2) зрошувальних і обводнювальних систем, водосховищ і каналів - до проведення передбачених проектами заходів, що запобігають затопленню, підтопленню, заболоченню, засоленню земель і ерозії ґрунтів, а також забрудненню поверхневих та підземних вод скиданням із зрошувальних систем;

3) осушувальних систем - до повної готовності водоприймачів та інших споруд відповідно до затверджених проектів;

4) водозабірних споруд - без рибозахисних пристроїв та облаштованих відповідно до затверджених проектів зон санітарної охорони водозаборів;

5) гідротехнічних споруд - до повної готовності пристроїв для пропускання паводкових вод і риби відповідно до затверджених проектів;

6) експлуатаційних свердловин на воду - без оснащення їх водорегулюючими та контрольно-вимірювальними пристроями.

Наповнення водоймища до здійснення передбачених проектами заходів щодо підготовки його ложа забороняється.

Згідно Водного Кодексу України також забороняється скидання у водні об'єкти виробничих, побутових, радіоактивних та інших видів відходів і сміття [1, 189].

Підприємствам, установам, організаціям і громадянам забороняється забруднювати, засмічувати поверхні водозборів, льодового покриву водойм, водотоків, а також морів, їх заток і лиманів виробничими, побутовими та іншими відходами, сміттям, нафтовими, хімічними та іншими забруднюючими речовинами.

Власники засобів водного транспорту, трубопроводів, плавучих та інших споруд на водних об'єктах, а також інші юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечувати охорону вод від забруднення і засмічення внаслідок втрат мастила, пального, хімічних, нафтових та інших забруднюючих речовин.

У внутрішні морські води та територіальне море забороняється скидати з суден і плавучих засобів, платформ та інших морських споруд і повітряних суден хімічні, радіоактивні та інші шкідливі речовини, а також радіоактивні або інші відходи, матеріали, предмети та сміття, які можуть спричинити забруднення моря.

2.3 Роль Кабінету Міністрів України, Місцевих Рад у охороні водних ресурсів України

Охорона внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення здійснюється відповідно до правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, інших актів законодавства.

З метою запобігання забрудненню вод сільськогосподарські, лісогосподарські підприємства, селянські (фермерські) господарства та громадяни зобов'язані дотримувати встановлених правил зберігання, транспортування та використання добрив, хімічних засобів захисту рослин та інших токсичних препаратів і речовин.

Охорона водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних, здійснюється в порядку, встановленому для санітарної охорони курортів.

З метою охорони водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних, встановлюються округи санітарної охорони курортів з особливим режимом у порядку, передбаченому законодавством про охорону здоров'я.

Скидання будь-яких зворотних вод у водні об'єкти, що віднесені до категорії лікувальних, забороняється.

Підприємства, установи і організації, діяльність яких може негативно впливати на стан підземних вод, особливо ті, які експлуатують накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів, повинні здійснювати заходи щодо попередження забруднення підземних вод, а також обладнувати локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.

У разі розкриття водоносних горизонтів з підземною водою питної якості особи, які проводять бурові, гірничі та інші роботи, пов'язані з пошуками, розвідкою, експлуатацією родовищ корисних копалин, повинні повідомити про це у встановленому порядку державні органи геології, охорони навколишнього природного середовища і санітарного нагляду для вжиття заходів щодо охорони підземних вод від вичерпання і забруднення.

Всі свердловини на воду, не придатні для експлуатації, покинуті спостережні та пошукові свердловини на всі види корисних копалин, а також вертикальні й інші гірничо-пошукові та експлуатаційні гірничі виробки і покинуті криниці повинні бути затампоновані чи ліквідовані.

Ліквідацію пошукових виробок та ліквідаційний тампонаж пошукових свердловин будь-якого призначення здійснюють організації, які виконують пошукові роботи, а непридатних і покинутих експлуатаційних та спостережних свердловин і виробок - організації, на балансі яких вони знаходяться.

У разі неможливості встановити власника покинутих свердловин і виробок їх ліквідація здійснюється за рішенням місцевих Рад народних депутатів державними органами геології. Якщо експлуатація самовиливних свердловин є можливою, то вони оснащуються регулюючими пристроями [1, 189].

У разі вичерпання запасів підземних вод, визначених Державною комісією України по запасах корисних копалин, а також у разі забруднення підземних вод встановлюються причини, з яких це сталося, і за пропозиціями державних органів геології і охорони навколишнього природного середовища за рахунок винних осіб здійснюються заходи щодо їх відтворення.

