Судові версії визначають зміст планування і тактику судового слідства. Разом з тим деякі працівники, в тому числі прокурори, висловлюють думку, що планування судового слідства доцільно здійснювати тільки по багатоепізодних та групових справах. Така позиція є помилковою, оскільки практика свідчить, що розгляд простих кримінальних справ необхідно здійснювати, запланувавши судове слідство. "Планування судового слідства є обов'язковим у кожній кримінальній справі, по якій проводилося дізнання або попереднє слідство, а також по справах приватного обвинувачення"^[23].

Аналіз праць, в яких автори висловлюють думку про необхідність планування, дає підстави зробити висновок, що більшість з них пропонують планування як перевірку версій під час досудового слідства. Але неможливо не враховувати, що і під час судового слідства виникають версії, які також необхідно перевіряти. Тому питання про судові версії потребують свого висвітлення відносно всього судового розгляду, а в даному випадку у зв'язку з плануванням судового слідства. Л. Ю. Ароцкер визначає судову версію як "обґрунтовану пропозицію суду про наявність або відсутність подій злочину, обставини його здійснення і про винність підсудного"^[24].

У початковій стадії побудови версій суд оперує доказами, зібраними по справі. На відміну від слідчих версій, які в ряді випадків ґрунтуються як на доказовій, так і на орієнтованій інформації, судові версії повинні мати за основу тільки докази. Тому початкова версія суду по суті - є версією обвинувачення, представленою прокурором. Разом з тим ця версія не є остаточною та вона може піддаватися суттєвим корективам в процесі судового слідства. Неможливо виключити і такий варіант, коли в суді виникають нові версії з пред'явленням і вивченням нових доказів.

Більше того, навіть на початку судового слідства, приймаючи головною версією ту, яка закріплена в обвинувальному висновку досудового слідства, суд повинен завжди мати на увазі контрверсію, щоб не схилитися до обвинувальної позиції. Наявність такої контрверсії може стосуватися кожного з елементів складу злочину: самого факту злочинної події, механізму його здійснення, суб'єкта, його вини.

Судова версія - це не лише основа для планування судового слідства, але і припущення, які перевірені в суді, становлять достовірні висновки і є основою вироку. Як і будь-яка версія, судова будується з урахуванням усіх доказів, зібраних по справі. При вивченні доказового матеріалу суд враховує і приймає версію обвинувачення, але це не заважає йому та іншим учасникам процесу вже в цій стадії висувати пропозиції, які вимагають перевірки під час судового слідства. Звідси уважне відношення суду до всіх фактів, які встановлюються під час судового слідства, як вже відомими із матеріалів досудового слідства, так і новими. Якщо нові факти будуть досить обґрунтованими, вони повинні бути включені до нової версії суду. При цьому основу судової версії мають становити не просто різні факти, а визначена їх сукупність, обставини, які перебувають у причинних зв'язках. Версія має бути такою, що перевіряється.

Якщо судом відхиляються які-небудь доказові факти, що не узгоджуються з його версією, то це має бути достатньою мірою обґрунтовано. Суд повинен указати, чому він відхиляє інші версії і докази, які їх підтверджують.

Прокурор використовує версію обвинувачення при відпрацюванні концепції судового слідства і підготовки на цій основі особистих пропозицій, які він намічає довести до суду після оголошення ним обвинувального висновку. У розробці цієї концепції і підготовки пропозицій значну роль відіграє положення КПК.

У першу чергу, це ст. 16¹ КПК, яка закріпила принцип змагальності сторін. Цей принцип, безумовно, важливий сам по собі і визначає багато інших положень судового слідства: порядок допиту свідків, подання доказів, оголошення протоколів досудо- вого слідства та ін. Особливе значення має положення про те, що суд не є органом кримінального переслідування і не виступає ні з боку обвинувачення, ні захисту, а створює необхідні умови для виконання ними їхніх процесуальних обов'язків. Це положення, крім інших його значень, може тлумачитись як можливість внесення сторонами пропозицій щодо планування та проведення слідства з метою створення необхідних умов реалізації їх процесуальних функцій.

У нормах КПК передбачено перелік таких судово-слідчих дій, як: допит підсудних, потерпілих, свідків, цивільних позивачів, цивільних відповідачів, експертів, заслуховування їхніх висновків, огляд речових доказів, оголошення протоколів слідчих дій та інших документів.

Так, норми КПК вказують на можливість проведення під час судового слідства таких слідчих дій, як: допит учасників процесу - підсудного (ст. 300); свідка (ст. 303); потерпілого (ст. 308), оголошення показань підсудного (ст. 301), оголошення показань свідка (ст. 306), пред'явлення для впізнання (ст. 309), проведення експертизи в суді (ст. 310), допит експерта в суді (ст. 311), огляд речових доказів (ст. 313), огляд і оголошення документів (ст. 314), огляд місця подій (ст. 315 КПК) та інше. Прокурору слід враховувати ці обставини при плануванні судового слідства.

При плануванні звертають увагу на ті положення, які стосуються планування та порядку проведення слідчих дій. На нашу думку, це: а) надання прокурору, який вперше вступив у справу, часу для ознайомлення з матеріалами справи і для підготовки до участі в судовому засіданні; б) можливість повторення в цій ситуації допитів свідків, потерпілих, експертів і проведення інших слідчих дій; в) надання державним обвинувачем доказів і викладення ним своєї думки по цих та інших питаннях, які виникають під час судового слідства; г) пред'явлення або підтримання цивільного позову; ґ) можливість відмови від обвинувачення або його зміни в бік пом'якшення.

Вимоги ст. 266 КПК "Участь захисника в судовому розгляді" можуть впливати на планування і порядок судового слідства. Особливе значення мають статті 297 і 299 КПК, що визначають порядок судового слідства, вимоги яких обов'язково враховуються при його плануванні.

Стаття 297 КПК визначає, що судове слідство починається з оголошення прокурором обвинувального висновку, а ст. 299 КПК передбачає, що обсяг доказів, які підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження, визначаються постановою судді чи ухвалою суду.

Першим підсудного допитує прокурор, потім потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники, захисник (ст. 300 КПК). Після цього підсудному можуть бути задані запитання іншими підсудними, далі суд допитує підсудного. Суд має право протягом всього процесу допиту підсудного учасниками судового розгляду задавати йому запитання для уточнення і доповнення його відповідей. Цей порядок дослідження доказів свідчить, що принцип змагальності процесу знайшов своє реальне та повне закріплення в КПК. Разом з тим він має основне значення при визначенні порядку судового слідства, а отже, його планування. Прокурор зобов'язаний обов'язково враховувати ці положення, коли відпрацьовує свої пропозиції при плануванні, в тому числі маючи на увазі й виконання інших, крім названих, окремих слідчих дій (огляд, експертизи та ін.).

При розробці плану судового слідства основним є те, що версії мають бути перевірені. Для прокурора - це версії обвинувачення, тому після оголошення ним обвинувального висновку він мусить бути готовим на пропозицію судді висловити свої 52 конкретні пропозиції відносно порядку проведення судового слідства. При цьому обвинувач повинен враховувати, що справу вивчено як суддею, так і захисником, з боку якого можуть з'явитися контрпропозиції.

Плануючи свій варіант судового слідства, прокурору доцільно згрупувати докази, для того щоб їх пред'явлення мало цілеспрямований характер. Так, групування доказів можливе по епізодах, по особах, по механізму здійснення злочинів При цьому прокурору слід мати на увазі, що послідовність переліку обвинувачених або свідків в обвинувальному висновку не є для нього обов'язковим відносно черговості їх допиту. Доцільно спланувати і першим допитати того підсудного, який давав під час досудового слідства найбільш конкретні свідчення, що пізніше були підтверджені іншими доказами. Тактично правильно спочатку пред'явити суду такі докази, а потім пропонувати перейти до інших. Так само необхідно підходити і до планування допиту свідків. Вони теж не завжди указані в списку в бажаній послідовності при їх допиті. Більше того, не завжди усіх свідків доцільно викликати і допитувати в суді. Це стосується тих свідків, показання яких не забезпечують нової доказової інформації, а повторюють уже викладене іншими. Важливо визначити, кого і в якій послідовності допитувати, тому прокурор повинен визначити для себе, які обставини мають бути висвітлені в кожному випадку, які питання слід задавати при допиті, які докази і допоміжні матеріали (схеми, таблиці, картки) необхідно використати. При цьому прокурор повинен визначити для себе, які обставини і якими процесуальними діями можуть бути встановлені. За яких ситуацій необхідно допитати експерта або призначати експертизу, за яких залучати спеціаліста, які обставини доцільно установити не з одного, а з декількох джерел.

Вирішуючи ці та подібні до них питання, прокурору слід зважати на можливість поповнення прогалин слідства, які він виявив при ознайомленні з матеріалами кримінальної справи. При цьому він мусить мати на увазі не тільки особисті дії щодо усунення прогалин слідства, але і можливі дії суду. Наприклад, передбачаючи діяльність проведення в суді експертизи, він планує заявити клопотання про виклик відповідного фахівця.

Пропозиції прокурора по плануванню судового слідства завжди повинні враховувати вид вчиненого злочину. Доцільніше було б розробити криміналістичну методику розгляду справ в суді по окремих видах злочинів. Маючи таку методику, прокурору легше передбачити план майбутнього судового слідства і запропонувати обґрунтовані пропозиції відносно його проведення. За відсутності цих методик треба орієнтуватися на методику розслідування таких злочинів і на їх криміналістичну характеристику. Це дасть змогу згрупувати докази по механізму здійснення злочину, по суб'єктах тощо.

Поряд з цим заслуговує засудження практика, коли державний обвинувач поводиться пасивно при визначенні порядку дослідження доказів і його пропозиція відносно того, що судове слідство треба здійснювати "у відповідності з нормами КПК" або "допросити свідків згідно зі списком в обвинувальному висновку", є безмотивованою і непродуманою. Пропонуючи свій порядок дослідження доказів, який відповідає нормам процесуального кодексу, прокурор повинен коротко, але змістовно обґрунтувати свої пропозиції.

Визначенням послідовності допиту підсудних, свідків і потерпілих не вичерпуються пропозиції прокурора.

У розпорядженні учасників процесу цілий ряд слідчих дій і реалізація їх може бути необхідною під час судового слідства. Тому державний обвинувач повинен мати свої пропозиції і в цьому випадку. Тут головним є не тільки, яку слідчу дію запропонувати провести і як це обґрунтувати, але і тактично правильно визначити момент її проведення у судовому слідстві, погодження її за часом, а можливо за місцем з іншими слідчими діями.