Проблеми державного обвинувачення завжди перебували у центрі уваги фахівців, оскільки це складний і відповідальній вид діяльності, але особливого значення вони набули при обговоренні судово-правової реформи. Тепер, коли змагальність відповідно до ст. 129 Конституції України стала однією з основних засад судочинства, виникає питання про функції прокурора при розгляді в суді кримінальних справ. Позитивне його вирішення полягає у тому, що в суді першої інстанції прокурор виконує функцію підтримання державного обвинувачення від імені держави. При цьому він користується процесуальним статусом сторони і виконує обов'язки обґрунтування, доведення обвинувальної тези або відмови від обвинувачення, якщо вона не підтвердилася. Таке положення закріплене у КПК і не є предметом обговорення.

Дискусії ведуть з інших питань: чи виконує прокурор у суді першої інстанції функцію нагляду за законністю дій і рішень учасників процесу; якою є його функція у вищих судах і процесуальній стадії виконання вироку; якою має бути межа повноважень прокурора при вирішенні долі обвинувачення в змагальному процесі?

Відповідаючи на ці запитання, ми виходимо з того, що функція прокурора як обвинувача в суді першої інстанції не є односторонньою, на відміну від функції захисту. Прокурор в окремих випадках зобов'язаний відмовитися від обвинувачення, а адвокат 12 не має права відмовитися від прийнятого захисту; прокурор виконує державно-правову функцію, залишається представником системи прокуратури і тому зобов'язаний реагувати на будь-які випадки порушення закону, в тому числі на незаконне рішення чи вирок незалежно від того, відповідає це інтересам обвинуваченого або суперечить їм. Такі вимоги закріплені в ст. 25 КПК України: "Прокурор зобов'язаний в усіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили".

Аналогічні обов'язки передбаченні в Законі України "Про прокуратуру": "Прокурор може вступити в справу в будь-якій стадії процесу і зобов'язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили" (ст. 35).

Адвокат обмежений стосовно цього рамками прийнятого доручення. Маючи певний процесуальний інтерес, кожна із сторін повинна мати рівну з іншою стороною сукупність прав для доведення своїх тверджень, які відображають цей інтерес. Рівноправність сторін - обов'язкова умова дійсної змагальності.

Зрівнявши обвинувача, підсудного і захисника в правах брати участь у провадженні судом окремих процесуальних дій, законодавець цим не обмежився. Він передбачив крім цього загальну норму про рівність прав учасників судового розгляду: "Сторона обвинувачення (прокурор, а також потерпілий, цивільний позивач та їх представники) і сторона захисту (підсудний, захисник і законний представник, цивільний відповідач та його представник) користуються рівними правами на заявлення відводів і клопотань, подання доказів, участь у їх дослідженні та доведенні їх переконливості, виступ у судових дебатах, оскарження процесуальних рішень суду" (ст. 261 КПК). Ця норма точно формулює поняття сторін та ідею змагальності судового розгляду. Йдеться не про рівність становища прокурора, підсудного або захисника, а про процесуальну рівноправність сторін обвинувачення та захисту, під якою розуміється рівноправність прав кожної із них у доведенні, відстоюванні своїх тверджень. Такої позиції додержуються більшість науковців, зокрема В. В. Доле- жан і Ю. Є. Полянський^[11], які наголошують, що прокурор як учасник процесу має принципово інші обов'язки серед учасників, оскільки відповідно до ст. 22 КПК він зобов'язаний сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний, об'єктивний розгляд справи та постанову судових рішень, що ґрунтуються на законі. Такі ж вимоги встановлено і у ст. 34 Закону "Про прокуратуру".

Отже, на підставі даних щодо процесуального становища прокурора у судовому розгляді, можна зробити висновок: у цій стадії кримінального судочинства прокурор займає процесуальне становище сторони - обвинувача, є рівноправним з іншими сторонами, які беруть участь у справі, і, підтримуючи наданими йому законом засобами державне обвинувачення, тим самим виконує державно-правову функцію кримінального переслідування, покладену на нього Законом України "Про прокуратуру".

Таким чином, із процесуального становища прокурора як сторони обвинувачення в змагальному процесі правомірно зробити висновок про рівність його прав з правами інших учасників процесу в доказуванні, але нема підстав зрівнювати інші повноваження, в тому числі обов'язки сторін.

У контрольних судових інстанціях - апеляційній та касаційній, а також при перегляді судових рішень у порядку виключного провадження прокурор не підтримує обвинувачення, а висловлює свою позицію про законність та обґрунтованість оскарженого вироку, сприяє тим самим правильному вирішенню справи. Такою ж є роль прокурора і при розгляді судом питань, пов'язаних з виконанням вироку (ст. 411 КПК), де прокурор робить свій висновок.

Закріпивши у судочинстві України принцип змагальності, автори змін, внесених до КПК в липні 2001 р., всупереч традиціям вітчизняного судочинства, відмову прокурора від обвинувачення (ст. 264 КПК) зробили обов'язковою для суду. При цьому законодавці та вчені, які підтримують це положення, не звертають уваги на те, що таким чином вони обмежили владу суду, а доля справи цілком передається до рук прокурора.

