Відшкодування збитків прийнято вважати універсальною (загальною) формою цивільно-правової відповідальності. Крім відшкодування збитків застосовуються і інші форми цивільно-правової відповідальності (спеціальні), до яких належать, зокрема, сплата неустойки, втрата завдатку. Спеціальні форми цивільно-правової відповідальності передбачаються договором або законом і застосовуються навіть у тих випадках, коли порушення боржником зобов'язання не призвело до виникнення у кредитора збитків [234,82,196,143,183,220,84][205].

В ст. 22 ЦК визначено поняття збитків, якими є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому в цій же статті (ч. 3) встановлюється презумпція відшкодування шкоди у повному обсязі (тобто усі види збитків), якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Таким чином, цивільно-правова відповідальність характеризується тим, що вона є майновою і як і будь-який інший інститут даної галузі ґрунтується на основних принципах цивільного права, які мають бути притаманні також споживчому законодавству. На жаль, правові засади в ньому не визначені.

Проте, у Законі України "Про захист прав споживачів" в окрему статтю, (стаття 23 Закону) виділено адміністративну відповідальність суб'єктів господарської діяльності, а цивільно-правова відповідальність не знайшла повного об'єднання усіх, присвячених її регламентації норм, в окрему статтю чи групу статей. Відповідні норми розосереджено по різних статтях, присвячених визначенню окремих прав споживачів та наслідків їх порушень (ст.ст.14, 15, 16, 17, 18, 21).

Окрема стаття присвячена лише позадоговірній відповідальності суб'єктів господарської діяльності за шкоду, заподіяну товарами (роботами, послугами) неналежної якості. Проте, норми, що визначають відповідальність, яка є наслідком порушення договору, а також відповідальність, що виникає на стадії укладення договору у разі порушення права на інформацію, відображені не чітко, без належного виокремлення.

Вважаємо, що з метою підвищення захисту прав споживачів норми, що стосуються регламентації цивільної відповідальності, мають бути виділені в окремі статті. Права споживачів у сфері надання послуг одержать більш досконалого законодавчого регулювання, якщо у Законі "Про захист прав споживачів" з'явиться стаття "Майнова відповідальність за порушення прав споживачів у сфері надання послуг".

Для визначення цивільно-правової відповідальності необхідно, на наш погляд, виявити її специфічні риси та провести дослідження щодо відповідності ним передбачених законодавством про захист прав споживачів норм, які встановлюють майнову відповідальність суб'єктів господарської відповідальності у правовідносинах із споживачами.

Цивільно-правова відповідальність має певні специфічні риси. В.П.Грибанов, М.І.Брагінський, В.В.Вітрянський відносять до таких рис: 1) майновий характер цивільно-правової відповідальності; 2) відповідальність правопорушника перед потерпілим, тобто одного учасника цивільно-правових відносин перед іншим; 3) компенсаційний характер цивільної відповідальності, тобто еквівалентне відшкодування шкоди потерпілому; 4) застосування рівних за обсягом мір відповідальності до різних учасників цивільного обігу за однотипні правопорушення, і в цьому знаходить свій вираз принцип рівності учасників цивільних правовідносин [78][206].

Для характеристики відповідальності за порушення прав споживачів з точки зору її співвідношення з характерними загальними ознаками цивільно-правової відповідальності необхідно визначити зміст форм цивільно-правової відповідальності, що застосовується в разі порушення прав споживачів.

Наприклад, М.І.Брагінський відзначає, що існує дві форми відповідальності за порушення зобов'язання: по-перше, відшкодування спричинених збитків і, по-друге, сплата неустойки [88][207].

Формою цивільно-правової відповідальності прийнято вважати форму вираження тих додаткових обтяжень, які покладаються на правопорушника. Відповідальність може наставати у формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку [100][208].

О.С.Іоффе підкреслював, що до мір відповідальності (які слід ототожнювати з формою - прим. автора) за порушення зобов'язання відносяться не лише відшкодування збитків та сплата неустойки, а й втрата завдатку та різні санкції, що застосовуються у зобов'язаннях окремих видів. Б.І.Пугінський поділяє міри майнової відповідальності на відшкодування збитків, неустойку (штраф, пеню), міри конфіскаційного характеру, окремі нетипові міри відповідальності, до яких він відносить, зокрема, сплату процентів за безпідставне користування чужими грошовими коштами [192][209].

На універсальність такої міри відповідальності як збитки вказує норма, що міститься у ч.1 ст. 623 ЦК України: "Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки". Саме цим відшкодування збитків відрізняється від інших мір відповідальності, що можуть застосовуватися лише у випадках, передбачених законом чи договором. Питання про зміст збитків та їх відмежування від інших способів захисту є надзвичайно актуальним для споживчого права, оскільки в ньому це питання не знайшло належного вирішення.

