У 1931 p., тобто в один рік із Брюнінгом, виготовив модель аналогічного апарата Г.С. Сорокін.17 Його ідея хоча і мала спільну основу з апаратом Брюнінга, але не повторювала конструкцію. Усі запропоновані в різний час методи дослідження стріляної кулі зводилися до одержання точних зображень слідів, що виникли на її оболонці при проходженні через канал ствола досліджуваної зброї, і порівнянню їх зі слідами на кулі, отриманій в процесі експериментальної стрільби. Саме порівняння слідів у всіх випадках відбувалося за допомогою фотографічних знімків. Але фотографії, як би якісно вони не були виконані, завжди в певній мірі викривляють рельєф досліджуваних слідів унаслідок різних умов освітлення та інших причин. Цим і обумовлювалося прагнення дослідників до досягнення можливості безпосереднього й одночасного порівняння слідів на досліджуваній і експериментальній кулях. Така можливість з'явилась після винаходу порівняльного мікроскопа, заснованого на принципі поєднання в одному приладі двох мікроскопів.

Головна особливість зазначеного мікроскопа полягає в тому, що з його допомогою можна розглядати в одному полі зору два різних об'єкти (чи їх частини), розташовані у безпосередній близькості один від одного. Хоча об'єкти дослідження розташовуються під окремими об'єктивами, система призм з'єднує їх зображення в одному окулярі, поле зору якого складається з двох частин, заповнених зображеннями двох досліджуваних об'єктів.

Перші порівняльні мікроскопи з'явилися наприкінці тридцятих років. Їх переваги були оцінені відразу, оскільки точність і результати дослідження за допомогою цих мікроскопів були цілком очевидні. Однак у СРСР порівняльний мікроскоп у довоєнні роки не встиг дістати широкого поширення. Вказуючи на цю обставину, В.Ф. Черваков відзначав у 1937 p.:«Нажаль необхідно констатувати ту обставину, що майже у всіх криміналістичних лабораторіях СРСР порівняльні мікроскопи відсутні».18

Подібні прилади доводилося виготовляти кустарним способом. Але це не зупиняло ентузіастів. Такі прилади були виготовлені у Білоруському інституті криміналістики і судової експертизи, що у ті роки очолювався В.Ф. Черваковим. Оригінальна модель порівняльного мікроскопа була також виготовлена у науковій частині Ленінградського карного розшуку за участю І.І. Гудова, О.А. Салькова й інших.

Були у порівняльного мікроскопа і свої супротивники. Як це не дивно, до них належав С.М. Матвєєв, про роботи якого в галузі судової балістики ми вже згадували. Супротивники порівняльного мікроскопа висували заперечення двоякого роду. Насамперед вони вказували, що дослідження за допомогою цього мікроскопа проводилося лише за невеликими частками, не дозволяючи досліднику охопити загальний вигляд об'єкта.

Конкретно у відношенні куль це, означає неможливість одержати загальну картину бічної поверхні кулі. При цьому, стверджували критики, дослідження не гарантує відсутність помилок. Додатково до цього вони посилалися на високу вартість порівняльного мікроскопа, що виключає можливість широкого його застосування.

Пройшло усього кілька років, ці заперечення втратили актуальність. Сконструйований після Великої Вітчизняної війни порівняльний радянський криміналістичний мікроскоп (МИС-10) дозволив вивчати всі ділянки досліджуваного об'єкта. Завдяки цьому значно зменшився недолік, що полягав у неможливості одночасно одержати загальну картину слідів, що знаходяться на поверхні кулі.

Конструкція МИС-10 об'єднала в собі два мікроскопи, зображення в якому за допомогою системи призм з'єднуються в поле зору одного окуляра.

