До системи управління безпекою судноплавства входять наступні суб'єкти: органи виконавчої влади; Координаційний комітет з пошуку і рятування на морі; державна лоцманська служба;служба регулювання руху суден; морська аварійно-рятувальна служба; державні підприємства, установи та організації, що провадять діяльність у сфері навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства; державні підприємства, що провадять діяльність у сфері організації морського зв'язку та телекомунікації, річкової інформаційної системи; державні підприємства, що обслуговують судноплавні морські та річкові шляхи; державні класифікаційні товариства; морські порти; державні галузеві проектно-конструкторські та науково-дослідні установи; державні підприємства, установи та організації, діяльність яких пов'язана із забезпеченням безпеки судноплавства [10, 2810].

Основними завданнями вищезазначених суб'єктів є: державного регулювання безпечного перевезення пасажирів і вантажів; пошуку та рятування людей і суден, що зазнали лиха на морі та внутрішніх судноплавних річкових шляхах; оперативного реагування у разі виникнення аварій, розслідування їх причин та умов, розроблення заходів щодо запобігання аваріям; контролю відповідності стану суден установленим технічним вимогам, умовам плавання та перебування на них людей; контролю підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації плавскладу суден, фахівців берегових підприємств; створення належних санітарно-гігієнічних і протиепідемічних умов перебування екіпажу та пасажирів на суднах, зокрема забезпечення дотримання режиму праці та відпочинку; захисту суден і портових засобів від незаконного втручання; інформаційного, навігаційно-гідрографічного та гідрометеорологічного забезпечення судноплавства; регулювання руху суден; лоцманського та криголамного проведення суден; безпечної експлуатації судноплавних шляхів, акваторій, гідротехнічних та інших споруд, пов'язаних із судноплавством; заходів із забезпечення відповідності стану берегових підприємств, діяльність яких пов'язана із забезпеченням безпеки судноплавства, міжнародним і національним стандартам з безпеки судноплавства.

Також на суб'єктів системи управління безпекою судноплавства покладено обов'язок вживати необхідних заходів, які запобігатимуть наступному: негативному впливу на систему діяльності суб'єктів господарювання, зокрема такої, що спрямована лише на отримання прибутку; дублюванню завдань, функцій і повноважень центральних органів виконавчої влади, що здійснюють управління безпекою судноплавства у сфері державного нагляду (контролю) [21, 231].

Загальне керівництво системою управління здійснюється Кабінетом Міністрів України через Міністерство транспорту та зв'язку, яке забезпечує:

1) реалізацію єдиної державної політики у сфері управління безпекою судноплавства шляхом координації дій центральних органів виконавчої влади, приведення системи управління у відповідність з міжнародними, зокрема європейськими стандартами з безпеки судноплавства;

2) здійснення відповідно до законодавства державного нагляду за додержанням вимог нормативно-правових актів щодо забезпечення безпеки торговельного мореплавства, руху на морському і річковому транспорті;

3) функціонування за участю заінтересованих органів виконавчої влади національної системи пошуку і рятування на морі;

4) організацію створення та функціонування національної системи пошуку і рятування на внутрішніх судноплавних морських та річкових шляхах;

5) організацію взаємодії з центральними органами виконавчої влади з питань:

· здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою мореплавства риболовних суден та їх реєстрації, дотримання міжнародних договорів України з питань підготовки і перепідготовки плавскладу, а також участі у проведенні пошуково-рятувальних операцій на морі -- з Держкомрибгоспом;

· нормативно-правового регулювання у сфері організації та умов праці, найму, працевлаштування моряків, відпочинку та соціального захисту працівників морського і річкового транспорту -- з Мінпраці;

· реалізації державної політики у сфері оборони, моніторингу надводної обстановки, організації та проведення пошуково-рятувальних операцій на морі, обміну інформацією про місцезнаходження та рух суден у Чорному та Азовському морях -- з Міноборони;

· реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, керівництва єдиною державною системою цивільного захисту населення і територій, поводження з радіоактивними відходами, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, рятувальної справи, техногенної та пожежної безпеки, створення і забезпечення функціонування системи страхового фонду документації, національної системи пошуку і рятування на внутрішніх судноплавних річкових шляхах, гідрометеорологічного забезпечення судноплавства та взаємодії під час проведення авіаційних пошуково-рятувальних операцій на морі та внутрішніх судноплавних річкових шляхах, а також з питань ліквідації забруднення навколишнього природного середовища у разі виникнення аварійних і надзвичайних ситуацій під час експлуатації морських та річкових суден -- з МНС;

· навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, моніторингу надводної обстановки, організації та проведення пошуково-рятувальних операцій на морі та р. Дунаю, обміну інформацією про перебування та рух суден у виключній (морській) економічній зоні і територіальному морі (зоні дії берегових радіолокаційних станцій Держприкордонслужби), а також з питань зміни навігаційної обстановки -- з Адміністрацією Держприкордонслужби;

· охорони суден і портових засобів -- із СБУ у межах її компетенції; забезпечення відповідно до законодавства громадського порядку та охорони майна на території морських і річкових портів -- з МВС;

· узгодження обсягу державного замовлення на підготовку моряків, фахівців з безпеки судноплавства, пошуку та рятування на морі, розроблення державних стандартів вищої освіти у сфері безпеки судноплавства -- з МОН;

· здійснення державного нагляду (контролю) за екологічною безпекою судноплавства та дотриманням вимог законодавства з питань охорони навколишнього середовища під час судноплавства -- з Мінприроди;

· розроблення державних цільових програм розвитку морського і річкового транспорту та забезпечення безпеки судноплавства -- з Мінекономіки і Мінфіном [10, 2810].

Глава 2. правові основи охорони водних ресурсів в україні

2.1 Загальні засади охорони водних ресурсів

Генеральна стратегія в галузі охорони водних ресурсів в усіх країнах світу передбачає: підпорядкування інтересів окремих водокористувачів загальнонаціональним інтересам; застосування екологічно чистих технологій у виробництві для поліпшення якості вод, запо­бігання їх забрудненню і перегріванню; можливість позитивних змін у навколишньому середовищі з урахуванням альтернативних варіантів водопостачання і водоспоживання.

Забезпечення екологічної рівноваги та повне задоволення потреб населення і суспільного господарства водою можливі при поліпшенні якості води та водного режиму річок, раціональному використанні води підприємствами всіх галузей суспільного господарства та відтворенні водних ресурсів.

Усі промислові й сільськогосподарські підприємства зобов'язані:

проводити заходи щодо економного використання водних ресурсів;

застосовувати сучасні ефективні й досконалі технічні засоби і технології, щоб запобігти великим втратам і забрудненню води;

контролювати якість і кількість скинутих у водні об'єкти промислових стоків тощо.

Чинним в Україні водним законодавством регламентується використання води певної якості. Не дозволяється, зокрема, застосовувати питну воду для охолодження блоків ТЕС, скидати у водойми стічні води із вмістом цінних відходів, які можна вилучити за допомогою спеціальних технологій. На підприємствах ефективним вважається зворотне водокористування, коли їх власні стічні води після локального очищення (на місці) повторно використовуються в технологічному циклі, і забруднені стоки взагалі не потрапляють у водойми.

2.2 Водний кодекс України як головний регулятор охорони водних ресурсів України

Водний кодекс України регулює правові відносини з метою забезпечення збереження, наукового обґрунтування, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їхніх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водовикористання. Водний фонд України включає всі води (водні об'єкти) на території України. До нього належать: поверхневі води -- природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) й канали; підземні води та джерела; внутрішні морські води й територіальне море [1, 189].

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів і державними органами охорони навколишнього природного середовища.

З метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Водні об'єкти, віднесені у встановленому законодавством порядку до територій та об'єктів природно-заповідного фонду, охороняються та використовуються відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про природно-заповідний фонд України".

На водних об'єктах, віднесених до природно-заповідного фонду, забороняється здійснення будь-якої діяльності, що суперечить їх цільовому призначенню [2, 546].

У Водному Кодексі України глава 20 присвячена охороні вод від забруднення, засмічення і вичерпання, Так у статті 95. Стаття 95. Охорона вод (водних об'єктів) говориться: усі води (водні об'єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.

У статті 98 Водного кодексу України говориться: забороняється введення в дію: фінансування безпека охорона судноплавство

1) нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших об'єктів, не забезпечених пристроями і очисними спорудами необхідної потужності, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливій дії, та необхідною вимірювальною апаратурою, що здійснює облік об'ємів забору і скидання води;