Так, споживач, згідно із положеннями Закону України "Про захист прав споживачів", має право на застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків у наступних випадках: 1) якщо виконавець своєчасно не приступає до виконання договору або виконує роботу так повільно, що закінчення її в обумовлений строк стає неможливим (п.1 ст. 10); 2) при невиконанні вимоги замовника щодо усунення недоліків послуги у певний строк, якщо при наданні послуги стане очевидним, що вона не зможе бути виконана у відповідності з умовами договору (п. 2 ст. 10); 3) у разі виявлення недоліків у виконаній роботі у разі усунення недоліків самостійно споживачем або із залученням третьої особи (п. 3 ст. 10); 4) при наявності у послугах істотного відхилення від умов договору або інших істотних недоліках (п. 4 ст. 10); 5) якщо надання недостовірної інформації суб'єктом господарської діяльності про послугу або виконавця спричинило: набуття споживачем продукції за відсутністю в неї необхідних споживачеві властивостей; неможливість використання придбаної продукції за призначенням, а необхідна інформація не була надана у відповідний (не більше 1 місяця) строк; нанесення збитків природним об'єктам, що знаходяться у власності споживача при нанесенні шкоди життю, здоров'ю або майну споживача (п. 7 ст. 15). В усіх перерахованих випадках споживач має право вимагати відшкодування збитків та розірвання договору.

Однак в деяких випадках споживач має право вимагати відшкодування збитків у повному обсязі. Це можливо у випадках, коли шкода заподіюється життю, здоров'ю або майну споживача внаслідок інформаційних вад про продукцію та виробника чи завдається дефектною продукцією або її неналежною якістю (п. 7 ст. 15, п. 1 ст. 16 Закону). Безумовно, за таких обставин важко сказати, що законодавець в одних випадках свідомо передбачив стягнення збитків, а в інших - збитків в повному обсязі. Проте необхідне застереження, що в ст. 16 ЗУ "Про захист прав споживачів" вживається термін "шкода", а не збитки. В принципі тут не можна вбачати наявність вади у вживанні такої термінології, адже аналіз ст. 22 ЦК дає підстави вважати, що законодавець відшкодування збитків розглядає лише як один із способів відшкодування шкоди. Тобто шкода є більш широким поняттям, по відношенню до збитків. Інша справа, що логічності у застосуванні цих понять в законодавстві не спостерігається.

Слід зазначити що категорія "збитки" у вітчизняній цивілістиці використовується і використовувалася не завжди в однаковому значенні [78][210]. Підкреслювалося також, що для чіткого з'ясування поняття збитків необхідно розрізняти збитки в економічному та юридичному розумінні[177][211]. "Збитки, як економічна категорія, не обов'язково виникають в результаті правопорушення", ? зазначав В.І.Кофман [208][212].

Більш повне розкриття даного висловлення можна знайти у працях О.С.Іоффе, В.В.Васькіна, М.І.Брагінського, В.В.Вітрянського. Як справедливо зазначає В.С.Тєліцин, збитки у якості економічної категорії не можна пов'язувати виключно з юридичними актами, наприклад, з невиконанням зобов'язань, оскільки збитки залишаються збитками і в тих випадках, коли вони виникли внаслідок впливу природних сил, спричинені правомірними діями людини або викликані діями самого потерпілого[83][213].

На сутність збитків, як юридичної категорії вказував, зокрема, О.С.Іоффе, підкреслюючи, що збитки являють собою викликані неправомірною поведінкою негативні наслідки у майновій сфері потерпілої особи[127][214].

Таку форму відповідальності, як відшкодування збитків, дійсно необхідно відрізняти від інших форм відшкодування шкоди з метою відокремлення деліктної та договірної відповідальності. Не випадково ст. 16 Закону України "Про захист прав споживачів" визначає майнову відповідальність за шкоду, спричинену товарами (роботами, послугами) неналежної якості, і не застосовує термін "збитки". Це очевидно тому, що в цій статті встановлюється відповідальність як за шкоду, завдану майну споживача (інших уповноважених осіб), так і його життю, здоров'ю (іншим потерпілим, визначеним законом). Якщо виходити з того, що за законом (ст. 22 ЦК) збитки є грошовим виразом майнової шкоди, то у разі заподіяння шкоди життю, здоров'ю особи, юридично некоректно говорити про відшкодування збитків, адже життя і здоров'я людини (фізичної особи) не може мати грошового виразу. Тому у статтях глави 82 ЦК, як правило, вживається термін "шкода". Відповідно в статтях цієї глави передбачаються специфічні способи відшкодування шкоди, завданої деліктом (наприклад, за ст.ст. 1195, 1200 ЦК).

По-іншому визначаються способи відшкодування шкоди, завданої майну в ч. 1 ст. 1192 ЦК, згідно з якою з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоду майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Наведене положення ще раз підтверджує тезу про те, що збитки є не єдиним способом відшкодування майнової шкоди. Крім того, можна дійти висновку, що під відшкодуванням збитків у повному обсязі необхідно розуміти відшкодування усіх видів збитків, передбачених в ст. 22 ЦК України. Однак зміст ч. 2 ст. 1192 ЦК перекреслює це припущення, адже в ній записано, що розмір збитків, що підлягають виплаті потерпілому, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Тобто це означає, що упущена вигода не відшкодовується.