Порівняльний мікроскоп давно перестав бути рідкістю. Його використовують сьогодні майже всі експертні установи країни. Методикою порівняльного дослідження на цих мікроскопах володіє більшість експертів-криміналістів. Однак думки і бажання дослідників йдуть далі досягнутого. На сьогодні експерти у своїй роботі використовують програмно-апаратний комплекс «Рикошет». Цей прилад дає можливість отримувати розгорнене зображення поверхні куль та гільз у результаті лазерного сканування їх поверхонь. Отримані цифрові зображення цих поверхонь суміщаються на екрані монітору комп'ютера, що дає можливість проводити ідентифікацію зброї за слідами, залишеними на поверхні куль та гільз. Перевагами даного приладу є чітке відображення дрібних деталей рельєфу, простота використання та наочність.

У перших роботах радянських криміналістів по судовій балістиці дуже мало говорилося про ідентифікацію зброї за слідами на гільзі. Багато ідентифікаційних ознак, що залишаються після пострілу на гільзі, тоді не були ще відомі, а методика дослідження гільз була недосконалою. Однак вже у 1935 р. накопичився деякий експертний досвід, і перший підручник криміналістики, виданий цього року, вказував на можливість ідентифікації зброї не тільки за слідом бійка ударника, але і слідами, що виникають від дії викидача, та за іншими дрібними нерівностям на поверхні гільзи. Ще докладніше про ідентифікаційні ознаки на гільзі говорилося у посібнику для експертів, виданому в тому самому році Відділом карного розшуку ГУРКМ НКВС СРСР. Узагальнивши експертну практику, автори, цього посібника вказували, що при дослідженні гільзи необхідно вивчати не тільки слід ударника, що часто може бути ексцентричним, але і сліди, залишені переднім зрізом затвора (патронним упором); сліди, що утворюються від пересування гільзи в магазині; сліди відбивача і викидача; фабричні знаки на донній частині гільзи; рубці на капсулі, викликані защемленням ударника; роздуття гільзи, викликані неправильною розточкою патронника; роздуття капсуля; сліди осічки при пострілах; сліди на циліндричній частині гільзи, викликані шорсткістю патронника. Практичне і теоретичне дослідження питань ідентифікації зброї за стріляною гільзою містила монографія В.Ф. Червакова «Судебная баллистика». Одночасно з перерахуванням ознак, що можуть бути виявлені на стріляній гільзі, В.Ф. Черваков пояснював сам механізм їх утворення. Він писав: «Протягом усього шляху, що проходить гільза в механізмі автоматичного пістолета чи гвинтівки, вона безупинно знаходиться у тісному контакті з частинами цього механізму. Від першого моменту (вкладання патронів у магазин) до останнього моменту (викидання стріляної гільзи ежектором), тверді, переважно сталеві, частини механізму зброї, надавлюючи на більш м'які латунні чи мідні частини гільзи і капсуля останньої, залишають на ній різноманітні сліди, що характеризують, з одного боку, клас, а з іншої - індивідуальні особливості зброї»19.

Усі ці сліди В.Ф. Черваков розташував у порядку часу їх утворення в механізмі автоматичної зброї. У результаті вийшла така схема слідів: 1) сліди від магазина; 2) сліди від краю патронника; 3) сліди на бічній поверхні гільзи від самого патронника; 4) сліди від зачепа викидача; 5) сліди від бійка ударника; 6) сліди від переднього зрізу затвора; 7) сліди від ежектора (відбивача); 8) сліди, що виникають на гільзах при наявності дефектів в окремих частинах чи механізмі в зразках пістолетів оригінальних конструкцій. Наведена схема слідів поряд з даними радянської експертної практики містила в собі і дані закордонної криміналістичної літератури, експериментально перевірені радянськими криміналістами.

Оцінюючи ідентифікаційне значення перерахованих слідів, В.Ф. Черваков особливо виділяв сліди зрізу затвора, відзначаючи, що деякі закордонні криміналісти прирівнюють їх до відбитків папілярних узорів пальців рук людини, а іноді називають їх підписом, залишеним злочинцем на гільзі. Подібну думку підтримували і деякі радянські криміналісти, які визнавали, що слід переднього зрізу затвора «найважливіша ознака, що дає можливість не тільки судити про систему зброї, але й ідентифікувати конкретну марку зброї».