Правосуддя не є повноцінним, коли виключена судова перевірка обґрунтованості відмови прокурора від обвинувачення, як і перевірка визнання обвинуваченим своєї вини. Отже, внаслідок таких законодавчих положень про відмову прокурора від обвинувачення склалася ситуація, коли помилкова незаконна позиція прокурора про відмову від обвинувачення для суду є обов'язковою і рішення, яке він приймає, попри очевидність його незаконності, жодна контрольна судова інстанція не може скасувати.

Наведений приклад свідчить про те, що, додержуючись принципу змагальності у кримінальному судочинстві, необхідно зберегти контроль за дотриманням законів прокурором та судом, який має бути взаємним. Підтримання державного обвинувачення в суді є головною функцією прокуратури, яка вимагає особливої уваги з боку керівників органів прокуратури, необхідного організаційного та методичного забезпечення.

Конституційний принцип здійснення судочинства на підставі змагальності передбачає перш за все розподіл функцій обвинувачення, захисту і вирішення справи. У кримінальному судочинстві розподіл процесуальних функцій не означає, що збирання та подання виправдувальних доказів, з'ясування обставин справи, які виправдовують обвинуваченого, входить до обов'язків лише обвинуваченого та його захисника. Кримінальний процес в Україні має змішаний характер, що зобов'язує прокурора в суді першої інстанції не тільки доводити винність підсудного, але і попереджати безпідставне, за відсутності доказів, визнання підсудного винним та його засудження. Такі обов'язки прокурора відповідають і вимогам Рекомендації R (2000) 19 Комітету Міністрів Ради Європи "Про роль державного обвинувачення в системі кримінального судочинства", прийнятій 6 жовтня 2000 року.

Прокурор виступає гарантом прав і свобод підсудного, а також інших громадян, які беруть участь у кримінальному судочинстві, тобто прокурор у суді здійснює правозахисну функцію. Таке розуміння функцій прокурора в суді як представника держави відповідає конституційним вимогам про те, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції). Крім цього, прокурор реалізує в суді профілактичну та правовиховну функції.

На стадії судового розгляду кримінальних справ обов'язковою є участь підсудного, а також прокурора як державного обвину-

вача в усіх справах публічного та приватнопублічного обвинувачення. Це загальні умови реалізації принципу змагальності кримінального судочинства. Така конструкція кримінального судочинства сприяє, з одного боку, активному дослідженню обставин справи, під час якого сторони мають можливість висловити своє ставлення до обвинувачення, доказів, які є його основою, а з іншого - звільняє суд від участі в протистоянні сторін, забезпечує його об'єктивність, чим створюються необхідні умови для постановлення законного та справедливого судового рішення.

Отже, за законом прокурор у стадії судового розгляду, "керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, підтримує перед судом державне обвинувачення" (ст. 264 КПК). Разом з тим прокурор може відмовитись від підтримання державного обвинувачення, якщо в результаті судового розгляду він переконається, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення (ч. 3 ст. 264 КПК), а також може звернутися до суду з пропозицією про виправдання підсудного або направлення справи на додаткове розслідування.

Чинне законодавство виходить з того, що підтримання державного обвинувачення в суді, як і дослідження обставин справи на будь-якій стадії кримінально-процесуального провадження, має бути об'єктивним, таким, що дає змогу виявити обставини, що викривають та виправдовують обвинуваченого, а також обставини, які пом'якшують чи обтяжують його відповідальність. Закон України "Про прокуратуру" чітко визначає завдання прокурора в судовому процесі: "Прокурор, який бере участь у розгляді справ у судах, додержуючи принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі" (ст. 34). Таким чином, прокурор зобов'язаний ужити усіх передбачених законом заходів для того, щоб суд постановив законний, обґрунтований та справедливий вирок.

Проте судова практика свідчить, що в діяльності прокурорів, які підтримують державне обвинувачення в суді, все ще мають місце факти, коли вони виявляють обвинувальний ухил, незалежно від даних судового слідства. Така ситуація пояснюється тим, що в значній кількості випадків державне обвинувачення 16 підтримують помічники прокурорів, підпорядковані керівникам органів прокуратури, які затверджують обвинувальний висновок і направляють справу до суду. Отже, прокурор району (міста) несе повну відповідальність за незаконне рішення, яке він може постановити при затвердженні обвинувального висновку. У зв'язку з цим деякі керівники прокуратури безпідставно орієнтують помічників прокурора, які виступають у судах як державні обвинувачі, на те, щоб вони робили все, іноді навіть порушуючи вимоги КПК, для попередження виправданого вироку.

Безумовно, такі вимоги не відповідають закону, згідно з яким державний обвинувач, як і інші учасники кримінального процесу, дають оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 67 КПК).

Підтримання державного обвинувачення є одним із пріоритетних напрямків діяльності прокурора, який бере участь у суді як державний обвинувач і який зобов'язаний керуватися Законом України "Про прокуратуру", КПК України і наказом Генерального прокурора № 5 гн від 19 вересня 2005 р. "Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення". Суть вимог цих норм до державного обвинувача полягає в такому: