Отже і при застосуванні положень статей 10, 15, 16 ЗУ "Про захист прав споживачів" може виникнути проблема тлумачення змісту збитків та їх розміру. Тому, виходячи з призначення споживчого законодавства забезпечувати підвищений захист прав споживачів, необхідно зробити висновок, що в усіх випадках заподіяння шкоди порушенням договору майну споживача продавець, виробник, виконавець повинні відшкодувати усі види збитків у повному обсязі, якщо інше не передбачено законом. Відтак, таке положення має бути відображене в статтях, що передбачають відповідальність за порушення прав споживачів.

Окремої уваги заслуговує зміст ст. 8 ЗУ "Про захист прав споживачів", яка визначає права споживача у разі придбання ним товару неналежної якості наступним чином:

1. У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.

2. Стосовно непродовольчих товарів, що перебували у використанні та були реалізовані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, вимоги споживача, зазначені у частині першій цієї статті, задовольняються за згодою продавця.

Для проведення порівняльного аналізу регулювання однорідних споживчих відносин наведемо зміст ст. 708 ЦК, яка визначає обсяг прав покупця (споживача) в договорі роздрібної купівлі-продажу. Вона має наступний зміст:

1. У разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право за своїм вибором:

1) вимагати від продавця або виготовлювача безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат, здійснених покупцем чи третьою особою, на їх виправлення;

2) вимагати від продавця або виготовлювача заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком у разі різниці в ціні;

3) вимагати від продавця або виготовлювача відповідного зменшення ціни;

4) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.

2. Покупець, який придбав непродовольчі товари, що вже були в користуванні і реалізовані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, про що він був поінформований продавцем, має право пред'явити вимоги, передбачені частиною першою цієї статті, якщо придбані товари містили істотні недоліки, не застережені продавцем.

Співставлення змісту ст. 8 Закону (в редакції 2005 р.) та ст. 708 ЦК свідчить, по-перше, про суперечливість і неузгодженість їх положень, по-друге, про погіршення захисту прав споживачів, порівняно з загальними положеннями цивільного права. Такий висновок підтверджується наступними міркуваннями.

Так, в основу побудови п. 1 ст. 8 Закону щодо переліку вимог споживача фактично покладено положення ч. 1 ст. 678 ЦК (з деякими редакційними особливостями), яка не має безпосереднього відношення до регулювання відносин за участю споживачів, а п. 2 ст. 8 Закону виявився викладеним у старій редакції до 2005 р., яка суперечить ч. 2 ст. 708 ЦК, згідно з якою покупець непродовольчих товарів, що вже були у користуванні, придбаних через роздрібні комісійні торговельні підприємства, також має право на пред'явлення відповідних вимог, якщо товари містять не застережені продавцем істотні недоліки. Водночас Закон всупереч логіці та нормам ЦК, передбачає задоволення вимог споживача, який придбав товар з недоліками в таких продавців, лише за їх згодою, що суперечить ч. 2 ст. 708 ЦК.

Крім того, викликає лише подив той факт, що ані в ст. 708 ЦК, ані в ст. 8 Закону не передбачено право споживача вимагати відшкодування збитків, завданих недоліками придбаного товару. Цікаво в цій ситуації те, що навіть в ЦК УРСР 1963 р. містилася ст. 234, згідно з якою покупець, якому було продано річ неналежної якості, якщо її недоліки не були застережені продавцем, вправі пред'явити серед інших п'яти вимог вимогу про розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків. Такого ж змісту була норма в п. 1 ст. 14 ЗУ "Про захист прав споживачів" в редакції до 1 грудня 2005 р. Такі очевидні законодавчі огріхи не піддаються логічному поясненню, можливо вони є наслідком організаційно-технічних вад у підготовці законопроектів.

З огляду на перераховані огріхи у вирішенні даної проблеми, її можна певною мірою усунути шляхом приведення п. 1 ст. 8 Закону у відповідність з ч. 1 ст. 708 ЦК та передбачити в цих законодавчих актах право споживача у разі придбання товару з не застереженими продавцем недоліками, вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

У змісті ст. 8 Закону та ст. 708 ЦК є інші суперечності, що свідчить про необхідність проведення широких наукових дискусій щодо цих питань.

На нашу думку, доцільно звернутися до характеристики дискусійного співвідношення категорій "збитки" та "шкода" запропонованої В.П.Грибановим. Він зазначав, що "про шкоду завжди говорять відносно зобов'язань із заподіяння шкоди майну громадян чи організацій або життю та здоров'ю громадян... Відповідальність в даному випадку настає лише при наявності шкоди. Якщо шкоди немає, то й нема чого відшкодовувати, відсутня і цивільно-правова відповідальність"[106][215].

О.С.Іоффе вказував на те, що збитки ? самостійне поняття по відношенню до шкоди [127][216]. Проте, вказане визначення не надає можливості встановити критерії розмежування зазначених категорій, і питання щодо з'ясування співвідношення категорій "збитки" та "шкода" залишається відкритим.

