Уряд намагався здійснити ряд заходів спрямованих на створення сприятливих умов для малого і середнього бізнесу. Для цього довелося ліквідувати більше 100 нормативно-правових актів, які заважали розвитку підприємництва, прийняти ряд нових актів, спрямованих на його підтримку та спрощення процесу реєстрації бізнесу. Однак ці заходи виявилися недостатніми, щоб прискорити розвиток економіки в країні. Особливо болючим явищем для населення була висока інфляція та зростання цін. І всі спроби зупинити цей процес виявилися марними, хоча уряд намагався це зробити, вживаючи різних заходів. Це свідчило про неефективність ліберальної економічної політики «помаранчевої» команди, про втрату нею контролю над економічними та фінансовими процесами, про необхідність значного удосконалення соціально-економічної стратегії. Невдачі і труднощі в економіці певною мірою посилювали незадоволення населення, внутрішні суперечності і тертя в таборі «помаранчевих», що завершилося розколом і відставкою у вересні 2005 р. Кабінету Міністрів Юлії Тимошенко та приходу до влади уряду Юрія Єханурова. До того ж наступні вибори до Верховної Ради у березні 2006 р. та розширення повноважень Прем?єра у зв?язку зі зміною Конституції, що зробило цю посаду дуже привабливою, загострили ситуацію у країні. У 2005 — на початку 2006 р. в Україні часто виникали різні економічні кризи: бензинова, цукрова та ін. Особливо важкою та небезпечною була «газова», коли Росія підняла майже у п?ять разів ціни на газ, що поставлявся в Україну. Хоч після драматичних змагань і переговорів вдалося підписати з Росією нові газові угоди, виходячи із збільшення ціни лише у два рази, економічна ситуація в Україні погіршувалася.
   Надзвичайно складною залишалася ситуація в сільському господарстві. У 2005 р. вдалося зібрати хороший урожай. Однак уряд не зумів надати допомогу селянам в його успішній реалізації, і вони залишилися без прибутків, не змогли оновити давно вже застарілу техніку. Зусиллями уряду Єханурова та Верховної Ради в бюджеті 2006 р. були запрограмовані досить ефективні заходи, спрямовані на розв?язання зростаючих проблем села. Вперше за всю історію незалежної України в цьому бюджеті було заплановано виділити на його потреби більше 12 млрд. грн. Значна їх частина була спрямована на дотації: розширення площі посівів, зростання тваринництва, газифікацію. У 2005—2006 pp. уряд не допустив закриття сільських лікарень, шкіл, розширив автобусне обслуговування учнів. Відчувалося намагання підтримати фермерство. Однак ігнорувалися великі можливості кооперативного руху в розвитку виробництва і соціальної сфери на селі.
   Деяке підвищення зарплат, пенсій та різних виплат сприяли незначному зростанню споживання населенням продуктів, промтоварів, збільшенню вкладів у банках, однак воно було б значно істотнішим при зменшенні темпів зростання цін та інфляції.
   Суспільно-політичне життя у 2005-2006 pp. в Україні характеризувалося зміцненням засад демократії, прав людини, свободи критики і висловлювань, хоча новій владі дісталася від кучмівського керівництва важка спадщина не лише в економіці, а й у корумпованій управлінській сфері, в складі кадрового потенціалу країни. Негативним чинником була і відсутність конструктивного співробітництва з попереднім складом парламенту, що значною мірою відображав інтереси кланово-олігархічних сил суспільства.
   Слід зазначити, що Віктор Ющенко проводив політику, яка характеризувалася прозорістю, чесністю і демократизмом, хоча окремі групи його оточення, часто замасковано, здійснювали інші принципи. Президент і його команда не зуміли в перші місяці свого керівництва обмежити і ослабити кланово-олігархічні кола. Через відсутність у «помаранчевої» команди плану поетапного демонтажу спадщини попереднього президента Ющенко ретельно підбирав кадри на певні напрями державної діяльності, щедро і щиро нагороджував своїх соратників, що пройшли з ним виборчу президентську кампанію. Однак незабаром у його команді розгорілися конфлікти, коли її впливові члени не могли поділити «портфелі». Ці суперечності відволікали владу від формування її стратегічної лінії на реформи і спричинили відставку уряду Юлії Тимошенко.
