Проведене у другому розділі дослідження дозволяє зробити такі висновки.

1. Серед способів регулювання трудових відносин за участю фізичних осіб - роботодавців у сучасних умовах централізований спосіб поки що зберігає домінуючі позиції. Він є базовим, а інші способи - локальний та індивідуально-договірний - його доповнюють.

2. Основними функціями централізованого регулювання трудових відносин між фізичними особами є:

• визначення способів, за допомогою яких людина залучатися до праці;
• встановлення державних стандартів у сфері праці та мінімальних  гарантій трудових прав суб'єктів трудових правовідносин;
• забезпечення єдності у правовому регулюванні праці, а також визначення необхідних рамок його диференціації.

3. Диференціація регулювання трудових відносин між фізичними особами має в подальшому лише поглиблюватися, оскільки існуюче трудове законодавство розраховано на регулювання праці на підприємствах з значною кількістю працюючих, і не враховує особливого правового і соціального становища роботодавця - фізичної особи. Тому необхідно:

• зменшити тягар обов'язків, які мають нести такі роботодавці;
• посилити державний нагляд за дотриманням законодавства про працю такими роботодавцями, особливо у питаннях, які стосуються життя і здоров'я найманих працівників;
• спростити юридичні процедури у відносинах між фізичною особою та найнятими нею працівниками.

4. Необхідно змістити акценти регламентації відносин між фізичною особою і найманим працівником у бік договірного регулювання. За допомогою державно-правового регулювання слід встановити межі (сферу) договірного регулювання, процедури, за допомогою яких воно здійснюється, що, в свою чергу, є передумовою для надання регулюючим положенням договору характеру обов'язковості, значимості для його сторін.

5. Форма трудового договору між працівником і фізичною особою, затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 260 від 08.06.2001 року, є зразковою, такою, що може лише ураховуватися сторонами трудового договору при його укладенні.

6. Враховуючи, що детальна регламентація порядку оформлення трудових відносин між фізичними особами здійснюється підзаконним нормативним актом, під час прийняття нового Трудового кодексу України  необхідно включити до нього окрему главу, яка б враховувала специфіку трудових відносин між фізичними особами. Це значно підвищить рівень правових гарантій як працівника, так і роботодавця.

7. У новому Трудовому кодексі України необхідно закріпити можливість укладення колективних договорів у випадку застосування фізичною особою праці значної кількості найманих працівників. Мінімальною межею для реалізації такого права пропонується вважати прийняття на роботу п'яти найманих працівників. У зв'язку з цим пропонуємо викласти ч. 1 ст. 2 Закону України "Про колективні договори і угоди" у такій редакції: "Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від виду та організаційної форми, які використовують найману працю і мають право юридичної особи, а також у роботодавця - фізичної особи за умови найняття ним не менше п'яти працівників". Аналогічну норму слід включити до Господарського кодексу України, КЗпП України, а також врахувати у новому Трудовому кодексі України.

8. І трудовий, і колективний договір виконують регулюючі функції щодо соціально-трудових відносин, які складаються під час застосування найманої праці. Змістом колективного договору є локальні норми права. Колективно-договірне регулювання може також здійснюватися і за допомогою зобов'язальних умов, які стосуються виникнення, зміни та припинення конкретних прав і обов'язків його суб'єктів. Юридичні приписи, які складають зміст трудового договору, подібні за своєю природою до норм права. Основні відмінності між ними полягають у тому, що умова договору породжується узгодженою волею його сторін, а нормативно-правовий акт є результатом діяльності уповноваженого на нормотворчість суб'єкта. Межі застосування договірних регулюючих приписів визначаються його суб'єктним складом, а для тих, хто не є сторонами, вони можуть створити права, а в деяких випадках і обов'язки.

9. Індивідуально-договірний спосіб регулювання соціально-трудових відносин між працівниками та фізичними особами - роботодавцями на даний час є основним, домінуючим.

10. Індивідуальність трудових відносин між двома фізичними особами зумовлює особливу природу трудового договору. Він має довірчий (фідуціарний) характер

11. Індивідуально-договірне регулювання трудових відносин між фізичними особами  може здійснюватися у двох напрямках. По-перше, воно стосується  встановлення трудових відносин, їх зміни, припинення, а також визначення їх змісту. Другий напрямок має забезпечувати специфічні інтереси роботодавця - фізичної особи та його найманого працівника і враховувати особливості такого трудового правовідношення.

12. Аналіз Форми трудового договору між працівником і фізичною особою дає підстави зробити висновок про існування як елементу змісту трудового договору між фізичними особами інформаційних умов, тобто найважливіших нормативних положень, які підлягають включенню у зміст трудового договору. Їх метою є недопущення можливості погіршення становища працівника і спричинення на цій підставі недійсності умов укладеного трудового договору згідно зі ст. 9 КЗпП.

13. Зміст трудового договору між фізичними особами є значно багатшим, порівняно з договорами, укладеними з юридичними особами за рахунок більш широкого використання факультативних умов для його визначення.