Спеціальні роботи щодо спорудження експлуатаційних свердловин на воду здійснюються згідно з проектно-кошторисною документацією організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання таких робіт.

Проектно-кошторисна документація на проведення цих робіт погоджується у встановленому порядку з державними органами геології та охорони здоров'я.

Дозвіл (ліцензія) на проведення спеціальних робіт по спорудженню експлуатаційних свердловин на воду видається державними органами охорони навколишнього природного середовища за наявності погодженого проекту і є підставою для фінансування цих робіт.

Місцеві Ради народних депутатів зобов'язані інформувати населення про аварію, стихійне лихо, їх масштаби, можливе порушення екологічної безпеки та про вжиті заходи щодо ліквідації їх наслідків.

Усі спори з питань використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів розглядаються держав­ними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, геології, місцеви­ми радами народних депутатів, судом, арбітражним судом або третейським судом у порядку, встановле­ному законодавством.

Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову чи кримінальну відповідальність згідно з законодавством України [1, 189]. Так, в КпАП передбачена відповідальність за порушення правил охорони водних ресурсів (ст. 59); порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення (ст. 59); порушення правил водокористування (ст. 60). Справи про ці правопорушення розглядають органи по регулюванню використання та охорони вод.

2.4 Роль Державного комітету водного господарства у забезпеченні охорони водних ресурсів

Державний комітет України по водному господарству (Держводгосп) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони навколишнього природного середовища [8, 1981].

Держводгосп узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення цього законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Міністра охорони навколишнього природного середовища. У межах своїх повноважень Комітет організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Основними завданнями Держводгоспу є: участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики з питань розвитку водного господарства і меліорації земель, управління галуззю та здійснення єдиної технічної політики, впровадження досягнень науки і техніки, нових технологій та передового досвіду роботи; регулювання відносин у сфері використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, розроблення та участь у реалізації відповідних загальнодержавних, міждержавних і регіональних програм; задоволення потреби населення і галузей національної економіки у водних ресурсах та проведення їх міжбасейнового перерозподілу; здійснення заходів, пов'язаних із запобіганням шкідливій дії вод і ліквідацією її наслідків, включаючи протипаводковий захист сільських населених пунктів і земель.

Держводгосп має право: залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції; представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України; одержувати в установленому законодавством порядку від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції; перевіряти відповідно до законодавства на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності додержання вимог водного законодавства [8, 1981].

Держводгосп під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також відповідними органами іноземних держав і міжнародними організаціями.

Глава 3. фінансування безпеки судновлавства та охорони водних ресурсів в україні

3.1 Джерела фінансування безпеки судноплавства

Джерела фінансування безпеки судноплавства визначено у постанові КМУ «Про затвердження Положення про Державну систему управління безпекою судноплавства». Відповідно до п.7 цього положення, фінансування системи управління здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та інших не заборонених законом джерел [10, 2810].

Якщо з фінансуванням за рахунок коштів державного бюджету все зрозуміло, то з приводу другої частини виникає питання - що це за не заборонені законом джерела? Чи означає це, що суб'єкти державної системи управління безпекою судноплавства можуть фінансуватися за рахунок фізичних та юридичних осіб?

На це питання однозначну відповідь дає Закон України «Про джерела фінансування органів державної влади». Згідно положень цього Закону, органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Крім того, органи державної влади можуть отримувати додаткові кошти з місцевих бюджетів для виконання делегованих законами України повноважень органів місцевого самоврядування. Отже, під поняттям «інші не заборонені законом джерела» слід розуміти кошти, виділені Місцевими бюджетами. Будь-які інші джерела фінансування, відповідно, є незаконними та забороненими [3, 274].

Джерела фінансування для кожного з органів, що входить до Державної системи управління безпекою судноплавства, конкретизовано у Стратегії розвитку морських портів України на період до 2015 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від від 16 липня 2008 р. N1051-р. Згідно з положеннями цієї стратегії, фінансування підприємств, установ та організацій, що входять до системи управління портовою діяльністю та державної системи забезпечення безпеки судноплавства, передбачається за рахунок:

· державна адміністрація морського і річкового транспорту - частини коштів, що надійшли до спеціального фонду державного бюджету в результаті сплати адміністративного портового збору;

· морські адміністрації портів - частини коштів, що надійшли до спеціального фонду державного бюджету в результаті сплати адміністративного портового збору, внесення плати за виконання реєстраційно-дозвільних функцій, та інших передбачених законодавством надходжень;