   Слід зазначити, що в суспільстві до середини літа 2005 р. відчувалося дивне самозаспокоєння, надії на те, що все необхідне уже зроблено. Час був втрачений, авторитет «помаранчевої» влади значно підірваний, частина виборців розчарована. Це чітко виявилося в наступних парламентських виборах. Вибори до Верховної Ради і місцевих рад 2006 р. за пропорційним принципом проходили в надзвичайно гострій боротьбі між найбільш авторитетними політичними силами: Партією регіонів (лідери В. Янукович, Р. Ахметов), «Нашою Україною» (В. Ющенко, Ю. Єхануров), блоком Ю. Тимошенко, Соціалістичною партією (О. Мороз), Комуністичною партією (П. Симоненко) та ін. Всі вони виступали розрізнено, не намагаючись до закінчення виборів створити союзи і блоки. Всього у виборчій кампанії брали участь 45 партій і союзів, які представляли різні соціальні і політичні сили, Боротьба між багатьма з них була надзвичайно гострою, навіть жорстокою. В ній відстоювались переважно вузькопартійні та особисті інтереси. Єдності в боротьбі за інтереси України та її народу не проявляли більшість суб?єктів передвиборної боротьби. А ця єдність надзвичайно потрібна для подальшого зміцнення і зростання незалежної України.
   Розпорошеність сил негативно впливає на суспільство. Вибори 26 березня 2006 р. до підрахунку голосів у виборчих комісіях проходили в основному демократично і чесно. Однак незабаром виявилося, що при проведенні підрахункових засідань деяких виборчих комісій були допущені помилки, які викликали обурення і демонстрації протесту (зокрема Крим, Харків). Це призвело до того, що в багатьох областях довелося проводити повторний підрахунок голосів.
   У підсумку більшість депутатських місць отримали помаранчеві сили — «Наша Україна», блок Ю.Тимошенко, Соціалістична партія України — майже 42% голосів сукупно. Партія регіонів отримала майже 32%. Інші партії і блоки зібрали менше трьох відсотків голосів кожний і не змогли пройти в парламент, тому що діяв так званий «трьохвідсотковнй бар?єр». Цей бар?єр подолала також Компартія України (трохи більше 3,5% голосів). Однак в міжпартійні союзи вона не вступала і традиційно виконувала роль «ідеологічної опозиції».
   Помаранчеві сили, за результатами виборів, дістали можливість створити парламентську більшість, яка отримала право формувати уряд, підзвітний Верховній Раді.
   Об?єднані сили «помаранчевих» в результаті перемоги на виборах мали продовжувати програми реформ, обіцяних в часи революційних виступів на Майдані у листопаді — грудні 2004 р.
   Таким чином, головними складовими частинами всього суспільно-політичного життя незалежної Української держави кінця XX — початку XXI ст. були:
   1. Державотворчі процеси, активне створення всіх атрибутів демократичної правової держави.
   2. Вироблення і прийняття Конституції незалежної, соборної України.
   3. Формування багатопартійної системи, громадянського суспільства.
   4. Створення в Україні понад ста політичних партій, більшість з яких неспроможні здійснювати вагомий позитивний вплив на будівництво демократичної правової держави, існування такої кількості «карликових» партій справляє негативний вплив на державотворчі процеси.
   5. Структурування найбільших політичних партій та їх об?єднань (з кінця 90-х pp.).
   6. Вироблення в боротьбі та гострих дискусіях раціональних форм стосунків між різними гілками влади в країні.
   7. Повільне зростання політичної стабільності в країні, авторитетності її владних структур, що пов?язано з корумпованістю певної їх частини.