Вступ

Інститут третіх осіб має дуже давню історію, у наш час не треба ніяких обґрунтувань у його необхідності. Розвинений інститут третіх осіб являє собою ознаку демократичної держави. Але виходячи з того що у кожній державі інститут третіх осіб має свої особливості, постає питання у якої із існуючих систем більш розвинений інститут третіх осіб. У моїй роботі я хочу підняти такі питання як: що таке інститут третіх осіб, яку роль він відіграє у сучасному правовому житті, чому інститут третіх осіб у різних країнах має свої особливості, які нашій державі треба перейняти а від яких відмовитись. Метою мого дослідження являється порівняльно-правовий аналіз інституту третіх осіб, для виявлення та впровадження необхідних змін у законодавство нашої країни. особа судочинство законодавство

Основною задачою цієї роботи являється порівняльно-правовий аналіз сучасного стану інституту третіх осіб у вітчизняному законодавстві та юридичній практиці і законодавстві та практиці зарубіжних країн, таких як -- США, Росія та деякі країни Європейского Союзу.

Важливе значення для сучасного сприйняття третіх осіб у цивільному процесі в Україні мають праці науковців: В. М. Аргунова, Ю. В. Білоусова, С. В. Васильєва, Є. В. Васьковського, О. В. Гетманцева, О. В. Дзери, І. О. Дзери, Я. П. Зейкана, М. М. Ільїнської, В. В. Комарова, С. М. Коссака, Д. Д. Луспеника, І. А. Приходька, Д. М. Сибільова, В. І. Тертишнікова, М. К. Треушнікова, Л. К. Радзієвської, С. Я. Фурси, Є. І. Фурси, М. С. Шакарян, М. Й. Штефана, В. В. Яркова та ін

Слід також звернути увагу на те, що треті особи в цивільному судочинстві, захищаючи власні права та інтереси, відіграють значну і позитивну роль у об'єктивному розгляді справи, а також сприяють ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Участь третіх осіб у цивільній справі дає змогу скоротити час розгляду взаємопов'язаних спорів між усіма учасниками спірних відносин та комплексно їх розв'язати. Однак на даний час ця думка не підтверджується усіма науковцями в області права, тому по нині проблема відношення до інституту третіх осіб мається не тільки на законодавчому та правозастосовчому рівні але і на теоритичному, що підтверджується узагльненою думкою багатьох правозастувачів у судах загальної юрисдикції: “У сучасних умовах участь у ділі третіх осіб без самостійних вимог може істотно затруднити отримання судового захисту, при цьому особою необхідності в такої участі немає. ” Горелов В. М “Третьи лица в гражданском процессе: из глубины веков. » Максим Владимироваич Горелов

// Арбитражный гражданский процесс*. Научно-практи. и информ. Издание 2012 №2 2 -- С. 41-43. [23]

Мета і завдання дослідження зумовлені актуальністю обраної теми, необхідністю надати правам та інтересам третіх осіб у процесуальних відносинах чіткості, послідовності у їх сприйнятті та однозначності у реалізації завдяки порівнянню та аналізу вітчизняного інституту та зарубіжних. Відтак мета даного дослідження така: виробити обґрунтований науково-практичний підхід до розв'язання проблем охорони і захисту прав третіх осіб у цивільному процесі.

Досягнення мети потребує вирішення комплексу завдань:

- проаналізувати всі законодавчі підходи до розкриття поняття «третя особа» та її статусу в цивільному процесі з метою вироблення об'єктивної позиції у тих чи інших правових ситуаціях;

- на підставі проведеного аналізу виробити власні позиції з теорії цивільного процесу в контексті захисту прав та охоронюваних законом інтересів третіх осіб;

- виявити причини, що призводять до порушення прав третіх осіб у цивільному судочинстві;

- узагальнити юридичну практику, пов'язану з даною тематикою, а також виробити пропозиції щодо її вдосконалення і реалізації отриманих результатів у практичну діяльність суду;

- на підставі узагальнення теорії та практики реалізації третіми особами їх прав виробити рекомендації щодо вдосконалення відповідного інституту цивільного процесу.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, пов'язані з охороною і захистом прав осіб, які у цивільному процесі набувають статусу третіх осіб.

Предмет дослідження становить система цивільно-процесуальних відносин, проблеми забезпечення охорони та захисту порушених чи оспорюваних прав третіх осіб у цивільному процесі України та зарубіжних країн.

Інститут третіх осіб у цивільному судовому процесі має важливе значення, та дуже тяжко погодитись із думкою авторів, згідно якої інститут третіх осіб вважається зайвим та шкідливим, так як він використовується виключно для затягування процесу. Тому вважаю важливим зробити невеликий історичний аналіз юридичного положення третіх осіб у цивільному процесі з часу Стародавнього Рима.

Як і інші інститути цивільно - процесуального права, інститут третіх осіб у своєму розвитку пройшов довгий та не простий шлях. На кожному єтапі свого становлення та подальшого розвитку, безумовно, були свої особливості. Та як показує аналіз цивільної процесуальної літератури та процесуального законодавства, ці особливості знаходяться у прямій залежності від тої єкономічної та політичної ситуації, котра складалась у державі у різні історичні періоди. Та виходячи із цього положення, неодназначним був підхід к юридичному положенню третіх осіб у цивільному судочинстві.

Наприклад, у підтвердження цього висновку необхідно звернути увагу на ту обставину що у цивільно-процесуальній літературі Росії та зарубіжних країн пильну увагу приділяли вивченню юридичного положення третіх осіб. Підставою таких досліджень, безумовно, являється науковий інтерес к тим процесуальним правам, котрі були представленні третім особам.

З Стародавнього часу розвитку права юридичне положення третіх осіб характеризувалося різними юридичним положенням , тобто постійно проходив етап розширення об'єму процесуальних прав та обов'язків третіх осіб. На якомусь етапі інститут третіх осіб розвивався. Але з часом коли життя почало ускладнюватись все швидше та швидше інститут третіх осіб не міг не слідувати за цією тенденцією.

Інститут третіх осіб у цивільному судовому процесі має важливе значення, та дуже тяжко погодитись із думкою авторів, згідно якій інститут третіх осіб вважається зайвим та шкідливим, так як він використовується виключно для затягування процесу. Тому вважаю почати свою роботу з невеликого історичного аналізу юридичного положення третіх осіб у цивільному процесі з часів Стародавнього Риму.

Історія розвитку інституту третіх осіб у світі

Положення третіх осіб у судочинстві Стародавнього Риму

Інститут третіх осіб у цивільному процесі був відомий вже на ранніх етапа становлення права. Вітчизною виникнення інституту третіх осіб, безумовно, слід вважати римський цивільний процес.

Як відмічав відомий вчений-процесуаліст Д. С Флекор : “Норми римського права, присвячені юридичного положення третіх осіб у римському цивільному процесі, відрізняються надто мізерним змістом” Флексор Д. С Отмена решений по просьбе третьих лиц, не участвующих в деле. Спб 1894 г. С . 15. [47] Причина, що зумовлює це явище, знаходиться у строго формальному устрою римського процесу, тобто наслідки його представлялись результатом особистого договору сторін (“duasis-contractus”), який не пускав до стороннього втручання у цивільну справу. Тільки у самому началі процесу можливо було приєднання третьої особи до позивача або до відповідача. Таке суворе використання принципу невтручання третіх осіб у процес під час судочинства повинно було у деяких випадках надто несприятливо відображатись як на економії процесуальних мір та і на успіху самого судового розгляду. Тому римське право було вимушено установити деякі заборони у здійсненні принципу невтручання у справу третіх осіб.

Римське право, проте, не установило подібно сучасним законодавствам спеціальний інститут залучення третіх осіб у цивільний процес. Римські юристи обмежились одним лише розширенням інституту співучасті. Співучасть допускалась, коли особа мала юридичний інтерес в участі у цивільній справі. Також дана особа могла прийняти участь як у перших так і в апеляційній інстанції. Заява яких би то самостійних вимог під час провадження по справі не допускалось.

Римський процес ретельно усував принцип втручання третіх осіб у цивільну справу від час провадження та не допускав тим більше підстави після того як справа була вирішена судом. Ця підстава виражала найважливіший юридичний принцип римського права : законна сила судових рішень розповсюджується лише на осіб, приймавших участь у справі, та оскарження судового рішення із сторони третіх осіб було неможливим. Но все ж, третім особам давалось право подачі самостійного позову. Наприклад, римський Юрист Марциан відмічав, що “третя особа, що не приймала участь у справі, могла наряду с пред'явленним самостійним позовом прибігнути подібно сторонами процесу і к апеляції, розуміється, в особо поважних випадках”. Но таки випадки не були зафіксовані у римському праві.

Як ми бачимо, інститут третіх почав своє зафіксоване існування у стародавньому Римі. З одного боку це був великий крок уперед у захисті громадянських прав. Але можна помітити, що вже у той час держава зіткнулась з проблемою нераціонального обмеження прав третіх осіб, яка потребувала розширення прав. Що призвело до “ поступку ” до третіх сторін з боку законодавства, яку виразив Марціан. Слід звернути увагу у його фразі на те, що треті особи могли отримати право подати апеляцію тільки у “ особо поважних випадках”, тобто це з одного боку шаг вперед з іншого боку шаг у сторону від реального вирішення проблеми. На що вказує той факт, що випадки прибігнення третіх осіб до апеляції зафіксовано не було, остаточно сказати тяжко, може такі випадки не були дуже гучними справами, а може їх навіть і не було зовсім. Але тоді постає питання, звідки Марціан узяв свою думку, це було узагальнення його власного досвіду, чи висловлювання вже існуючого зафіксованого правила? Як можна буде побачити із наступних глав моєї роботи інститут третіх осіб буде балансувати на такому же рівні ще десь тисячу років.

Середньовічний французький цивільний процесс