Звичайне вираз цінності речі - її вартість, грошова оцінка. Тому гроші, валютні цінності та інші цінні папери (акції, облігації і т.п.), що є еквівалентом вартості, теж можуть бути предметом розкрадання. І, навпаки, не можуть бути предметом розкрадання речі, практично втратили господарську цінність, або природні об'єкти, в які не включений працю людини. І третя ознака предмет шахрайства - юридична. Тобто, таким предметом може виступати лише чуже майно. Право на майно - це права власника або законного власника майна щодо цього майна, що мають будь-яку форму вираження зовні: форму документа або предмета матеріального світу. Чужим є майно, на яке особа не має ні речових прав, коло яких окреслено законом, ні зобов'язальних прав, які можуть створюватися на розсуд самих осіб. До речових прав, наприклад, відносяться: право власності, право довічного наслідуваного володіння або постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою, сервітути тощо, а до зобов'язальних прав відносяться: право оренди, зберігання, найму і т. п. Деяка специфіка аналізованого злочину в порівнянні з іншими формами розкрадання полягає в тому, що шахрайством вважається не тільки заволодіння чужим майном, а й одержання шляхом обману права на чуже майно. Якщо під правом на майно розуміється право власності (і інші права) у повному обсязі, то згадка про це має значення лише для уточнення моменту закінчення злочину. Придбання такого права є або приготуванням до подальшого заволодіння майном, або протиправним чином створює видимість законного володіння майна, що вже знаходяться у володінні винного. Заволодівши правом на майно, злочинець тим самим заволодіває і самим майном, тобто здійснює розкрадання.

Об'єктивна сторона розкрадання характеризується активними діями, виразилися у протизаконному, безоплатному вилученні та (або) зверненні чужого майна на користь винного чи інших осіб і в заподіянні майнової шкоди власнику чи іншому власникові цього майна.

Об'єктивна сторона шахрайства виражається у діях - розкраданні чужого майна та придбання права на чуже майно і способі такого розкрадання і придбання - обмані або зловживання довірою. Так, об'єктивна сторона шахрайства - являє собою зовнішню сторону поведінки людини, яка вчинила злочин. Згідно з чинним законодавством, така поведінка повинна бути, по-перше, суспільно небезпечною і, по-друге, передбаченою кримінальним законом, тобто протиправною.

Зміст об'єктивної сторони злочинів утворює цілий ряд ознак. Перш за все, це - суспільно небезпечне діяння, дія або бездіяльність, що посягає на суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, і заподіює їм шкоду (збиток) або створюють реальну загрозу заподіяння такої шкоди. З визначення шахрайства, слід, що об'єктивна сторона шахрайства виражається або в розкраданні чужого майна, або в придбанні права на чуже майно. На відміну від багатьох інших злочинів, яким притаманний фізичний (операційний) спосіб, при шахрайстві спосіб дій носить інформаційний характер, або будується на особливих довірчих відносинах, що склалися між винним і потерпілою стороною. Для деяких злочинів характерно поєднання фізичних та інформаційних дій. Наприклад, при шахрайстві обман як інформаційне дію виступає умовою, прийомом вчинення фізичної дії - заволодіння майном.

Спосіб вчинення злочину належить до факультативних ознак об'єктивної сторони складу злочину, але у випадку, коли він зазначений прямо в законі, стає обов'язковим і, відповідно, встановлення його є необхідним для висновку про наявність конкретного складу злочину.

Отже спосіб вчинення шахрайства є обов'язковою ознакою даного складу злочину. Таким способом, відповідно до ст. 190 Кримінального кодексу України, є обман або зловживання довірою. Хоча безпосередньо в нормі вживається формулювання обман чи зловживання довірою, цілком прийнятне вживання сполучнику або, тому як ці сполучники є рівнозначними.

Так, в статті про шахрайство (ст. 190 КК) спосіб дії визначений як шлях обману чи зловживання довірою, а в ст. 192 КК говориться про заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, хоча спосіб дії винного в цих злочинах є ідентичним.

Як в російській, так і в українській мові під обманом розуміється свідоме введення кого-небудь в оману, неправда, неправдиві слова, вчинки, дії тощо, за допомогою яких умисно вводять в оману; неправда, яку видають за істину Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского язика. Т. 2 / Даль В.И. - М.: Терра, 1995. - 784 с. ; хибне уявлення про що-небудь, омана. В кримінальному праві поняття обману подібне до загальновживаного значення цього слова. У КК УРСР 1922 року в примітці до ст. 187 містилося його законодавче визначення - “обманом вважається повідомлення неправдивих відомостей та свідоме неповідомлення обставин, про які необхідно було повідомити тих чи інших осіб”. З прийняттям нової редакції КК УРСР у 1927 році визначення обману зникло і до цього часу воно не має законодавчого закріплення. Але перше його законодавче визначення не втратило своєї сили в науці кримінального права, хоча і потребує деяких зауважень. Наприклад, Г.Н. Борзенков пропонує слово “неповідомлення” обставин при пасивній формі обману замінити на “замовчування”.

Обман як спосіб вчинення злочинного діяння характерний не тільки для шахрайства, але і для ряду інших злочинів. Таких, наприклад, як контрабанда (ст. 201 КК України), ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335), спричинення майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192), шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222), обман покупців та замовників (ст. 225) тощо. При описі цих злочинів законодавець в одних випадках вказує лише на спосіб дії винного, яким може бути обман (ст. 192, 201, 335 КК України), в інших розкриває сутність обманних дій. Так, відповідно до ст. 225 КК, обман покупців та замовників - це умисне обмірювання, обважування, обраховування чи інший обман покупців або замовників під час реалізації товарів або надання послуг.

Характерною рисою шахрайського обману є те, що він спрямований на заволодіння майном. Але корисливий мотив притаманний всім злочинам проти власності, які пов'язані із заволодінням майном. За способом вчинення злочину шахрайство і відрізняється від таких злочинів як крадіжка, грабіж, вимагання, привласнення, розтрата тощо. Під обманом у складі, передбаченого ст. 190 КК України ми розуміємо навмисне перекручування або приховання істини з метою ввести в оману особу, у володінні чи віданні якої знаходиться майно або право на майно, і таким чином домогтися добровільної передачі майна або права на майно у розпорядження злочинця. Так, для кваліфікації не має значення як вчинено шахрайство - шляхом обману чи зловживання довірою, через те що в кримінально-правовій нормі про шахрайство вони закріплені як альтернативні способи вчинення злочину, але відсутність визначень даних понять в законі не дозволяє однозначно кваліфікувати деякі злочини як шахрайство.