При порушенні прав споживачів, зокрема, у сфері надання послуг, можуть застосовуватися різні способи захисту. У разі порушення своїх прав, споживач може застосувати самостійно деякі з них, передбачені законом (припинення, зміна правовідносин), або вимагати застосування мір відповідальності до правопорушника в судовому порядку. З метою здійснення правильного вибору засобів захисту порушеного права споживача та відповідного вдосконалення діючого у даній сфері законодавства, необхідним, на наш погляд, виявляється з'ясування правової сутності категорії "відповідальність", визначення її місця у механізмі захисту прав споживачів та багатоаспектності функцій при застосуванні.

Відповідальність за порушення прав споживачів може бути цивільно-правовою, кримінальною, адміністративною. Звичайно, цивільно-правова відповідальність є складовою частиною юридичної відповідальності.

Юридична відповідальність за правопорушення загалом і цивільно-правова, зокрема, є найбільш дискусійною темою правової науки та правозастосовчої практики. Вказується також на подвійну спрямованість юридичної відповідальності у правовій державі ? 1) захист прав і свобод особистості; 2) надійна охорона суспільного правопорядку від порушень[157][188].

Можна розрізняти соціальну, моральну, політичну, юридичну відповідальність, ? зазначає Є.О.Суханов. Соціальна відповідальність ? це узагальнююче поняття, що включає усі види відповідальності у суспільстві. З цієї точки зору моральна та юридична відповідальність ? різновиди (форми) соціальної відповідальності [100][189].

Слід зазначити, що соціальна відповідальність розглядається у двох значеннях ? позитивному та негативному. Моральна відповідальність вважається позитивною, а юридична відповідальність - негативною відповідальністю. Висловлення відомих вчених-правознавців підтверджують наведену класифікацію та встановлюють критерії розмежування. Так, на думку М.С.Строговича, В.М. Кудрявцева, П.О.Недбайло, А.А.Тер-Акопова, особа, установа, організація, посадова особа несуть відповідальність, перш за все, в її позитивному значенні, тобто за правильне виконання своїх обов'язків. Якщо ж обов'язок не виконується, настає відповідальність в її, так би мовити, негативному значенні - примус, стягнення, покарання тощо [214,151,222][190]. Так, позитивною відповідальністю, на думку С.С.Алексєєва, слід вважати "неухильне, суворе, найбільш ініціативне здійснення своїх обов'язків" [64][191].

Є.О.Суханов підкреслює, що, на відміну від моральної відповідальності, юридична відповідальність завжди пов'язана з конкретною оцінкою наслідків минулого, поведінки, яка мала місце. У зв'язку з цим її називають також ретроспективною відповідальністю [100][192].

Існують різні, протилежні точки зору на необхідність з'ясування сутності позитивної відповідальності. Одні автори підкреслюють важливість даної категорії, інші виступають проти цього.

Так, О.Е.Лейст вказує, що юридична відповідальність лежить на особі, яка має певний обов'язок, весь час, упродовж якого цей обов'язок підлягає виконанню. Проте, це ні в якому разі не означає, що кожний суб'єкт, наприклад, громадянин, несе кримінальну відповідальність безвідносно до того, здійснює він злочин чи ні [156][193].

У свою чергу, А.А.Тер-Акопов підкреслює значення позитивної відповідальності. "Сутність відповідальності у тому, щоб кожна людина до здіснення нею правопорушення замислювалася над тими наслідками, які можуть настати", - зазначає автор [222][194].

Розуміння юридичної відповідальності  як позитивної міститься у визначенні В.А.Тархова. Він вважає, що юридична відповідальність - це врегульована правом можливість надати звіт у своїх діях [220][195]. Не можна не погодитися з критикою даного визначення. В.В.Вітрянський вважає, що вказане визначення є "прикладом безмежно широкого підходу до поняття "юридична відповідальність", що тягне за собою втрату цим поняттям всілякого практичного значення" [78][196]. Слід зазначити, що обов'язок надати звіт у своїх діях покладається законом на повіреного, на агента, однак віднести такі дії вказаних виконавців до відповідальності не уявляється можливим, оскільки "не можна ототожнювати відповідальність з обов'язком боржника. Виконуючи обов'язок, боржник здійснює лише ті дії, що складають його зміст"[104][197].

На нашу думку, категорія юридичної відповідальності у її позитивному значенні не може підлягати практичному застосуванню при реалізації потерпілою особою належного їй суб'єктивного права на захист, оскільки знаходиться за межами правового захисту. Тобто не можна застосовувати категорію відповідальності у представленому вище розумінні для будь-якого конкретного випадку правопорушення і призначати покарання. Тим більше дана категорія не дозволяє з'ясувати сутність та обсяг відповідальності за порушення прав споживачів. Позитивна відповідальність відходить на другий план, оскільки є особистою справою тих осіб, хто виступає у якості продавця, послугодавця, виконавця робіт, а споживач не вправі претендувати на знання намірів своїх контрагентів. У зв'язку з цим найважливішого значення набуває дослідження юридичної ретроспективної відповідальності.

