5) надають органам, що представляють публічний фінансовий інтерес, владні повноваження на видання приписів, велінь у галузі фінансової діяльності, обов 'язкових для всіх її учасників та на захист цих приписів примусовою силою держави;

6) поєднують в собі правовідновлювальні і штрафні (каральні) елементи;

7) реалізуються через фінансово-правову відповідальність;

8) в окремих випадках застосовуються за відсутності вини суб'єкта фінансових правовідносин (наприклад, пеню контролюючі органи застосовують автоматично, не встановлюючи вини правопорушника);

9) за порушення приписів фінансово-правових норм можуть застосовуватися не лише заходи фінансового, а й адміністративного, дисциплінарного, кримінально-правового впливу, встановлені нормами адміністративного, трудового, кримінального права.

Залежно від основних напрямів фінансової діяльності можна виділити бюджетні, податкові, кредитно-грошові, валютні фінансово-правові санкції.

Для сучасних умов характерним є розширення кола фінансово-правових санкцій та їх різноманітність.

2.2 Класифікація фінансово-правових норм

Фінансово-правова норма є одним з видів соціальних норм, які регулюють суспільні відносини у сфері фінансової діяльності держави шляхом наділення їхніх учасників формальними правами та обов'язками, здійснення яких забезпечує планомірне утворення, розподіл і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів держави. Її втримування виявляється в правилах поведінки, у суспільних відносинах, безпосередньо пов'язаних з фінансовою діяльністю держави.

Будь-яка така норма містить вказівки на обставини, за яких вона підлягає виконанню суб'єктами регульованого відношення, на виникаючі в них при цьому права та обов'язки і на наслідки невиконання останніх. Фінансово-правові норми, що встановлюються державою в суворо визначеному порядку,

спрямовані на утворення, розподіл і використання державних (територіальних) грошових фондів, необхідних для забезпечення виконання функцій держави, для задоволення суспільно значущих потреб.

Крім того, їхній імперативний характер спрямовано насамперед на дотримання фінансової дисципліни у сфері мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів публічних фінансів. Саме тому ці норми пропонують чітко певні правила поведінки суб'єктів у процесі виникнення, зміни та припинення фінансових правовідносин. Ці ж норми містять санкції, спрямовані проти порушень фінансової дисципліни. Е. Ровинський справедливо вказував на те, що фінансово-правове регулювання є

засобом впливу на певну групу суспільних відносин. Той факт, що ці відносини пов'язані з фінансовою діяльністю держави, надає фінансово-правовій нормі імперативний характер, що виражається в категоричній формі, що не допускає зміни умов і приписань, які втримуються в нормі, самими учасниками фінансових правовідносин [6. Ровинский Е.А. Основные вопросы теории советского финансового права / Е.А. Ровинский. - М.: Госюридлитиздат, 1960 - 191 с. с. 112].

Фінансово-правова норма, пропонуючи певне поводження учасникам фінансових правовідносин, зобов'язує, уповноважує або забороняє вчиняти або не вчиняти ті або інші вчинки. Г. Шершеневич справедливо вказує на те, що «если одно незапрещение не создает права, то точно также не создает его и прямое дозволение. Дозволить одному не значит обязать другого. Дозволенноедействие может стать правом только, когда будет запрещено совершение всего мешающего дозволенным действием, потому что только при этом условии будет установлена соответствующая обязанность. Таким образом, право может быть установлено только запрещением, а не дозволеним» [Шершеневич Г.Ф. Общая теория права: [учеб. пособие] / Г.Ф. Шершеневич. - М.: Юридический колледж МГУ, 1995. - 456 с. с. 160]. Класифікація фінансово-правових норм відповідно до цього принципу, виражаючи характер впливу на поводження осіб, що беруть участь у фінансових правовідносинах, припускає всебічне охоплення правових зв'язків між суб'єктами у сфері фінансової діяльності.

Необхідно відзначити, що точне дотримання й виконання фінансово-правових норм забезпечується з боку держави як методами переконання, так і методами примусу. Як відомо, метод переконання є досить ефективним методом, що забезпечує добровільне, своєчасне та повне виконання більшістю учасників фінансових правовідносин їхніх фінансових зобов'язань перед державою. У випадку невиконання або порушення тих або інших фінансово-правових норм окремими суб'єктами фінансової діяльності, що наносить матеріальний збиток безпосередньо державі, припустиме застосування державного примуса в адміністративному або судовому порядку.

Залежно від характеру, ступеня впливу на учасників суспільних відносин фінансово-правові норми можна класифікувати на:

· зобов'язувальні;

· уповноважувальні;

· заборонні.

Дані норми, як правило, відносять до регулятивних норм (правовстановлюючих) [1. Алексеев С.С. Проблемы теории права: [курс лекций в двух томах]. - Свердловск: Сверд. юрид. ин-т, 1972. - Т. 1. - 394 с. с. 234].

