Подібне положення С.П. Митричев пояснював, по-перше, тим, що багато слідчих не володіли методами дактилоскопії, а по-друге, тим, що окремі судові працівники недооцінювали значення слідів як судового доказу. В радянській криміналістичній літературі тривалий час дактилоскопічній експертизі не приділялося належної уваги. Дослідники, говорячи про наукове значення і практичне застосування дактилоскопії, обмежувалися аналізом питань, що відносяться до карної реєстрації, залишаючи без розгляду питання дактилоскопічної експертизи. Дактилоскопії була присвячена перша радянська монографія з криміналістики, що вийшла у світ 1923 р. Але в ній, як і в роботах з техніки розслідування злочинів, виданих у подальші роки, висвітлювалися наукові основи дактилоскопії, значення її як методу карної реєстрації, а про дактилоскопічну експертизу майже не говорилося. Те саме можна сказати і про дисертаційні дослідження тих років. У дисертаціях А.І. Князева і Д.П. Рассейкина, захищених з дактилоскопії у 1940 і 1941 p., досліджувалися лише питання карної реєстрації. Тільки починаючи з п'ятдесятих років стали з'являтися роботи, присвячені цілком дактилоскопічній експертизі.

Наукова обґрунтованість дактилоскопічної експертизи залежить від правильного визначення ідентифікаційних ознак у папілярному узорі і від правильної наукової їх оцінки. Саме тому зазначені питання завжди цікавили криміналістів. У цьому зв'язку французький криміналіст Е. Локар писав: «Робота ідентифікатора полягає головним чином у розшукуванні й оцінці цих пунктів»6, тобто ідентифікаційних ознак папілярних узорів.

Дактилоскопічна експертиза дотепер ґрунтується на візуальному способі порівняльного дослідження, що вимагає значного практичного досвіду. У той самий час при цьому способі не виключаються суб'єктивні моменти й отже не виключається можливість помилок. Тому дослідження і практична діяльність криміналістів в останні роки були спрямовані на пошуки ефективних способів усунення зазначених недоліків. Спроби автоматизувати дактилоскопічну реєстрацію й експертизу велися у напрямі розробки системи кодування і конструювання відповідних автоматичних апаратів та були успішно завершені створенням автоматизованих систем „SONDA” й „ДЕКС”.

У дореволюційній Росії експертизу слідів ніг рідко застосовували в слідчій практиці. Мало уваги приділялося їй і в наукових працях дореволюційних криміналістів. Широкий науковий і практичний розвиток вона одержала лише після Великої Жовтневої соціалістичної революції.

Уже в перші роки революції на сторінках спеціальних журналів друкувалися статті, присвячені слідам людини. Велику увагу цій проблемі приділялося в роботах І.М. Якимова, виданих у 1924 і 1925 р.7 Однак не можна не відзначити деяких помилкових положень, що були в його роботах. Так, об'єктами дослідження при експертизі слідів ніг І.М. Якимов визнавав не самі предмети, що залишили сліди, а самі зліпки з відбитками цих предметів, виготовлені експериментальним шляхом.8 Методика порівняльного дослідження з копій, минаючи безпосереднє вивчення ідентифікуємого об'єкта, тривалий час мала визнання як у теорії, так і на практиці.

Критикуючи недоліки методики експертизи, в основу якої покладено дослідження копій, а не самого слідоутворюючого об'єкта, Б.І. Шевченко правильно відзначав, що будь-яка копія зі сліду знаряддя не може передати зображення оригіналу з усією точністю. Недоліки подібної методики ще більш загострювалися тим, що результати порівняльного дослідження оцінювалися за допомогою кількісного критерію. Говорячи про значення цього критерію в експертизі слідів ніг, І.М. Якимов стверджував, що цілком достатньо встановити співпадіння 12-15 деталей для категоричного висновку, що сліди залишені однієї і тією самою ногою. Однобічність кількісного підходу до оцінки ознак часто позбавляла експертизу наукового обґрунтування.

У початковий період розвитку трасології ідентифікаційні ознаки слідів взуття пов'язувалися, як правило, з тими вадами, які виникають унаслідок носіння. Пізніше ідентифікаційне значення стало визнаватися і за тими ознаками, що утворюються у процесі виготовлення взуття. Так, наприклад, дослідження Е.І. Зуєва нараховує 11 індивідуальних ознак, що виникають при виготовленні нового взуття, 7 ознак зносу взуття і 13 ознак його ремонту.9

Для результатів експертизи слідів ніг мають значення не тільки самі ідентифікаційні ознаки, але і якість їх у сліді, а також якість фіксації цих відображень у зліпку іншої копії.

Вже в підручнику криміналістики, виданому у 1938 p., вказувалося на необхідність відмовитися від таких недосконалих способів фіксації слідів ніг, як вимірювання і змальовування. Однак подібні способи зустрічалися на практиці й у більш пізні роки, до того ж у деяких випадках вони застосовувалися з порушенням форм і умов, встановлених процесуальним законом.

Вчені-криміналісти і практичні працівники органів дізнання і слідства давно почали пошуки таких методів і засобів фіксації слідів ніг, що надійно зберігали б ознаки слідоутворюючого об'єкта, що відобразилися в сліді. І друге, до чого вони прагнули, - це необхідність розробити методи і засоби фіксації доступні для практичних працівників.

Особливо важливе значення мали пошуки ефективних способів фіксації слідів ніг на сипучих матеріалах і на снігу. У 1928 р. І.І. Білоусов рекомендував фіксацію слідів на сипучих і пилоподібних матеріалах робити шляхом попередньої обробки сліду розчином шелаку або спиртовим лаком.

У 1940 р. С.І. Тихенко запропонував більш простий спосіб, що полягає в попередній обробці слідів на сипучому ґрунті гасом.

Традиційний спосіб фіксації об'ємних слідів ніг за допомогою гіпсових зліпків існує більше сторіччя. При всіх його перевагах він має певні недоліки. Основним з них є нездатність сприйняти всі дрібні деталі слідоутворюючого об'єкта. Не завжди задовольняє практику і міцність гіпсових зліпків.

Новітні досягнення природно-технічних наук створили можливість для розробки нових, більш досконалих способів фіксації. Увагу криміналістів привернули полімери. Для криміналістичних цілей особливий інтерес представляли високомолекулярні хімічні з'єднання - хімічні речовини, молекули яких містять сотні і тисячі атомів, зв'язаних між собою валентними зв'язками. Такі речовини зустрічаються в натуральному вигляді (смоли, каучук тощо), а також утворюються синтетичним шляхом за допомогою полімеризації поліконденсації (синтетичний каучук, різні пластмаси тощо). Полімери мають багато корисних властивостей, але для криміналістики особливо важливі плинність і здатність багатьох з них утворювати еластичні плівки, що мають значну міцність.

Проведені дослідження полімерів показали можливість застосування для фіксації слідів силіконової пасти «К» у суміші з каприлатовим каталізатором. Однак виявилося, що і паста «К» не є універсальною, зокрема, не може застосовуватися при низьких температурах.

З усіх полімерів у результаті численних експериментів найбільш придатним для фіксації слідів був визнаний синтетичний каучук, термостійкий, низькомолекулярний («СКТН»). Його застосування забезпечує міцність зліпків, велику точність передачі дрібних особливостей слідів, можливість одержувати негативні і позитивні зліпки зі слідів, залишених на різноманітних матеріалах, у тому числі і на снігу.

У літературі були висловлені пропозиції про використання для фіксації слідів ніг різних пластичних мас, застосовуваних у стоматологічній практиці. Значно удосконалені криміналістами способи фіксації поверхневих слідів ніг. Для виявлення і фіксації їх виявилося можливим використовувати фотографічний папір, ошкурену гуму.

Про значення слідів знарядь зламу для розкриття і розслідування злочинів зазначалося ще у дореволюційній російській криміналістичній літературі. Один з поліцейських криміналістів того часу писав, що при розслідуванні крадіжок необхідно намагатися при огляді визначити, яким знаряддям і яким способом здійснений злам. Пояснюючи, як це зробити, він відзначав, що знаряддя зламу на деяких предметах, особливо на деревині залишають добре видимі відбитки, здатні вказати не тільки на рід знаряддя, але і на конкретне знаряддя.

Значну увагу слідам знарядь зламу приділяв С.М. Трегубов. Дослідження їх він рекомендував доручати науковим експертам, а не залучати до експертизи слюсарів, механіків і чинів поліції, які не в змозі розібратися в питаннях, якими прийомами користався злочинець, і, тим більш, дати які-небудь вказівки про його індивідуальність.

У криміналістичній літературі, що вийшла в перші роки Радянської влади, слідам знарядь зламу також приділялося більше уваги, особливо опису різних знарядь зламу. Це було цілком природно, оскільки в ті роки продовжували ще свою діяльність професійні злочинці, що користувалися спеціальними знаряддями зламу. Разом з тим у літературі правильно відзначалося, що в залежності від застосованого знаряддя в кожному окремому випадку виникають різні сліди зламу, починаючи від величезних руйнувань у стінах сховища, на дверях і вікнах приміщення і закінчуючи майже непомітними подряпинами від відмички на внутрішніх частинах замка.

Спочатку застосовувалися ті способи фіксації і дослідження слідів знарядь зламу, що були розроблені ще у дореволюційні роки. У першому підручнику криміналістики (1935 р.) про сліди знарядь зламу було сказано небагато, але їх значення розглядалося вже в більш широкому плані, ніж у попередніх роботах. Зокрема, відзначалося, що сліди цього роду можуть відповісти на такі питання: 1) чи дійсно вони залишені зовні замкненого приміщення (тобто можуть вказати на симуляцію зламу); 2) чи здійснений злам професійним або недосвідченим зломщиком; 3) чи залишені сліди тим знаряддям, що виявлено у підозрюваного, або якимось іншим знаряддям. Способи фіксації і дослідження слідів залишалися в цей час на колишньому рівні.

Значно, більше слідам знарядь зламу було приділено у підручнику криміналістики, виданому у 1938 р. Поряд з аналізом особливостей, характерних для окремих видів зламу (злами замків, перешкод, вікон), особливий розділ у підручнику приділявся експертизі слідів і знарядь зламу.

Однак методика експертизи висвітлювалася вкрай скупо, та й сама по собі вона була ще недосконалою. Так, наприклад, порівняльному дослідженню рекомендувалося піддавати не знаряддя, а зліпки з них, порівнюючи їх зі зліпками, отриманими з місця події.

В сфері методики експертизи слідів знарядь зламу Б.І. Шевченко відзначав два важливих положення: 1) при дослідженні слідів, що виникли при терті та розрізі, вивчення знаряддя не завжди дає можливість повно уявити структуру сліду, судження про це можливе лише на основі експериментальних даних; 2) у той самий час виділення індивідуальних ознак, використовуваних для ідентифікації, може відбуватися тільки на основі вивчення знаряддя, а не його копії, оскільки не можна бути впевненим в існуванні особливості, вивчаючи слід, поки не знайдена ця особливість на знарядді.

Спеціальними дослідженнями в цій сфері займалися також М.В. Салтевський, С.І. Поташник, JI.К. Литвиненко, Ю.П. Голдованський та інші криміналісти. Їх дослідження по-новому висвітили деякі питання теорії і практики цього виду експертизи, розширили коло об'єктів ідентифікації, вказали нові можливості використання досягнень природничих і технічних наук у застосуванні їх до даного виду експертизи.