У відповідності зі ст. 22 Закону "Про захист прав споживачів" при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання стосовно відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Зміст такої норми дає підстави деяким авторам вважати, що споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди в разі порушення їх майнових прав та пред'явлення майнових позовних вимог, передбачених законами та іншими нормативними актам України. В дисертації обґрунтовується хибність такої позиції, адже наприклад відмова судом у стягненні збитків сама по собі не може бути перешкодою у задоволенні позову про компенсацію моральної шкоди. Особливо це стосується споживчих договорів, виконання яких не завершується матеріалізованим результатом. Інша справа, що суд може відмовити в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, але не тому, що відсутня майнова шкода, а тому що відсутній сам факт порушення договору. Це власне підтверджується змістом ч. 4 ст. 23 ЦК, за якою моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Автором досліджено проблему обов'язковості встановлення у діях продавця, виробника, виконавця наявності вини для стягнення грошового відшкодування  за завдану споживачеві моральну шкоду. Статті 23, 611, 614, 1167 ЦК закріплюють принцип вини у разі заподіяння моральної шкоди, якщо законом не передбачене інше. В Законі відсутні будь-які норми, які б визначали підстави та умови відшкодування моральної шкоди. В ЦК певним орієнтиром у вирішенні частково цієї проблеми може слугувати ст. 1167 ЦК, згідно з ч. 2 якої моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи (заподіювача), якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Крім того відповідно до ст. 1209 ЦК продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) зобов'язаний незалежно від їхньої вини відшкодувати шкоду, завдану особі внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них. Дисертант вважає, що у даному разі під шкодою необхідно розуміти як майнову, так і немайнову шкоду.

В роботі обґрунтовано можливість поширення положень статей 1209, 1167 ЦК про відповідальність особи незалежно від вини на відносини, врегульовані ст. 16 Закону, згідно з якою шкода, завдана життю, здоров'ю або майну споживача дефектною продукцією або продукцією неналежної якості, підлягає відшкодуванню в повному обсязі. Таке положення має поширюватися і на випадки відшкодування моральної шкоди. Однак, у будь-якому випадку Закон вимагає відповідних змін та доповнень.

Зокрема, Закон України "Про захист прав споживачів" необхідно доповнити окремою статтею, яка здійснювала б регламентацію відносин з відшкодування моральної шкоди споживачам товарів, робіт та послуг. У цій статті слід, зокрема, вказати, що "моральна шкода, завдана споживачеві суб'єктами підприємницької діяльності (виробником, продавцем, виконавцем) внаслідок порушення його прав, передбачених договором, законом та іншими правовими актами, що регулюють відносини у сфері захисту прав споживачів, підлягає відшкодуванню за правилами, передбаченими Цивільним кодексом України".