Як справедливо зазначає Г.В.Єрьоменко, "відсутність у цивільному законодавстві цілісної концепції поняття "шкода" зумовлює слабку розробку проблеми способів відшкодування шкоди, що створює умови для здійснення помилок у правозастосовчій діяльності"[117][217].

Проблема, на нашу думку, ускладнюється також тим, що у вітчизняному цивільному законодавстві розмежування категорій "збитки" та "шкода" чітко не встановлено. Сама назва ст.22 ЦК України "Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди" свідчить про існування такої проблеми.

На відміну від цього, ЦК Російської Федерації проводить більш чітке розмежування категорій "збитки" та "шкода". Російське цивільне законодавство застосовує два поняття для визначення майнових та немайнових втрат ? "ущерб" та "вред". "Ущерб" розглядається як складова частина збитків (ст.ст.12, 15 ГК РФ), а "вред" ? як умова деліктної відповідальності (ст. 333 ГК РФ). В українському цивільному законодавстві поняття "збитки" замінює собою поняття "ущерб" ? "реальні збитки" замість "реального ущерба" (Див. ч. 2 ст. 22 ЦК України).

Лише аналіз п.4 статті 22 ЦК України дозволяє зробити висновок, що збитки можна визначити як спосіб відшкодування шкоди, оскільки в даному пункті зазначається, що шкода може бути відшкодована в іншій спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Законодавство про захист прав споживачів не проводить розмежування категорій збитки та шкода.

В одних статтях Закону "Про захист прав споживачів" вказується на відшкодування збитків, а в інших ? на відшкодування шкоди. Але ж збитки вважаються формою відповідальності (мірою відповідальності), оскільки їх відшкодування (за певних умов, що входять до складу правопорушення) покладається на правопорушника. Проте Закон України "Про захист прав споживачів" вказує на можливість відшкодування шкоди (ст.17). Тобто форма (міра) відповідальності може полягати і в будь-якому іншому відшкодуванні. Вважаємо, що у Закон необхідно внести ясність і надати визначення цим категоріям у цивільному законодавстві України.

Правопорушник несе відповідальність у вигляді (формі) відшкодування збитків. Так, збитки будуть відшкодовуватися, якщо суб'єкт господарської діяльності надав споживачеві недостовірну, неповну або несвоєчасну інформацію стосовно послуги, і споживач придбав послугу з відсутністю необхідних споживачу властивостей. Відтак, можна зробити висновок, що цивільне законодавство України і спеціальне законодавство про захист прав споживачів нечітко визначають форми цивільно-правової відповідальності при порушенні прав споживачів у сфері надання послуг. На практиці, при застосуванні законодавства про захист прав споживачів вказані недоліки викликають певні труднощі.

Так, компанія "Аеросвіт" замінила перед відльотом літак "Боїнг 747", який повинен був здійснювати переліт "Київ-Москва", на літак "DC - 99" і не проінформувала про це пасажирів до придбання ними квитків на цей рейс. Велика кількість пасажирів відмовилася від польоту, а деякі з них звернулися до перевізника з вимогою відшкодувати збитки, завдані ним у зв'язку з наданням недостовірної інформації.

Компанія погодилася відшкодувати лише вартість квитків. Деякі пасажири звернулись з позовами до суду з вимогою відшкодувати їм збитки у повному розмірі.

Згідно з п.4 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" в разі придбання товару (роботи, послуги) з відсутністю необхідних споживачу властивостей внаслідок надання неповної, недостовірної інформації про товар, (роботу, послугу), споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування спричинених йому збитків.

Не повністю зрозумілим є, на наш погляд, питання стосовно розміру збитків при порушенні прав споживачів на достовірну та повну інформацію про товар (роботу, послугу).

Закон України "Про захист прав споживачів" не зазначає, що збитки за дане правопорушення відшкодовуються в повному обсязі, хоча повний обсяг збитків передбачений для деяких видів порушень прав споживачів, зокрема, збитки у повному обсязі відшкодовуються, якщо вони завдані споживачу товарами (роботами, послугами) в результаті недобросовісної реклами.

Для з'ясування даного питання необхідно звернутися до цивільно-правових норм загальної дії.

Так, ч. 3 ст. 22 ЦК України містить загальне правило про те, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено інше. Тобто особа, якій спричинено збитки внаслідок порушення її цивільного права, в тому числі права споживача, вправі вимагати відшкодування збитків у повному обсязі, якщо договором або законом не встановлено відшкодування в меншому обсязі.

В Україні одним з базових нормативних актів, який визначає правові, економічні, організаційні і соціальні основи діяльності транспорту і транспортної системи в цілому, є Закон України "Про транспорт" від 10.11.1994 року. Положення ст.13 вказаного Закону є бланкетними, оскільки відповідальність підприємств транспорту за невиконання або неналежне виконання зобов'язань з перевезення пасажирів, багажу, а також відповідальність перед пасажиром за несвоєчасне надання транспорту визначається кодексами (статутами) окремих видів транспорту та іншими законодавчими актами.