Родовим і безпосереднім об'єктом злочину завжди є врегульовані законом суспільні відносини власності між людьми з приводу матеріальних благ.

Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад, цінних паперах, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов'язаннях, заповітах тощо.

Право на майно - це набута в результаті дій потерпілого можливість шахрая чи вимагача користуватися, володіти і розпоряджатися чужим майном. Щодо об'єктів власності, що можуть відчужуватися тільки в установленому нормативно-правовими актами порядку, така можливість шахраєві чи вимагачу може бути надана лише шляхом оформлення відповідних документів. Під ними слід розуміти документи, які мають правове значення, тобто встановлюють право на майно або ж звільняють від обов'язків майнового характеру (договір дарування речі, доручення на право користування нею). Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад, у заповітах, страхових полісах, довіреностях, цінних паперах. Право на майно може бути набуто винним також у результаті певної дії власника чи законного володільця майна, що позбавляє останнього права на нього (наприклад, знищення боргової розписки).

Співвідношення об'єкта і предмета шахрайства, як єдиного і цілого, полягає у посяганні злочинця на майно і на право власності на це майно. Ці поняття невід'ємно пов'язані між собою тим, що, особа посягаючі на майно здобуває і право власності на це майно. Вона усвідомлюючи діє обманним шляхом та покладається на довіру особи, яку намагається ввести в оману. Цих осіб легко можна назвати «професійними акторами» своєї справи, тому що їх «гра» має дуже чітко розроблений план, де не повинно бути ані найменшої помилки.

Важливою обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим (володарем) майна чи права на майно винному. Обман при шахрайстві стосується фактів і обставин, які відносяться до особи винного, різних предметів і явищ.

Існує п'ять типових способів обману при шахрайстві, коли винний:

1) видає себе за особу, яка має право на отримання майна (грошей) і якою він насправді не є (наприклад, за інкасатора, представника власника, посланця близької до потерпілого особи);

2) отримує плату за роботу, виконувати яку не має наміру, чи кошти на придбання речі (майна), якщо взятого на себе зобов'язання не має наміру виконувати;

3) змінює зовнішній вигляд речі чи видає одну річ за іншу (мідну за золоту, «куклу» за пачку грошей і т. ін.);

4) замовчує про обставини, які для цього випадку є істотними і обов'язковими (наприклад, отримання грошової допомоги на особу, яка померла);

5) використовує підроблені документи для отримання майна чи грошей (підроблені накладні, вимоги, чеки, лотерейні білети тощо).

Специфіка об'єкта і предмета злочину визначають загальні об'єктивні та суб'єктивні ознаки.

Відповідно до Кримінального кодексу України шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Кримінальне законодавство України встановлює кримінальну відповідальність тільки за конкретні суспільне небезпечні винні діяння (дію або бездіяльність), передбачені законом як злочин. Як і будь-який акт вольової поведінки людини, злочин являє собою єдність його зовнішніх (об'єктивних) і внутрішніх (суб'єктивних) властивостей і ознак. Зовнішня сторона злочину утворює його об'єктивну сторону, а внутрішня - його суб'єктивну сторону.

Визнаючи нерозривний зв'язок об'єктивних і суб'єктивних ознак злочину, наука кримінального права в той же час вивчає їх окремо, що необхідно для їх більш глибокого розуміння. Такий підхід дозволяє глибше пізнати об'єктивну і суб'єктивну сторони злочину, що складають у реальній дійсності єдиний і неподільний акт злочинної поведінки.

При виявленні злочину ми насамперед стикаємося з його об'єктивними ознаками: конкретним актом поведінки суб'єкта у виді дії чи бездіяльності, що завжди здійснюється у певній об'єктивній обстановці, у певному місці і в певний час. Цей акт поведінки завжди відбувається відповідним способом, наприклад, крадіжка з об'єктивної сторони виражається в таємному викраденні чужого майна, грабіж - у відкритому викраденні такого майна. Злочин завжди тягне за собою певні суспільне небезпечні наслідки, тому що в результаті його вчинення завдається істотна шкода суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом (наприклад, вбивство своїм наслідком має смерть людини, крадіжка, грабіж, шахрайство заподіюють майнову шкоду власнику. Причому діяння (дія чи бездіяльність) перебуває у причинному зв'язку із суспільне небезпечними наслідками. Ці ознаки притаманні будь-якому злочину як явищу реальної дійсності. Без цих ознак злочину бути не може. Вони мають місце завжди, у всіх випадках, коли вчиняється злочин.

Іноді злочин вчиняється з використанням тих або інших предметів матеріального світу: технічних пристосувань, вогнепальної або холодної зброї, підроблених документів чи інших засобів. Їхнє вибіркове використання багато в чому дозволяє злочинцю більш успішно вчинити злочинний намір, заподіяти більш тяжку шкоду.

В об'єктивних ознаках виявляються як фактичні, так і соціальні властивості злочину, передусім його суспільна небезпечність. Об'єктивні ознаки, які притаманні всім злочинам, вивчаються Загальною частиною кримінального права, а індивідуальні ознаки конкретних злочинів, наприклад, бандитизму, шахрайства, хуліганства, - Особливою частиною.

Викладене дозволяє зробити висновок, що об'єктивна сторона злочину - це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину.

Як відомо, об'єктом будь-якого злочину є суспільні відносини, в яких опосередковуються певні блага, інтереси людей, а також громадські та державні інтереси. В науці кримінального права немає єдиної точки зору щодо об'єкта злочинів проти власності. Одна група науковців вважають, що родовим об'єктом злочинів проти власності, пов'язаних з розкраданням майна, є право власності (Я.М. Брайнін, П.С. Матишевський, В.Д. Меньшагін, П.П. Михайленко, Б.С. Нікіфоров, А.А. Піонтковський, С.І. Тихенко та ін.). Звідси випливає визначення злочинів проти власності, пов'язаних з розкраданням майна (у тому числі шахрайства), як суспільно небезпечних діянь, які порушують право власності, завдають майнової шкоди приватній особі, колективу людей або державі і вчинюються з корисливою метою. Інші вчені в галузі кримінального права заперечують таке визначення, зазначаючи при цьому, що розкрадання, як злочин, посягає не на право, не на закон, і права власності ці злочини не порушують, не зашкоджують йому. Сутність злочинів проти власності полягає у тому, що вони руйнують або зовсім знищують економічні відносини власності, позбавляють власника можливості володіння, користування та розпорядження майном. Головне в економічних відносинах власності - це приналежність певного фонду майна або речі конкретній особі.

Відносини власності - це, в першу чергу, відносини людей у процесі суспільного виробництва, обміну та споживання виробленого продукту, тобто матеріальні (економічні) відносини. У той же час вони регулюються і закріплюються законодавством. У результаті ці відносини утворюють право власності. Порушення цих відносин тягне за собою порушення охороняється законом права, що визначає наявність у аналізованого діяння (тобто шахрайства) ознаки протиправності.

Предметом розкрадання є чуже майно. Отже, предметом злочинів проти власності розуміється не будь-який об'єкт права власності, а лише такий, який має:

1) речовим ознакою, тобто має певну фізичну форму;

2) економічним ознакою, тобто володіє об'єктивною економічною цінністю;

3) юридичною ознакою, тобто є для винного чужим.

Предмет шахрайства сформульований законодавцем ширше, ніж зазвичай розуміється предмет розкрадання. Їм виступають:

1) чуже майно;

2) право на чуже майно.

На думку більшості фахівців, предметом злочину визнається річ матеріального світу, на яку безпосередньо впливає злочинець, здійснюючи злочинне зазіхання на об'єкт, у зв'язку з чим представляється правильною позиція Л.Д. Гаухман і С.В. Максимова, які вважають, що «в такого різновиду шахрайства, як придбання права на майно, предмет відсутній».

Як вже сказано вище безпосереднім об'єктом шахрайства, слід визнати існуючі в Україні форми власності, які не дивлячись на їх відмінності, охороняються законом рівною мірою. Виходячи з визначення розкрадання та визначення шахрайства предметом даного злочину є - майно. Під майном розуміється в загальних рисах сукупність товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів та інших предметів об'єктивного світу. Майно як предмет розкрадання повинно володіти певними фізичними, економічними, юридичними ознаками.

По-перше, предмет шахрайства, як і предмет розкрадання, повинен бути матеріальним (фізичним), тобто має бути речовим, матеріальним предметом зовнішнього світу, окресленим у просторі. При застосуванні цього положення на практиці останнім часом виникають певні труднощі. Не можуть бути предметом розкрадання як майнового злочину ідеї, погляди, прояви людського розуму, інформація. Про розкраданні інтелектуальної власності можна говорити лише у фігуральному сенсі, маючи на увазі, наприклад, плагіат (порушення авторських і суміжних прав), або неправомірне використання комп'ютерної інформації. Не може бути предметом розкрадання (через відсутність речового ознаки) електрична чи теплова енергія. Незаконне самовільне використання в корисливих цілях цих видів енергії може утворити склад іншого злочину проти власності, -заподіяння майнової шкоди або зловживання довірою.

Друга ознака предмета шахрайства - економічна. ЇЇ суть у тому, що предметом може бути тільки річ, що має певну економічну цінність. Предмет розкрадання, у тому числі шахрайство, уособлює людську працю. Це означає, що предмет:

а) зроблений людиною;

б) містить людська праця, якщо мова йде про продукт біологічного природного походження.

Предметом шахрайства, будь-якої його форми, можуть бути товарно-матеріальні цінності в будь-якому стані і вигляді, що володіють економічним властивістю вартості, а також гроші, як загальний еквівалент вартості як особливий товар, що виражає ціну будь-яких інших видів майна. Кожен продукт має не тільки вартість як вираз заходи вкладеного абстрактної праці, а й споживчу вартість - корисність. Як для потерпілого, так і для злочинця мають значення обидві ознаки предмета розкрадання. Не можна говорити про розкрадання, коли особа заволодіває речами, викинутими власником за непотрібністю.