Зміна економічних та соціальних напрямків розвитку нашої держави призвела до зміни нормативно-правової бази договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом. Але окремі норми нормативно-правових актів або дублюють одна одну, або частково регулюють питання договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом, або суперечать одна одній чи є неточними. Норми САТ взагалі застаріли і не відповідають вимогам сучасності. 

З прийняттям нового ЦК України відносини з перевезення вантажів регулюються системою договорів, в яку входять саме договір перевезення конкретного вантажу та довгостроковий (річний) договір.

Відносини перевезення вантажів автомобільним транспортом регулюються річними договорами, на підставі яких сторони укладають договори перевезення конкретних вантажів. А якщо між сторонами річні договори не укладені, то такі відносини регулюються договорами перевезення конкретних вантажів разового характеру.

У порівнянні з проектом Цивільного укладення 1913 р., ЦК УРСР в ЦК України принципово не змінено визначення поняття договору перевезення вантажів.

Головна мета довгострокового (річного) договору – організувати майбутній перевізний процес. Укладаючи такий договір, сторони узгоджують питання організації всього процесу перевезення. Діяльність кожної сторони з організації перевезень обумовлена зобов’язаннями, що випливають з довгострокового (річного) договору. Річний договір не містить умов про конкретний вантаж і за ним не здійснюються конкретні перевезення вантажу, а його предметом є організація майбутніх перевезень вантажів. Отже, даний договір необхідно визнати договором на організацію перевезень вантажів. 

Ознаки, що відрізняють довгостроковий (річний) договір від договору перевезення конкретного вантажу, складають специфічні особливості річного договору, а саме: зміст цього договору; предмет; триваючий характер; строк дії.

Суб’єктами договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом вважаються перевізник (виконавець) та вантажовідправник (замовник, споживач). Суб’єктами виконання можна визнати і автоперевізника, і вантажовідправника, і вантажоодержувача.

Договір перевезення конкретного вантажу та річний договір є двосторонніми договорами, тому що кожна із сторін цих договорів є кредитором і боржником одночасно, тобто одночасно наділені правами та обов’язками.

Договори перевезення конкретного вантажу є відплатними договорами, тому що виконання перевізником обов’язку з переміщення вантажу передбачає визначену зустрічну дію з боку вантажовідправника  (внесення провізної плати). Річні договори слід віднести до безвідплатних, тому що зустрічні дії суб’єктів договору взаємно не компенсуються.

Договори перевезення конкретного вантажу  слід віднести до мінових (комутативних) договорів, тому що результат  цих договорів повністю визначається волею та діями сторін договорів, вони є вигідними для обох сторін договорів. Ризиками ненастання результатів цих договорів є форс-мажорні обставини, характерні для всіх договорів. 

Виходячи з визначення договору перевезення конкретного вантажу, що міститься в ст. 909 ЦК України, не можна зробити висновок про реальний характер договору. По-перше, в жодному нормативно-правовому акті України не зазначено, що саме передача майна або вчинення іншої дії необхідні саме для  укладення такого договору, що є обов’язковою умовою для визнання будь-яких договорів реальними. По-друге, мета договору полягає в одержанні послуги перевезення вантажу й, відповідно, одержанні винагороди перевізником, тобто суть зобов’язання полягає не в передачі вантажу, а в послузі доставки (перевезення) вантажу. Факт передачі вантажу перевізнику ще не вказує на реальний характер договору, тому що тут мають місце зобов’язання по його доставці. По-треттє, коли між сторонами не укладений річний договір, а перевезти вантаж необхідно, то ще до надання вантажу перевізникові, на стороні останнього виникають обов’язки з надання транспортного засобу під завантаження. Ці дії входять до складу предмета договору перевезення, а отже, сам разовий договір перевезення вантажів автотранспортом повинен вважатися укладеним  раніше момента вручення перевізникові вантажу, що підлягає перевезенню.  Але якщо обов’язок перевізника з подачі автотранспорту виникає з річного договору, він передує договору перевезення конкретного вантажу і на побудову останнього як реального впливу не робить. Тобто права та обов’язки суб’єктів договору можуть виникати як в момент досягнення згоди про майбутнє перевезення, так і в момент  прийняття вантажу для перевезення. Отже, договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом є консенсуальним, а договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, що укладений на підставі річного договору, є реальним.

Річні договори вважаються укладеними після досягнення згоди їх сторонами, тому є консенсуальними.

Договори перевезення конкретного вантажу можна віднести до каузальних договорів на підставі того, що в них безпосередньо визначена підстава їх укладення, обумовлена наміром (метою) досягти конкретного юридичного результату: перевезення вантажу до пункту призначення та видача його уповноваженій особі. Відсутність в цих  договорах визначення такої правової підстави їх укладення  унеможливила б встановлення їх правової природи, а також могла б призвести до визнання їх недійсними.

У випадках, коли вантажовідправник не співпадає з вантажоодержувачем, останній, не приймаючи участі в укладенні договору перевезення, є суб’єктом виконання договору, він користується правами, несе обов’язки і відповідальність, передбачені законодавством. Тобто такі договори сконструйовані за моделлю договору на користь третьої особи.