Активна науково-дослідна й експертна діяльність в сфері ідентифікації зброї за стріляними гільзами проводилася в тридцятих і початку сорокових років в Одеському інституті науково-судової експертизи (С.М. Матвєєв та інші) і в Білоруському інституті криміналістики і судової експертизи (В.Ф. Черваков, М.С. Штейнгауз та інші).У статті «Криміналістична ідентифікація гільз», опублікованій у 1940 p., М.С. Штейнгауз критично проаналізував і оцінив усі відомі на той час сліди на гільзах, розташувавши їх за «хронологічною схемою», що раніше застосував В.Ф. Черваков. Більш значний інтерес представляла, однак, друга частина статті, у якій такому ж аналізу і оцінці піддавалися методи дослідження гільз. Усі методи, що застосовувалися в той час, автор об'єднав у дві групи: 1) методи виготовлення зліпків; 2) методи мікроскопічного дослідження. Запропоновані в різний час закордонними авторами методи виготовлення зліпків донної частини гільзи, зліпків слідів викидача автор (Локар) категорично відкидав, вважаючи їх зовсім непридатними для дослідження гільз. Науково об'єктивними він визнавав лише мікроскопічні методи їх дослідження.

Описуючи метод дослідження гільз, розроблений у результаті експериментальної і практичної роботи з проведення судово-балістичних експертиз у Білоруському інституті, М.С. Штейнгауз відзначив три істотні особливості цього методу: 1) одержання експериментальних гільз з дотриманням у точності тих умов, у яких відбувся постріл на місці злочину; 2) фіксація всіх співпадаючих чи розбіжних ознак, виявлених на гільзах шляхом мікрофотографування, виконаного за однакових умов, головним чином при однаковому освітленні; 3) встановлення ідентичності вогнепальної зброї за слідами на гільзі на основі збігу дрібних особливостей переднього зрізу затвора з відбитками на донній частині і капсулі гільзи та інших слідів.

Розвиток судової балістики і судово-балістичної експертизи залежить від прогресу техніки, від удосконалення зброї і боєприпасів. Криміналісти, що працюють в галузі судової балістики, активно займаються дослідженням слідів, що виникають при стрільбі з нових зразків зброї, вивчають механізм утворення ознак, що використовуються з метою ідентифікації зброї, розробляють прийоми дослідження, що можуть бути використані в експертній практиці.

Велике місце в практиці слідчих і судових органів займають експертизи мисливської гладкоствольної зброї і боєприпасів до неї. Найчастіше при цьому вирішуються завдання встановлення групової приналежності дробу чи картечі, витягнутої з тіла потерпілого чи виявленої на місці події. Порівняння проводяться з дробом чи картеччю, виявленими у підозрюваного чи обвинувачуваного.

Сучасна судово-балістична експертиза довела здатність давати відповіді на багато питань, точне вирішення яких ще недавно представлялося важким, а часто і неможливим. Досягнуті можливості ґрунтуються на використанні точних приладів і складних, у більшості випадках комплексних методів дослідження. Застосування їх значно підвищило наукову вірогідність і доказове значення цього виду експертизи.

1.2 Теоретичні основи проведення експерименту в різних галузях криміналістичної техніки

Експертний експеримент (походить від лат.: experimentum - спроба, дослід та ехреrіrі - робити спробу, випробовувати) - це дослідження, відтворення явища пізнання у процесі проведення експертизи. Також він є факультативною стадією процесу експертного дослідження. Експертний експеримент як наукове дослідження є продовженням процесу мислення і виникає у результаті перевірки певного припущення.

Специфічною особливістю експерименту є те, що людина в ньому виступає як активний суб'єкта пізнання. Саме вона ставить умови та мету його проведення, варіює засобами та способами його реалізації, змінює інші параметри.

Надзвичайно важливе значення в процесі емпіричного наукового дослідження мають експериментальні методи, які являють собою певну систему пізнавальних операцій, пов'язаних з дослідженням об'єктів у спеціально створених для цього умовах, які сприяють виявленню, вимірюванню, порівнянню їх властивостей та зв'язків.