Багато авторів вважають, що не існує правових норм, які були б або тільки зобов'язуювальними, заборонними чи уповноважувальними. Багато авторів уважають цей розподіл суто формальним, стосовним до форми виклададення норм, а не до їхнього змісту. На думку деяких учених, будь-яка усяка правова норма носить одночасно й зобов'язувальний, й заборонний характер: зобов'язуючи до здійснення якої-небудь дії, норма забороняє утримання від його здійснення, як і навпаки, норма, що зобов'язує до здійснення тієї чи іншої дії та забороняє його нездійснення [Иоффе О.С. Вопросы теории права / О.С. Иоффе, М.Д. Шаргородский. - М.: Гос. изд-во юрид. лит-ры, 1961. - 380 с с. 176]. С. Алексєєв правильно вказує: «разграничивая виды регулятивных норм, необходимо прежде всего обращать внимание на содержание субъективных юридических прав и обязанностей. Обязывающие - это нормы, возлагающие на лицо не просто юридическую обязанность, а обязанность положительного содержания. Запрещающие нормы устанавливают обязанность воздерживаться от действий известного рода. А управомочивающие нормы предоставляют лицу не просто субъективное право, а субъективное право на положительные действия самого управомоченного» [Алексеев С.С. Проблемы теории права: [курс лекций в двух томах]. - Свердловск: Сверд. юрид. ин-т, 1972. - Т. 1. - 394 с.с. 240]. Виходячи з вищевикладеного, можна виділити таку класифікацію фінансово-правових норм.

1. Зобов'язувальні фінансово-правові норми покладають на учасників фінансових відносин робити ті або інші позитивні дії у сфері фінансової діяльності держави. Позитивними правовими зобов'язаннями суб'єктам відносин пропонується строго певне поводження. П. Недбайло справедливо уточнював, що, зобов'язуючи робити певні дії, норма права тим самим забороняє діяти інакше порівняно з тим, що нею обумовлене. Але суть - у позитивній дії, запропонованій нормою [Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм / П.Е. Недбайло. - М.: Госуд. изд-во юрид. лит-ры, 1960. - 509 с с. 75]. Саме метод фінансово-правового регулювання, в якості якого виступають владні приписи, тобто імперативний метод, надає специфіку фінансово-правовим нормам. Інакше кажучи, правила, що містяться в останніх, представлені в імперативній (категоричній, владній) формі. Усе це стосується і заборонних, і дозволяючих положень. Саме імперативність не допускає можливостей зміни встановлених раніше вимог діяти відповідним чином. Іншими словами, фінансово-правові норми фактично сприяють закріпленню правового порядку у відносинах між державою, іншими державними та недержавними структурами та громадянами, які контактують із ним і його органами у сфері фінансової діяльності (у сфері мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих грошових фондів). У даній нормі учасникам пропонується зробити певні дії, пов'язані з мобілізацією або витрачанням коштів держави. Саме в зазначеній нормі державна воля виражена категорично, а для учасників правовідносин зовсім визначено встановлені умови, з якими пов'язане виникнення даних фінансових правовідносин [Ровинский Е.А. Основные вопросы теории советского финансового права / Е.А. Ровинский. - М.: Госюридлитиздат, 1960 - 191 с. с. 113]. Наприклад, Бюджетним кодексом України передбачене використання коштів бюджету розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів відповідно до чітко визначеної мети, на яку направляються бюджетні видатки. Дана вимога виражена в категоричній формі. Це означає, що у випадку нецільового використання бюджетних коштів, отриманих у вигляді субвенції, зазначені кошти підлягають обов'язковому поверненню у відповідний бюджет у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а відповідні посадові особи притягуються до відповідальності відповідно до закону (навіть кримінального)

[Ведомости Верховной Рады Украины. - 2001. - №37-38. - Ст. 189.]

2. Уповноважувальні фінансово-правові норми являють собою такі норми, що забезпечують регламентацію активної поведінки суб'єктів фінансових відносин, що визначають права учасників діяти тим або іншим способом. Саме вповноважувальна норма надає право певним органам або посадовим особам конкретизувати в зазначених напрямках ті або інші вимоги держави. У цих випадках імперативний характер фінансово-правової норми сполучається з певними повноваженнями, встановлені в суворих межах [Ровинский Е.А. Основные вопросы теории советского финансового права / Е.А. Ровинский. - М.: Госюридлитиздат, 1960 - 191 сс. 115]. На відміну від зобов'язувальної уповноважувальна фінансово-правова норма виражена в диспозитивній формі, однак диспозитивність у цьому випадку суворо обмежена певними рамками. Чинне бюджетне законодавство закріплює норму, що у випадку, якщо за результатами місячного звіту про виконання загального фонду Державного бюджету України виявиться, що отриманих надходжень недостатньо для здійснення бюджетних асигнувань відповідно до бюджетних призначень з урахуванням граничного рівня дефіциту (профіциту), затвердженого законом про Державний бюджет України, Міністерство фінансів України встановлює тимчасове обмеження асигнувань загального фонду Державного бюджету України [Ведомости Верховной Рады Украины. - 2001. - №37-38. - Ст. 189]. Даний порядок зветься «секвестрація», що означає щомісячне пропорційне скорочення видаткової частини у випадку утворення дефіциту бюджету. Цей механізм є одним зі шляхів подолання дефіциту бюджету. Однак існують захищені статті бюджетів, тобто статті видатків Державного бюджету, обсяг яких не може змінюватися при проведенні скорочення затверджених бюджетних призначень. Як правило, вони пов'язані з оплатою праці працівників бюджетних установ, нарахувань на заробітну плату, виплатою відсотків по державному боргу тощо. Таким чином, уповноважувальна норма має суворо обмежувальний характер застосування.

3. Заборонні фінансово-правові норми представляють правові норми, що закріплюють обов'язки суб'єктів утримуватися від тих або інших дій у сфері мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих коштів. Дані норми містять пряму заборону якої-небудь дії (або бездіяльності), указують ознаки дії, що забороняється, заходи адміністративного або карного впливу чи інші юридичні наслідки здійснення заборонених дій [. Теория государства и права / [М.П. Карева, С.Ф. Кечекьян, А.С. Федосеев и др.]. - М.: Гос. изд-во юрид. литры, 1955. - 460 с. с. 351].