Цивільно-правовими договорами опосередковуються відносини у різних сферах діяльності громадян і юридичних осіб. Юридично оформлюючи і закріплюючи суспільні, зокрема економічні, зв’язки суб’єктів, надаючи цим зв’язкам рис стабільності і визначеності, цивільно-правові договори, взяті в цілому, являють собою єдину систему, окремі частини якої тісно пов’язані між собою і взаємодіють. У літературі з системного підходу і теорії систем до визначення системи підходять як до відмежованої множинності взаємодіючих систем. Система цивільно-правових договорів як єдина система зі складними взаємозв’язками її елементів характерна як внутрішньою єдністю, так і диференціацією договірних відносин, що зумовлена особливостями конкретних майнових відносин, опосередкованих договорами [174, с. 639].

Наукову класифікацію договорів можна проводити за різними ознаками (критеріями) залежно від цілей, які при цьому ставляться. Визначення класифікації договору перевезення вантажів автомобільним транспортом має сприяти глибшому з’ясуванню його природи і змісту, виявленню властивих йому рис та особливостей.

Найбільш поширеною в цивільному праві є класифікація договорів, виходячи з таких підстав: розподілу обов’язків між сторонами; наявності зустрічного задоволення; моменту виникнення договору [18, с. 384].

В залежності від розподілу обов’язків між сторонами договори поділяються на односторонні та двосторонні, в залежності від наявності зустрічного задоволення договори поділяються на відплатні та безвідплатні, а в залежності від моменту виникнення договору виділяють реальні та консенсуальні договори.

Для дослідження феномену договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом, на нашу думку, їх необхідно розглянути в першу чергу саме з позиції такої класифікації.

Двосторонніми визнаються договори, в яких обидві сторони несуть обов’язки по відношенню одна до одної, а односторонніми визнаються договори, в яких одна сторона лише несе обов’язки, а інша має лише права та не несе обов’язків [183, с. 304; 18, с. 384; 141, с. 394].

В законодавстві України поділ договорів на односторонні та двосторонні знайшов своє відображення в ЦК України.  Статтею 626 ЦК встановлено, що договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов’язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов’язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Тобто при визначенні одностороннього договору зазначається про відсутність зустрічного обов’язку сторони. Питанню зустрічного виконання зобов’язань присвячена ст. 538 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 538 ЦК України виконання свого обов’язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов’язку, є зустрічним виконанням зобов’язання. При зустрічному виконанні зобов’язання сторони повинні виконувати свої обов’язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту.

Отже, зустрічним називається зобов’язання, в якому кожен з учасників є кредитором і боржником одночасно, тобто одночасно наділені правами та обов’язками.

До речі, ЦК РФ також містить аналогічну норму про зустрічне виконання зобов’язання. В.В. Вітрянський зазначає, що змістом “зустрічності” є таке виконання, яке повинно провадитися однією із сторін тільки після того, коли інша сторона виконала своє зобов’язання [85, с. 282.]. А М.І. Брагінський підкреслює, що норма про зустрічне зобов’язання стосується тільки двосторонніх договорів, що побудовані за принципом do ut des (“даю, щоб ти дав”) [82, с. 575.].

Таким чином, договори перевезення вантажів автомобільним транспортом є двосторонніми, оскільки в них міститься нерозривний зв’язок двох зобов’язань, кожна із сторін договору має права і несе обов’язки. Причому, двосторонніми договорами є не лише договір перевезення конкретного вантажу, а й довгостроковий (річний) договір, тому що кожна із сторін цих договорів є кредитором і боржником одночасно, тобто одночасно наділені правами та обов’язками. Так, за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом автоперевізник зобов’язується доставити вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу, та має право отримати встановлену за перевезення плату, а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату, та має право отримати послугу перевезення вантажу автомобілем.

Слід зазначити, що зміст зобов’язання за договором перевезення вантажу іноді на практиці виключає можливість одночасного виконання сторонами своїх обов’язків, але це допускається ЦК України (ст. 538), якщо це встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту.

Залежно від наявності зустрічного задоволення договори в цивільному праві поділяються на відплатні та безвідплатні. Як прийнято вважати в науці, відплатними є договори, в яких дія однієї особи компенсується відповідною дією іншої. В безвідплатних договорах дії сторін взаємно не компенсуються [141, с. 395.]. Або, до відплатних належать договори, які передбачають одержання кожною з сторін від її контрагента певної компенсації, заради якої укладається договір. Безоплатними є договори, що не передбачають такої компенсації [18, с. 384]. Професор М.І. Бару, досліджуючи поняття і зміст відплатності в цивільному праві, вказував, що під відплатністю розуміють взаємну і зустрічну дію (надання), що має матеріальний зміст, хоча б і нерівне у вартісному виразі, а також наявність прямого зв’язку між витраченими засобами та отриманими результатами [11, с. 48-49].

На відміну від М.І. Бару, О.М. Садіков вважає, що під відплатністю в цивільному праві розуміють отримання конкретних майнових вигод учасниками договору [135, с. 90].

Класифікація договорів на відплатні та безвідплатні в Російській Федерації закріплена в Цивільному кодексі. Відповідно до ст. 423 ЦК РФ, договір, за яким сторона повинна отримати плату або інше зустрічне надання за виконання своїх обов’язків, є відплатним. При цьому російськими вченими-юристами звертається увага на те, що відплатність договору не передбачає обов’язкової еквівалентності. Зустрічне надання можливе або у сплаті ціни, або в наданні товару чи послуг [82, с. 678.].

Поняття “відплатні договори” та “безвідплатні договори” зустрічаються й в ЦК України (ст. ст. 12, 626 ЦК). Однак, незважаючи на їх використання в тексті нормативно-правового акту, в ЦК не дається визначення відплатних та безвідплатних договорів. Як і в ЦК РФ, так і в ЦК України встановлюється презумпція відплатності договору. Відповідно до п. 5 ст. 626 ЦК України договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Однак ЦК України, встановлюючи презумпцію відплатності договору, не дає визначення відплатних договорів.

Що ж стосується договорів перевезення вантажів, то відповідно до ст. 909 ЦК України відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Крім цього, ст. 916 ЦК України регламентує порядок внесення провізної плати за перевезення.

Тобто, виконання перевізником обов’язку по переміщенню вантажу передбачає визначену зустрічну дію з боку вантажовідправника  (внести провізну плату). Таким чином, договори перевезення конкретного вантажу належать до відплатних договорів. Що стосується  річних договорів, то виконання обов’язку з передачі вантажу його власником передбачає зустрічну дію перевізника: у встановлені строки приймати цей вантаж. Але ці зустрічні дії взаємно не компенсуються Отже, річні договори не можна вважати відплатними, а слід віднести до безвідплатних.

За критерієм особливостей змісту зустрічного майнового надання в теорії цивільного права існує поділ відплатних договорів на мінові (комутативні) та ризикові (алеаторні) [154, с. 65; 162, с. 300; 132, с. 223-224; 105, с. 209-210].

Оскільки, на нашу думку, договори перевезення конкретних вантажів автомобільним транспортом є відплатними, для повного визначення природи цих договорів вважаємо за доцільне розглянути їх з точки зору поділу на мінові та ризикові. Ризикові договірні зобов’язання мають переважно тривалий (пролонгований), регулярний і особливо ризиковий характер, зумовлений, головним чином, ознакою алеаторності [154, с. 65]. Термін “алеаторний” походить від лат “alea” – гральна кістка, азартна гра, ризик, випадковість, небезпека, сміливе прагнення [49, с. 44]. За визначенням О.С. Іоффе, алеаторними називаються договори, які, будучи оплатними, конструюються так, щоб обсяг зустрічного задоволення від однієї сторони залишається невідомим, поки не настане обставина, що може його остаточно визначити [70, с. 295]. До них, на думку Є.А. Суханова можна віднести угоди по проведенню ігор на парі [37, с. 156], а на думку К. Дудорової, ознаки алеаторних договорів, крім договорів, пов’язаних з азартними іграми, можна виявити у договорах довічного утримання, ренти, страхування та в окремих біржових угодах [55, с. 28-29].

Договір визнається міновим, якщо кожна із сторін зобов’язується дати або зробити будь-що, і те, що вона повинна дати або зробити, розглядається як еквівалент того, що їй дають або що для неї роблять. До мінових (комутативних) належать договори, яким притаманна збалансованість зустрічних дій учасників зобов’язання, що проявляється в наявності визначеного надання на користь кредитора, вчинення якого не обумовлено настанням у майбутньому умови, покликаної остаточно його визначити [154, с. 65].

В основу поділу договорів на мінові (комутативні) та ризикові (алеаторні) покладений критерій невизначеності, випадковості кінцевого результату, які, на нашу думку, полягають в тому, що кінцевий результат договору не залежить від волі сторін, тобто сторони власними силами не можуть повністю визначити настання кінцевого результату. Крім того найчастіше в ризикових договорах, якщо виграє одна сторона, то програє інша сторона. Результат договору перевезення вантажів автомобільним транспортом повністю визначається волею та діями сторін договору. Ризиками ненастання результатів договору перевезення вантажів автомобільним транспортом є форс-мажорні обставини, характерні для всіх договорів. Крім того, договір перевезення вантажів автотранспортом є вигідним для обох сторін договору, як автоперевізника, так і для вантажовідправника (вантажоодержувача). Таким чином, на нашу думку, договори перевезення вантажів автомобільним транспортом слід віднести до мінових (комутативних) договорів. 

В залежності від моменту виникнення прав та обов’язків договори поділяються на реальні та консенсуальні. Реальним є договір, який вважається укладеним не з моменту досягнення сторонами згоди, а з моменту здійснення певної дії. Консенсуальний – це договір, для утворення якого достатньо згоди сторін [141, с. 396]. Або, консенсуальними вважаються договори, що вступають в силу з моменту досягнення сторонами згоди, а реальними – договори, які визнаються укладеними з моменту, коли на підставі згоди здійснена передача стороною контрагенту певного майна [18, с. 384].