Шахрайство характеризується корисливим мотивом. Під ним звично розуміють бажання винної особи особисто збагатитися за рахунок викраденого майна або його прагнення поліпшити майнове становище осіб, долею яких він з тих чи інших підстав зацікавлений (друзі, родичі, керівництво тощо). Обертаючи викрадене на свою користь, особа тим самим одержує особисту наживу. У межах даного підходу концепція „розкрадання на користь третіх осіб” вважається правильною, однак такою, що не підлягає розширювальному тлумаченню за рахунок охоплення так званих сторінних осіб, оскільки мотивом при таких діях є також корислива зацікавленість - незаконно збагатити інших осіб.

Мета злочину - це той уявний результат у свідомості винної особи, якого вона прагне досягти, вчиняючи суспільно небезпечне діяння.

Вчиненню шахрайств із корисливих мотивів кореспондується і наявність корисливої мети. Тобто особа, яка діє із корисливих спонукань, кінцевий результат своєї діяльності уявляє саме як безоплатне обернення чужого майна на свою або іншої особи користь.

Різні види шахрайств потребують різних форм підготовки та виконання. Так, шахрайство з використанням підроблених БПК складається з декількох етапів. Першим є незаконне заволодіння та наступна підробка БПК (готування до такого шахрайства), другим - використання особою такої підробленої БПК з метою заволодіння чужим майном чи правом на нього, але не доведене до кінця з причин, що не залежали від її волі (замах на злочин), третім - закінчене шахрайство з використанням підроблених БПК.

На першому етапі дії особи, яка незаконно заволоділа справжньою БПК та вчинила її наступну фальсифікацію (або ж незаконно виготовила БПК) до того моменту, поки вона не реалізує зафіксовані у неї майнові права, не виходять за межі попередньої злочинної діяльності і в разі встановлення відповідного умислу мають розцінюватись як готування до шахрайства та підробки БПК. Такі дії мають кваліфікуватись за відповідною частиною ст. 190 КК з посиланням на ст. 14 КК та ст. 200 КК.

На другому етапі особа незаконно використовує підроблені раніше БПК з метою заволодіння чужим майном чи правом на нього, але при цьому не доводить такі дії до кінця з причин, що не залежали від її волі Павло Берзін,Суб'єктивна сторона шахрайства, що вчиняється з використанням підроблених банківських платіжних карток. Електронний ресурс: http://www.crime-research.ru/library/Berzin5.htm.

Системне поєднання положень ст.ст. 13, 15, ч. 1 ст. 17, ч. 1, 2 ст. 24, 190 та 200 КК дає можливість визначити юридичну конструкцію суб'єктивної сторони замаху на шахрайство .

З урахуванням конкретизації та уточнення окремих характеристик родової юридичної конструкції незакінченого злочину суб'єктивна сторона замаху на шахрайство передбачає:

а) діяння, що розглядається як замах на злочин, завжди вчиняється особою з прямим умислом; зміст такого умислу включає: 1) усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру вчинюваного нею діяння та фактичних його ознак; 2) передбачення того, що цим діянням безпосередньо заподіюється шкода охоронюваним кримінальним правом цінностям; 3) бажання особи довести розпочате нею діяння до кінця та/або (у момент його завершення) бажання настання відповідних суспільно небезпечних наслідків;

б) припинення, зупинення або закінчення особою вчинюваного нею діяння не поєднується з добровільною відмовою від доведення шахрайства до кінця; в ч. 1 ст. 15 КК ця ознака складу замаху на злочин виражена формулюванням „злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її [особи] волі”; конкретний варіант невідповідності між об'єктивним і суб'єктивним чинниками визначає певні особливості кримінально-правового змісту замаху на злочин, які, в свою чергу, дозволяють вирішити питання - був замах закінченим чи незакінченим. Ч. 2 ст. 15 КК визнання замаху на злочин закінченим пов'язує з формулюванням „особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця”. Таким чином, зберігаючи окремі з наведених вище ознак видової юридичної конструкції замаху на злочин, склад закінченого замаху на злочин має свої особливості, які визначають конкретний зміст об'єктивного та суб'єктивного чинників. Ці особливості, на думку С.Д. Шапченка, проявляються в наступному:

а) об'єктивний чинник: особа завершила розпочате нею діяння (кілька діянь) з власної волі, але в кінцевому підсумку таке діяння (кілька діянь) у поєднанні з іншими обставинами не містить всіх об'єктивних ознак складу того закінченого злочину, на вчинення якого був спрямований умисел особи;

б) суб'єктивний чинник: на момент завершення діяння (останнього з кількох діянь) особа вважала, що вчинила все необхідне, з її точки зору, для доведення злочину до кінця; в цьому плані умисел особи, що вчиняє закінчений замах на злочин певного виду, за своїм змістом та спрямованістю нічим не відрізняється від умислу особи, що вчиняє такий же закінчений злочин.

Ч. 3 ст. 15 КК визнання замаху на злочин незакінченим пов'язує з формулюванням „особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця”. Особливості складу незакінченого замаху на злочин, які визначають конкретний зміст його об'єктивного та суб'єктивного чинників, проявляється в наступному:

а) об'єктивний чинник: особа не завершила розпочате нею діяння (останнє з кількох діянь), що входять до об'єктивної сторони складу того закінченого злочину, на вчинення якого був спрямований умисел особи;

б) суб'єктивний чинник: на момент припинення, зупинення або закінчення діяння особа вважала, що ще не вчинила або не зможе вчинити усе необхідне для доведення злочину до кінця; умисел особи, що вчиняє незакінчений замах на злочин, завжди включає усвідомлення його незакінченості і саме цим він відрізняється від умислу особи, що вчиняє закінчений замах на злочин чи закінчений злочин.

