заповіту, є невід'ємною частиною заповіту та не може існувати окремо від нього.

Слід розрізняти тлумачення заповіту від поділу спадкового майна та інших домовленостей спадкоємців, які є різними як за метою, так і за правовою природою. У разі тлумачення заповіту спадкоємцями, мають застосовуватися загальні положення ст. 213 ЦК України в тому обсязі, в якому вони не суперечать суті відносин спадкування за заповітом. У процесі тлумачення заповіту має братися до уваги характер відносин між заповідачем та спадкоємцями. Результат тлумачення заповіту спадкоємцями формалізується у вигляді окремого документа, що підписується всіма спадкоємцями, і за своєю правовою природою не є договором [29].

Виконання заповіту в деяких випадках може бути ускладнене неоднаковим використанням у ньому слів, понять, термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов'язальних, спадкових відносин. Крім того, можуть мати місце певні неузгодженості між окремими частинами заповіту, суперечності та неточності, які значно ускладнюють з'ясування волі заповідача після відкриття спадщини, і, як наслідок -- унеможливлюють виконання заповіту. З метою з'ясування дійсної волі заповідача ЦК містить у ст. 1256 положення про тлумачення заповіту, суть якого зводиться до такого: тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями, тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до ст. 213 ЦК України. У судовій практиці досить часто зустрічаються справи про тлумачення заповіту, а відтак метою цієї статті є визначення особливостей судового тлумачення заповіту на підставі конкретних цивільних справ.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 1256 ЦК України, суд розглядає справу про тлумачення заповіту за наявності таких правових умов: 1) зміст заповіту містить суперечності, неточності, що ускладнюють розуміння останньої волі заповідача; 2) наявність спору між спадкоємцями щодо тлумачення заповіту.