Безпечність в авіації регулює Повітряний кодекс України від 04.05.1993 р. Розділ ХVI Кодексу присвячений відповідальності за порушення законодавства, що регулює використання повітряного транспорту України. Зокрема, згідно ст.94 Повітряного кодексу перевізник несе відповідальність за прострочення в доставленні пасажиру багажу чи вантажу. Проте, вказаний нормативний акт не передбачає відповідальності за порушення певних прав споживачів, зокрема, права на інформацію, і обмеженого розміру відшкодування збитків за порушення цих прав не встановлено. Якщо б таке обмеження існувало, воно суперечило би нормам Закону "Про захист прав споживачів".

У даному випадку, суд дійшов висновку, що в разі порушення прав споживачів на інформацію про транспортний засіб авіаційних перевезень, слід застосовувати ст.18 Закону "Про захист прав споживачів", а оскільки в ній чітко не вказано, в якому саме розмірі відшкодовуються збитки, то слід застосувати норму загальної дії, передбачену у п.3 ст.22 ЦК України, згідно якої збитки відшкодувати потерпілим особам у повному обсязі [50][218].

Таким чином, збитки у даному випадку будуть відшкодовуватися у повному розмірі ? реальні збитки та упущена вигода.

Проте законодавство України про захист прав споживачів створює певну плутанину стосовно розміру збитків: вказується або на можливість відшкодування збитків у повному розмірі за певні правопорушення (п.5 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів"), або взагалі не зазначається про таку можливість (п.4 ст.18, п.4, п.9 ст.15 Закону України "Про захист прав споживачів").

Слід зазначити, що застосування принципу повного відшкодування збитків зумовлюється необхідністю відновити права потерпілої сторони у зобов'язанні.

Не можна не погодитися з висловленням відомого цивіліста О.С.Іоффе, який підкреслював, що лише керуючись принципом повного відшкодування збитків можна відновити положення, яке існувало на момент правопорушення [127][219].

Отже, у зв'язку з тим, що споживач визнається "слабкою" стороною у відносинах із суб'єктами підприємницької діяльності, йому має бути надано якомога більший обсяг захисту. Однією з гарантій захисту прав споживачів слід визнати і закріпити у законодавстві принцип повного відшкодування збитків.

Цивільне законодавство інших країн, зокрема Німеччини, може слугувати взірцем для створення відповідних правових концепцій і законодавчих норм.

У німецькому праві відшкодування збитків являє собою один з аспектів загального поняття відшкодування шкоди. Параграф 249 НЦУ вказує на цілісність, недоторканість інтересів потерпілої особи при порушенні договірного зобов'язання. Потерпіла особа може вимагати відшкодування шкоди у натуральному вигляді. Лише у тому випадку, коли виконання зобов'язання в натурі не відбулося вчасно, або це є неможливим, або його виконання супроводжується великими витратами, виникає вимога щодо відшкодування у грошах (компенсація)[177][220]. Тобто німецьке законодавство і теорія визначають різні способи відшкодування шкоди ? у натуральному та грошовому вигляді.

Слід зазначити, що саме грошова оцінка майнових втрат і є одним з визначень збитків у вітчизняному цивільному законодавстві та доктрині [100,119,162][221].

Правильним є зауваження В.В.Вітрянського, який звертається до висловлення О.С.Іоффе (який, у свою чергу, здійснював характеристику пропозиції Н.С.Малеїна, згідно якої збитки - це грошова форма шкоди), підкреслюючи, що "в цілому поняття шкоди є ширшим за поняття збитків" [78][222].

Особливим підходом до вирішення цієї проблеми відрізняється дослідження В.П.Грибанова. Шкодою вважається, зазначав автор, будь-яке применшення особистого або майнового блага. Матеріальна шкода, на відміну від моральної, завжди пов'язана з майновими втратами для потерпілого [106][223]. В.П.Грибанов вказує на два способи відшкодування спричиненої шкоди: 1) відшкодування шкоди в натурі, наприклад шляхом ремонту майна, якому спричинено шкоду, надання замість пошкодженої речі іншої речі такого ж роду та якості; 2) відшкодування шкоди в грошовій формі, тобто відшкодування збитків. Автор розглядає збитки як більш широку порівняно із шкодою категорією. Він вважає, що "збитки можуть бути спричинені потерпілому і тоді, коли шкоди його особі чи майну не заподіяно (наприклад, збитки, які виникли внаслідок вчинення правочину під впливом обману, помилки тощо, внаслідок невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником)". Але автор іноді змішує підстави відповідальності і міри відповідальності. У всіх цих випадках мова іде про виникнення збитків з однакової підстави та умови відповідальності ? правопорушення та наявності майнової шкоди.

Слід зазначити, що запропонований В.П.Грибановим підхід стосовно визначення збитків як одного із способів відшкодування шкоди знайшов своє вираження у цивільному законодавстві України. Саме виходячи з цих позицій надається співвідношення збитків та шкоди у ст.22 ЦК України та ст.17 Закону України "Про захист прав споживачів".

На нашу думку, для розв'язання цієї проблеми і розмежування цих понять слід знову звернутися до досліджень, проведених в даній сфері відомим радянським цивілістом О.С.Іоффе. Він, зокрема, відносить збитки до форми та міри цивільної відповідальності і вказує на те, що збитки є самостійною категорією по відношенню до поняття шкоди. Їх, підкреслює автор, необхідно визначати не за допомогою категорії шкоди, а самостійно, як і будь-які взагалі негативні наслідки у майновій сфері [127][224].

Вважаємо, що саме такий підхід до розуміння сутності співвідношення категорій шкода та збитки дозволяє нам визначити збитки як форму та міру (за ЦК - спосіб захисту цивільних прав) цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, збитки слід вважати наслідком шкоди, тобто це ті втрати, що підлягають відшкодуванню правопорушником. Для того, щоб покласти відповідальність за правопорушення, необхідно визначити певний розмір такого майнового покладення у залежності від шкоди, яка нанесена майновій сфері потерпілої особи. Матеріальна шкода, заподіяна, наприклад, споживачу в разі істотного відхилення від істотних умов договору підлягає відшкодуванню у формі збитків. Матеріальну шкоду слід вважати умовою цивільно-правової відповідальності, а відшкодування збитків - її формою.

Проте, матеріальна шкода, як умова виникнення договірного зобов'язання, буде відрізнятися від шкоди, яка заподіяна у договірному зобов'язанні об'єктом порушення і ступенем його конкретизації. В позадоговірних (деліктних) зобов'язаннях шкода завдається конкретному майну або особі (її життю чи здоров'ю). Тобто чітко визначений об'єкт охоронного правовідношення. При невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання спричиняється шкода взагалі усій майновій сфері потерпілої особи, а не конкретному об'єкту. Тому при деліктних зобов'язаннях необхідно надавати докази щодо наявності шкоди, а у договірному стосовно порушення умов договору. Проте наявність матеріальної шкоди характерна для обох видів відповідальності.

Так, В.П.Грибанов, вказуючи на недостатність лише однієї умови - правопорушення для покладення цивільно-правової відповідальності, зазначав, що правопорушення може стосуватися суб'єктивних прав інших осіб або покладених на правопорушника обов'язків [106][225].

Отже, можна зробити висновок, що шкода може виникати з різних видів правопорушення, але відшкодуванню підлягають збитки, тобто певним чином конкретизована у грошовому чи майновому виразі шкода.

У зв'язку з цим, ст.17 Закону України "Про захист прав споживачів" потребує певного уточнення. Пропонуємо п.1 ст.17 Закону викласти у такій редакції: "Шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну споживача товарами (роботами, послугами), які містять конструктивні, виробничі, рецептурні чи інші недоліки підлягає відшкодуванню у формі відшкодування збитків в повному обсязі".

Преамбулу Закону "Про захист прав споживачів" необхідно, на наш погляд, доповнити термінами "шкода" та "збитки" та їх визначеннями.

Також необхідно виділити положення, які регламентують відповідальність за порушення прав споживачів суб'єктами господарської діяльності, в окрему статтю Закону України "Про захист прав споживачів" ? статтю 17¹ "Відповідальність суб'єктів господарської діяльності за порушення прав споживачів". В дану статтю слід виділити всі положення про відповідальність суб'єктів господарської діяльності за порушення прав споживачів, зокрема, на належну якість послуги, у тому числі її надання у відповідний строк, безпечність послуги, інформацію про послуги та суб'єктів надання послуги, тобто підстави відповідальності, форми та розмір відповідальності в залежності від правопорушення. Одним з основних положень даної статті слід вважати положення, що збитки завжди відшкодовуються у повному розмірі.