На третьому етапі має місце закінчена злочинна діяльність - особа фактично одержує, за допомогою використання підробленої (підроблених) БПК, майно чи право на нього.

Суб'єктом шахрайства може бути лише особа, для якої майно, яким вона заволодіває, є чужим, воно не повинно бути ввірене особі в силу її службових обов'язків, договірних відносин або спеціального доручення. Інакше особа є суб'єктом привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК). Таке майно не повинно бути предметом цивільного спору між зазначеною особою і потерпілим. Інакше винна особа може виступати суб'єктом самоправства (ст. 356 КК). Але здається цілком очевидним, що для виконання вимог закону щодо всебічного, повного і об'єктивного розслідування обставин справи дослідження одних юридичних ознак суб'єкта замало, потрібно досліджувати й враховувати також інші дані про особу шахрая.

Аналіз судової практики в Україні за останні 10 років свідчить, що серед засуджених вищу освіту мають близько 15% від загальної кількості осіб, які вчинили шахрайство, середню спеціальну - 25%. Для порівняння, крадіжку вчинюють близько 10% осіб із вищою освітою і 15% - із середньою спеціальною. Організатори шахрайств у більшості випадків мають вищу освіту.

Проведені дослідження свідчать, що шахрайство має місце й у підлітковому середовищі. Підлітки притягуються до кримінальної відповідальності за шахрайство здебільшого як співучасники. Незважаючи на те, що чисельність підлітків віком до 18 років, притягнутих до кримінальної відповідальності за шахрайство, невелика, проте існує небезпека зростання цього показника. Доступність різного роду інформації, яку неповнолітні можуть отримати з фільмів, журналів, за допомогою комп'ютерів, підштовхує підлітка до необдуманих, протизаконних вчинків, сподіваючись на "красиве і багате" життя. Для попередження шахрайств серед неповнолітніх треба правильно добирати заходи профілактичного впливу, враховуючи ступінь негативних відхилень у їх поведінці, беручи до уваги вік, інтереси й сфери вчинення шахрайств.

Шахраї, які вчинюють свої злочини у сфері економіки, не сприймають себе злочинцями, хоча і припускають, що порушують закон. Злочинну поведінку в економічній сфері на перший погляд важко відрізнити від законослухняної, тому такі шахраї стверджують, що практично всі підприємці діють таким чином. Рушійною силою таких людей є бажання будь-якою ціною зробити кар'єру, досягнути успіху. Особи, які вчинюють шахрайства у сфері економіки, характеризуються наявністю високого соціального статусу, тому застосування до них такого виду покарання як позбавлення волі справляє стримуючий ефект як на них, так і на інших потенціальних економічних злочинців, тому що перш за все вони побоюються втратити свій соціальний статус, респектабельність і авторитет серед ділових партнерів.

Судова статистика фіксує дуже незначний відсоток вчинення шахрайств особами у нетверезому стані. Факт вчинення шахрайств особами в переважній більшості випадків у тверезому стані неважко пояснити. По-перше, особливість самого способу вчинення цього злочину потребує максимальної зосередженості й контролю за ситуацією, неабиякої акторської гри з боку злочинця для того, щоб ввести в оману потерпілого чи залучитися його довірою. По-друге, нетверезій людині, самій по собі, важко заручитися довірою, яка є необхідною для вчинення даного злочину.

Кримінологічне дослідження показує, що серед осіб, засуджених за шахрайство, спостерігаються певні вікові особливості. Вікові показники свідчать про те, що особи більш зрілого віку (31-50 років) найбільш часто вчинюють шахрайство, оскільки їм легше заручитися довірою потерпілого.

Серед осіб, засуджених за шахрайство, жінки складають 30%. Така велика їх чисельність потребує пояснення, адже питома вага осіб жіночої статі в загальній кількості виявлених осіб, які вчинили злочини коливається в межах 13,5-17.5 відсотків. Значне число жінок, які вчинюють шахрайство, можна пояснити тим, що, по-перше, для вчинення цього злочину не потрібно особливої фізичної сили, чого неможна сказати про насильницькі чи корисливо-насильницькі злочини. По-друге, жінки-правопорушниці свої корисливі інтереси намагаються задовольнити, вчинюючи злочини інтелектуального характеру, до яких належить і шахрайство.

Практика свідчить, що бажання "розкішне" жити, поєднане з небажанням працювати, приводить осіб певної категорії до вчинення корисливих злочинів, у тому числі шахрайства. У свою чергу, ліберальна кримінально-правова політика держави щодо таких осіб сприяє тому, що вони залишають роботу чи навчання і перетворюють злочинну діяльність у головне джерело існування. Такий суб'єкт небезпечний не лише тим, що у нього накопичується злочинний досвід, впевненість у своїх силах, але й тим, що така особа стає організатором інших злочинів і залучає до їх вчинення нестійких осіб. Організаторами груп переважно стають раніше судимі особи.

Слід звернути увагу на ще одну особливість особи злочинця при шахрайстві. Більшість шахраїв володіють певними психологічними прийомами, акторськими навичками та іншими прийомами, які їм допомагають приховати істинні наміри.

Шахраї також здатні орієнтуватися в різноманітних ситуаціях, мають непогану реакцію. Частина шахраїв володіють знаннями в області економічних наук, особливо у сфері фінансів, постачання та збуту, операцій з нерухомістю. Часто шахраї знають прізвища відповідальних працівників органів державної та місцевої влади і посилаються на них при вчиненні шахрайств.

2.2 Об'єктивні ознаки злочину