Отже, фінансово-правові норми - загальнообов'язкові приписи компетентних органів державної влади та місцевого самоврядування з приводу мобілізації, розподілу й використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, виражені у категоричній формі й забезпечені державним примусом. Вони визначають права та обов'язки учасників фінансових відносин, обставини, за наявності яких вони стають носіями прав та обов'язків, і передбачають відповідальність за невиконання приписів держави. Фінансові норми регулюють відносини тільки в галузі фінансів і містять приписи та заборони, щодо предмету їх дії.

1.2 Сутність та особливості фінансово-правових норм

Фінансово-правова норма є видом правових норм і за своїм призначенням врегульовує суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення публічної фінансової діяльності, а відтак формалізує права та обов'зки суб'єктів таких відносин. Фінансово-правові норми консолідуються у нормативно-правових актах відповідно до мети правового регулювання, а саме шляхом визначення сфери публічної фінансової діяльності та специфіки суб'єктів конкретних фінансових відносин.

У фінансово-правових нормах містяться адресовані суб'єктам господарської діяльності вимоги вчасно вносити встановлені законодавцем платежі до державного та місцевого бюджетів; користувачам бюджетних коштів - розподіляти та використовувати кошти відповідно до затверджених нормативів та їх цільового призначення, надавати звіти та інші документи для здійснення контролю з боку компетентних органів, вчиняти інші дії, які б забезпечували акумуляцію у централізованих фондах грошових ресурсів та їх використання відповідно до затверджених фінансових планів.

Як уже зазначалося, фінансово-правові норми санкціонуються державою в суворо визначеному порядку, вони спрямовані на утворення, розподіл і використання державних і територіальних грошових фондів, необхідних для забезпечення виконання функцій держави й задоволення суспільнозначимих потреб. Їх імперативність спрямована насамперед на дотримання фінансової дисципліни в царині мобілізації, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів публічних фінансів. Саме тому ці норми містять чітко окреслені правила поведінки суб'єктів у процесі виникнення, зміни й припинення фінансових правовідносин. Ці ж норми містять санкції, спрямовані проти порушень фінансової дисциплі-ни Ю.А. Ровинський справедливо вказував на те, що фінансово-правове регулювання є засобом впливу на певну групу суспільних відносин. Той факт, що останні пов'язані з фінансовою діяльністю держави, надає розглядуваній нами нормі імпе-ративного характеру, що виражається в категоричній формі, й не допускає змін умов і приписів, що містяться в цій нормі, самими учасниками фінансо-вих правовідносин [Ровинский Е.А. Основные вопросы теории советского финансового права. - М.: Госюридлитиздат, 1960 - 191 с. 1, с. 112]

Сутність юридичної природи фінансово-правової норми полягає в тому, що це писане, встановлене державою у суворо визначених порядку і формі та забезпечене заходами державного примусу, виражене у категоричній формі правило поведінки суб'єктів фінансово-правових відносин стосовно мобілізації, розподілу й використання централізованих та децентралізованих фондів коштів, яке закріплює права та обов'язки їх учасників. Зміст фінансово-правових норм - забезпечення державою регулювання фінансових відносин.

Права та обов'язки учасників фінансових відносин спрямовані на забезпечення загальнодержавних інтересів, особливо на справляння податків та обов'язкових зборів і фінансування загальнодержавних програм та бюджетних установ. (Фінансове право Мецелик М.О. http://pidruchniki.ws/12461220/pravo/finansovo-pravovi_normi_vidnosini#792

Фінансово-правові норми, як і норми інших галузей права, є писаними правилами поведінки, які санкціонуються державою в суворо визначеному порядку, певній формі і вводяться в дію в точно налічені законодавством стро-ки. При цьому звернімо увагу на одну з ознак цієї норми - на її забезпеченість державним примусом. Питання щодо вирізнення державного примусу в якості специфічної ознаки, атрибуту правової норми на сьогодні є досить актуальним і відкритим. М.М. Коркунов ще на початку ХХ ст. стверджував, що примус не є основною належністю права. На його переконання, якщо права можна дотримуватися лише за умови його неухильного виконання всіма без винятку, воно ніколи не буде виконуватись. Там, де існуюче право має за собою примусову санкцію, воно може бути порушено. Немає у світі такої влади, яка була б в змозі силою примусити всіх і кожного до покори всім її вимогам. Отже, вчений звертає увагу на те, що право може обійтись і без примусу і що не будь-яке право може здійснюватися через примус [. 5. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права. Спб., 1909. - 417 с. 6 с. 95, 102].

Фінансове право відноситься до публічних галузей права. Спираючись на це, можна сказати, що однією з особливостей фінансово-правової норми є те, що вона є засобом реалізації суспільних (тобто публічних), а не приватних ін-тересів. Головною їх відзнакою є те, що вони мають державно-владний, імперативний характер. Вимоги до учасників фінансових правовідносин виражаються саме в категоричній формі, і вони не в змозі змінити приписи норми й умови її застосування. Точне дотримання й виконання фінансово-правових норм забезпечується з боку держави методами як переконання, так і методами примуса. Перший є досить ефективним методом, що забезпечує добровільне, своєчасне й повне виконання більшістю учасників фінансових правовідносин їх фінансових зобов'язань перед державою. У випадку невиконання або порушення тих або інших фінансово-правових норм окремими суб'єктами фінансової діяльності, яке наносить матеріальний збиток безпосередньо державі, припустиме застосування державного примуса в адміністративному або судовому порядку.

Пропонуючи учасникам фінансових правовідносин певне поводження фінансово-правова норма зобов'язує, уповноважує або забороняє здійснюва ти ті чи інші вчинки. На думку М.М. Коркунова, якщо одна заборона не створює права, не створює його і прямий дозвіл. Дозволити одному - не означає зобов'язати іншого. Дозволена дія може стати правом, тільки якщо буде заборонено здійснення всього того, що перешкоджає їй. Саме тільки за такої умови буде закріплено відповідний обов'язок. Інакше кажучи, право може бути встановлено тільки забороною, а не дозволом [5. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права. Спб., 1909. - 417 с. 6 с. 160].

Отже, Головна особливість фінансово-правових норм полягає в їх державно-владному, імперативному характері. За їх допомогою держава приписує (визначає) правила поведінки юридичним та фізичним особам у галузі фінансової діяльності. Зміст фінансово-правових норм становлять правила поведінки в суспільних відносинах, що виникають у процесі фінансової діяльності держави. Сутність і зміст фінансово-правової норми зумовлює її імперативний (владний) характер. Ці норми складаються з письмово сформульованих вимог, виражених у категоричній формі, що не допускає їх довільної зміни, вони мають точно й вичерпно визначати обсяг прав та обов'язків учасників фінансових правовідносин. Такі права та обов'язки спрямовані безпосередньо на забезпечення загальнодержавного інтересу, а опосередковано - інтересів усіх інших учасників фінансових правовідносин.

1.3 Реалізація фінансово-правових норм

Розглядаючи питання реалізації норм фінансового права, перш за все слід звернутися до реалізації норм права взагалі. На сучасному етапі існує дуже багато навчальної, наукової монографічної літератури, яка присвячена аналізу цього питання. Загальновідомо, що норми права потребують свого втілення в життя, реалізації, щоб не стати мертвими, формально визначеними правилами. М. Марченко справедливо наголошує на тому, що правова норма існує і дає знати про себе лише тоді, коли вона не тільки формально приймається, становлячи зміст того чи іншого нормативно-правового акта, а і реально, в поведінці людей та інститутів, організованих ними [Теория государства и права: учебник / [под ред. М.Н. Марченко]. - М.: Зерцало, 2004. - 800 с., с. 681].

Відомий учений Л. Явич наголошував на особливій ролі реалізації права і звертав увагу на те, що здійснення права завжди було і буде. Відбуватиметься це доти, доки право існує в суспільстві, де особливий засіб життя юридичної форми суспільних відносин. На думку автора, здійснення права - це засіб його буття, існування, дії, виконання ним своєї головної соціальної функції. Немож-ливо зрозуміти право, якщо відвернутися від механізму його реалізації в житті суспільства [10. Явич Л.С. Общая теория права / Л. Явич. - Л.: Изд-во ЛГУ им. А.А. Жданова, 1976. - с. 285].

Однією із специфічних особливостей процесу реалізації права є те, що його можна розглядати з об'єктивних і суб'єктивних сторін [7, с. 422]. Так, з об'єктивної сторони реалізація права являє собою здійснення певних дій, передбачених нормами права. Наприклад, дії, пов'язані з веденням обліку і податкової звітності, нарахуванням і сплатою податків, зборів. Із суб'єктивного боку реалізація права характеризується особистим ставленням суб'єкта до реалізації правових вимог у момент здійснення відповідних дій. Так, одним з основних обов'язків платника податків є обов'язок своєчасного і повного внесення податків і зборів до бюджетів. Загальновідомо, що податок є примусовою формою відчуження частини результатів діяльності фізичних і юридичних осіб (у вигляді доходів, прибутку) тощо. Жо-дна особа не може виявити самостійну ініціативу щодо добровільного вилучення частини отриманих коштів до скарбниці держави у вигляді податків. Саме тому ця норма може викликати певний внутрішній протест громадян до сплати податків, негативнее сприйняття цієї норми. Але ще в давні часи податки були ознакою невільної особи, їх стягували внаслідок певної необхідності (наприклад, воєнні видатки, викуп короля з полону тощо). Згодом держава зрозуміла необхідність законодавчого введення й обґрунтованості податкових платежів (у ХVI-XVII ст.). Відомі такі праці вчених, які аргументували необхідність перетворення цих ідей у життя, як: «Дослідження природи і причини багатства народів» А. Сміта, «Досвід теорії податків» М. Тургєнєва. Саме тому податки є основою формування дохідної частини бюджетів, у них зацікавлена держава, і її громадяни мають це усвідомлювати, незважаючи на правову природу податкових платежів. Ще В. Лебедєв зазначав, що держава повинна вживати відомих заходів, іноді примусових, для того, щоб отримати необхідні кошти для досягнення державних цілей, тому що особистий, егоїстичний інтерес будь-якої людини випереджає інтереси суспільні і жертва на суспільне благо приноситься часто з незадоволенням [с. 8 Лебедев В.А. Финансовое право / В.А. Лебедев. - СПб.: Типо-литография А.М. Вольфа, 1882. - 772 с]. Але головне в цьому процесі, уточнює В. Нерсесянц, - скрупульозне дотримання правового способу дій, умов місця і часу їх здійснення. Реалізаціяне відбудеться, якщо одну з обов'язкових умов буде порушено. Умовою реалізації норми фінансового права можна вважати досягнення її кінцевої мети.