Позитивна відповідальність спрямована на майбутнє, а ретроспективна відповідальність спрямована на минулий час і полягає у необхідності з'ясування підстав та умов відповідальності для вибору відповідного покарання за конкретне правопорушення.

Не можна не погодитися у даному випадку з висловленням М.Д.Єгорова, який прямо вказує, що позитивна відповідальність у сфері зобов'язань фактично співпадає із належним виконанням зобов'язань. Між тим належне виконання зобов'язань та цивільно-правова відповідальність підпорядковуються різним правилам і не можуть бути втіленими в одних і тих самих діях боржника. Поки існує належне виконання зобов'язань, не має місця для відповідальності. І навпаки, настання відповідальності виключає належне виконання зобов'язань [115][198].

На думку О.С.Іоффе, І.А.Галагана, Н.С.Самощенко, М.Х.Фархушина юридична відповідальність являє собою санкцію за правопорушення або застосування санкцій до правопорушника.[131,89,203][199] О.Е.Лейст, В.А.Тархов, Є.О.Суханов, у свою чергу, зазначають, що юридична відповідальність ? це обов'язок правопорушника зазнавати міри державного примусу, що полягають у позбавленні особистого чи майнового характеру [155,216,220][200].

Вважаємо, що у представлених вище концепціях юридичної відповідальності категорія відповідальності розглядається під різним кутом зору. У першій концепції акцент ставиться на здійсненні певних функцій державним апаратом, а друга концепція на перший план виносить визначення правового положення правопорушника. Юридична відповідальність повинна містити у собі обидва аспекти, оскільки застосування державного примусу ще не означає наявність міри відповідальності. Так, примусове виконання зобов'язання боржником не тягне за собою додаткових негативних наслідків неналежного виконання зобов'язання. У даному випадку примусове виконання збігається з принципом реального виконання зобов'язань.

Цивільно-правова відповідальність, справедливо вказує І.С.Канзафарова, виражає диспозитивно-дозвільний характер цивільно-правового регулювання [136][201]. У зв'язку з цим по іншому здійснюється вплив на правопорушника. Тут немає безпосереднього впливу на особистість, та й саме зменшення майнових благ переважно пов'язане зі своєрідною формою здійснення впливу на майнові інтереси особи ? відшкодуванням збитків [246][202].

У цивілістичній науці є загальновизнаними певні визначальні правові засади цивільно-правової відповідальності, які полягають у тому, що юридичною підставою для усіх видів цивільно-правової відповідальності є норма права, що була порушена, а фактичною підставою цивільно-правової відповідальності є наявність певних умов, що у своїй сукупності утворюють склад цивільного правопорушення, а її необхідними умовами, за загальним правилом, є: протиправність поведінки особи; шкода як результат протиправної поведінки; причинний заявок між протиправною поведінкою і шкодою; вина особи, що заподіяла шкоду [235,238][203].

Фактично перераховані умови можна віднайти у нормах ЦК, зокрема, у статтях 610, 611, 614. Перші три умови є об'єктивними, а вина - суб'єктивною умовою. За загальним правилом, цивільно-правова відповідальність за порушення зобов'язання настає за наявності усіх чотирьох умов, якщо інше не передбачено договором або законом. У споживчому законодавстві відсутня норма, яка б містила загальне правило про поширення загально-цивілістичних положень про відповідальність за порушення умов споживчих договорів. Логічним, однак буде висновок про те, що оскільки споживчі правовідносини за своєю правовою природою є цивільними, то відповідно відповідальність за порушення умов споживчих договорів має базуватися на загально-цивілістичній концепції відповідальності за наявності в діях порушника усіх умов цивільного правопорушення, якщо інше не передбачено договором або законом, зокрема, ЗУ "Про захист прав споживачів".

Відповідно до ст. 614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

У зв'язку з цим постає питання про поширення наведеного положення на відносини за участю споживачів, на які поширюється дія Закону України "Про захист прав споживачів". Загальної норми щодо вирішення цього питання в ЦК немає.

В юридичній науці є загальновизнаною концепція вини, яка відображає психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків, і вважається, що вона є суб'єктивною підставою цивільно-правової відповідальності [238][204]. При цьому форма вини (умисел, необережність) у цивільному праві не впливає на розмір відповідальності порушника, тобто цивільна відповідальність можлива за наявності вини у будь-якій формі. Водночас, цивільне законодавство передбачає випадки відповідальності без вини (незалежно від вини). Наприклад, професійний зберігач відповідає за незбереження речі в усіх випадках, якщо не доведе, що це трапилося із-за дії непереборної сили або небезпечних властивостей, про які зберігач не знав і не повинен був знати (ст. 950 ЦК). Ст. 616 ЦК фактично припускає звільнення боржника від відповідальності, якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора.