3.1. Загальні положення відповідальності за порушення прав споживачів

Що стосується відповідальності боржника у споживчих правовідносинах, то в законодавстві це питання однозначного вирішення не знайшло, за окремими винятками. Один із таких очевидних винятків передбачений статтею 1209 ЦК, згідно з якою продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних або інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них, незалежно від їх вини та факту перебування потерпілого у договірних відносинах з продавцями, виготовлювачами товару та виконавцями робіт(послуг). Ці особи звільняються від відшкодування шкоди, якщо вони доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару (результатів робіт, послуг). У зв'язку з цим певного коригування вимагає ст. 16 ЗУ "Про захист прав споживачів", у якій визначається майнова відповідальність за шкоду, завдану дефектною продукцією або продукцією неналежної якості. Незважаючи на те, що в Закон України "Про захист прав споживачів" 1 грудня 2005 р., тобто в період дії нового ЦК, були внесені кардинальні зміни, зміст ст. 16 Закону не узгоджується із змістом ст. 1209 ЦК, оскільки в ст. 16 не передбачене пряме застереження про обов'язок продавця, виготовлювача товару, виконавця робіт (послуг) відшкодовувати потерпілим споживачам завдану їм "дефектною продукцією" шкоду незалежно від їхньої вини. Таке застереження необхідно передбачити в ст. 16 Закону, незважаючи на те, що в п. 5 цієї статті міститься положення про можливість звільнення виробника (виконавця, продавця) від відповідальності, зокрема, якщо він доведе, що шкоду завдано з вини самого споживача внаслідок порушення ним встановлених правил використання, зберігання чи транспортування продукції або дії непереборної сили, адже таке положення ще не утверджує відповідальність виробника (виконавця, продавця) незалежно від вини в зазначених ситуаціях.

Внесення відповідних коректив вимагає також п. 14 постанови Пленуму ВСУ від 12 квітня 1996 р. № 5 "Про практику розгляду цивільних справ споживачів", в якому не враховані вищевикладені обставини.

Значно складнішою є ситуація щодо порушень самих умов споживчих договорів. Для прикладу спершу проаналізуємо договір роздрібної купівлі-продажу. Так, в ст. 708 ЦК визначаються конкретні вимоги, які може пред'явити покупець (споживач) продавцю у зв'язку з недоліками придбаного товару. Але в цій статті нічого не говориться про умови відповідальності продавця, у тому числі і умови щодо вини в його діях. В ч. 1 міститься лише одне застереження, згідно з яким продавець несе відповідальність лише щодо не застережених ним недоліків товару. В ст. 679 ЦК є частина 2, за якою продавець відповідає за недоліки товару, проданого з гарантією його якості, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дії третіх осіб, випадку або непереборної сили. Однак є сумніви у можливості розповсюдження цієї норми загальної дії на споживчі відносини, які регулюються спеціальним законодавством. Якщо ж звернутися до змісту п. 14 вищезазначеної постанови Пленуму ВСУ, вимоги споживача у зв'язку з неналежною якістю товару не підлягають задоволенню, якщо продавець, виробник доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або його зберігання. Така норма також не дає відповіді на питання про обов'язковість встановлення вини продавця (виробника) у такій ситуації.

Враховуючи те, що споживче законодавство покликане встановлювати підвищені гарантії захисту прав споживачів, вважаємо, що продавець, виробник мають нести відповідальність за незастережені недоліки товару незалежно від вини, за винятком випадків, коли ці недоліки виникли з вини самого покупця або внаслідок дії непереборної сили. Відповідно висловлене положення було б доцільно закріпити в ст. 8 ЗУ "Про захист прав споживачів". Подібне застереження було б доречним також у схожій ситуації у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг), оскільки відповідно до п. 6 ст. 10 ЗУ "Про захист прав споживачів", тут також безпосередньо не утверджується принцип відповідальності незалежно від вини, що не відповідає вимогам ст. 906 ЦК, в якій утверджується загальний принцип відповідальності виконавця за порушення договору про надання послуг у разі наявності його вини, але, якщо виконавець, який порушив договір про надання платних послуг, є підприємцем, то він не відповідає за це порушення лише за наявності непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом. Як відомо, у відносинах з надання платних послуг споживачам виготівник завжди є суб'єктом підприємницької діяльності. Тому вищезазначене застереження мало б бути передбачене також в ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів".