Експертиза провадиться в суді або поза судом, якщо це потрібно у зв'язку з характером досліджень або якщо об'єкт досліджень неможливо доставити до суду (ч.І ст.147 ЦПК).

Висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені згідно з ними висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом (ст. 66 ЦПК).

' За загальноприйнятою в цивільно-процесуальній доктрині думкою, судовий доказ повинен розумітися як єдність фактичних даних і засобів доказування, у яких ці дані містяться. На наш погляд, це відповідає змісту закону. Отже, тільки при розумінні доказу як єдності його форми і змісту можлива їх правильна класифікація, тому що при цьому враховуються специфічні і найбільш істотні особливості форми і змісту доказу, тобто в основі розподілу доказів на види лежить їх процесуальна природа - комплекс найважливіших властивостей і характеристик кожного доказу. Виходячи із цього, висновок експерта як доказ також являє собою єдність форми і змісту. При цьому його змістом є фактичні дані про обставини предмета доказування або інші обставини, що мають значення для справи, і повідомлювані експертом у своєму висновку у формі мотивованого документа. Формою або джерелом фактичних даних висновку експерта є сам висновок експерта - процесуально оформлений письмової форми документ, у якому містяться викладені експертом мотивовані висновки.

Ґрунтуючись на процесуальній природі доказів, змістовний аналіз специфічних і найбільш істотних особливостей форми та змісту висновку експерта дозволяє розкрити сутність і поняття висновку експерта як доказу. Це означає взаємозв'язок між поняттям висновку експерта як доказу та виділенням цього доказу в самостійний вид. Тому при розгляді питання про поняття висновку експерта варто ґрунтуватися на наступних двох положеннях:

1. ураховувати особливості прояву у висновку експерта тих вимог, які пред'являються в цивільному процесі до доказу взагалі;
2. виділити в процесуальній природі висновку експерта ті ознаки, які властиві тільки цьому виду доказів, зокрема ті, що до них належить:

• наявність і використання спеціальних пізнань експерта - як необхідний елемент висновку експерта;
• проведення експертного дослідження і давання висновку тільки за його результатами;
• безпосередній висновок експерта - як особливий процесуальний документ, що має певну структуру та зміст;
• експерт як джерело цього виду доказів і його процесуальне становище, яке закріплено у законі;
• проведення експертизи як єдиний визначений законом спосіб одержання висновку експерта.

На відміну від інших видів доказів при доказуванні знання, викладені у висновку експерта, відрізняються тим, що мають більше гарантій достовірності. Це пояснюється рядом об'єктивних факторів: незацікавленістю та об'єктивністю експерта, науковим характером відомостей, що містяться у висновку, відбиттям у висновку всього шляху формування цього знання, можливістю через іншого експерта повторно перевірити результати первісної експертизи та ін.

Отже, відомості, що містяться у висновках експерта, є фактичними даними про ті або інші обставини об'єктивної дійсності, а сам висновок, доказом. Але для правильного розуміння висновку експерта, перевірки та оцінки цього доказу варто враховувати, що мотивовані висновки експерта являють собою думку цієї особи, і тому ці відомості носять суб'єктивний характер. Разом з тим в основі висновків експерта лежать факти об'єктивної дійсності, які пов'язані з конкретною цивільною справою через надані на дослідження матеріали (об'єкти).

Ще однією особливістю змісту висновку експерта та аргументом на користь виділення цього доказу в самостійний вид є науковий характер фактичних даних, які містяться у висновку експерта, що виступає гарантією об'єктивності та достовірності висновків експерта. Значення цієї особливості висновку експерта допомаг"<є суду правильно зрозуміти й оцінити цей доказ. Але це не означає, що висновки експерта є чисто науковим знанням. Зокрема, на це вказує те, що в експертному дослідженні заздалегідь визначено вихідний матеріал для дослідження, який обмежено тільки рамками того, що надали сторони, свідки та інші учасники процесу. Проведення експертизи передбачає обмежений період часу для формування висновків експерта. Крім того, події цивільної справи зазвичай не можна повторити, тоді як багато з природно наукових фактів можуть бути відтворені штучно (або природно), їх можна спостерігати і перевіряти.

Отже, висновок експерта є професійною оцінкою обставин, виявлених у ході спеціального дослідження, зробленого на підставі ухвали суду призначеним експертом.

Експерт дає у письмовій формі свій мотивований висновок, який приєднується до справи (ч.2 ст.147 ЦПК). Висновок має містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті висновки та обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання.

Структура висновку експерта чітко не визначена в законі і формувалася в процесі експертної та судової практики, тому дотепер виникають питання про обсяг викладу ходу та результатів дослідження, розташування та компонування питань, що викладаються, правила і порядок опису у висновку експерта.

Як правило, висновок експерта складається із трьох частин: вступної, дослідницької та заключної. Яких-небудь жорстких умов обов'язкового наповнення змісту кожної з виділених частин законом не встановлено, але відповідно до прийнятих в експертній практиці вимог варто вказати на те, що, як правило, повинно бути міститися в кожній з цих частин структури висновку експерта.

Вступна частина експертного висновку повинна містити такі дані: назву експертизи, її номер, чи є вона додатковою, повторною, колегіальною чи комплексною; особу або орган, які призначили експертизу; відомості про експерта (експертів): посаду,* прізвище, ім'я, по батькові, освіту, експертну спеціальність і стаж експертної роботи, науковий ступінь і вчене звання; дату надходження ма-
 

 
теріалів в експертну установу та дату підписання висновку експертизи; де і ким прийнята постанова (ухвала) про призначення експертизи; питання, які підлягають розв'язанню експертом; найменування матеріалів, які надійшли на експертизу, спосіб доставки та вид упаковки досліджуваних об'єктів; клопотання експерта про надання додаткових матеріалів, результати їх розгляду; обставини справи, що мають значення для давання висновку, з обов'язковою вказівкою джерела їх одержання; відомості про осіб, які були присутні при проведенні досліджень (прізвище, ініціали, процесуальне положення); нормативні документи та методичну літературу, які використовувалися експертом при розв'язанні поставлених питань (із вказівкою бібліографічних даних).

Питання у вступній частині висновку приводяться у формулюванні, наведеному судом в ухвалі про призначення експертизи. Якщо поставлено кілька питань, експерт має право згрупувати їх і викласти в тій послідовності, що забезпечить найбільш доцільний порядок дослідження. Якщо редакція питання в ухвалі не відпо,-відає Науково- методичним рекомендаціям з питань підготовки та призначення судових експертиз, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.98 р., але експертові зрозумілий зміст завдання, то після точного цитування питання в редакції ухвали він може дати необхідні роз'яснення й викласти питання в редакції, що відповідає згаданим вище Рекомендаціям.

Якщо експерт у висновку розв'язав будь-які питання з власної ініціативи, то вони також мають бути зазначені у вступній частині.

При проведенні повторної експертизи у вступній частині висновку викладаються відомості про первинні (попередні) експертизи: прізвища, ініціали експертів, назва експертної установи або місце роботи експертів, номер і дата висновку експертизи, висновки попередніх експертиз із питань, які були поставлені перед експертом на повторне розв'язання, а також мотиви призначення повторної експертизи, які зазначено в ухвалі про її призначення.

У дослідницькій частині описується весь процес експертного дослідження у тій послідовності, що і зазначені питання та обґрунтування висновків експерта. Дослідницька частина повинна включати: відомості про стан об'єктів дослідження, застосовані методи (методики) дослідження, їх реєстраційний номер, умови їх використання; посилання на ілюстрації, додатки та необхідні роз'яснення до них; експертну оцінку результатів дослідження.

Опис процесу використання інструментальних методів дослідження та проведення експертних експериментів можуть обмежуватися викладом кінцевих результатів.

У заключній частині викладаються висновки дослідження у вигляді відповідей на поставлені питання в послідовності, що встановлена у вступній частині. На кожне поставлене питання має бути дано відповідь по суті або зазначено, з яких причин неможливо його вирішити. У разі, якщо заключний висновок не може бути сформульований у стислій формі, допускається посилання на результати досліджень, викладені у дослідницькій частині.

Висновок експерта (експертів) оформляється на бланку експертної установи і підписується експертом (експертами), який проводив дослідження. Підпис у заключній частині засвідчується відбитком печатки експертної установи на кожній сторінці тексту заключного висновку. Якщо до висновку експерта додаються фо- тотаблиці, креслення, схеми, діаграми тощо, вони також підписуються експертом (експертами); підписи підтверджуються відбитком печатки експертної установи. Якщо експерт не є працівником державної спеціалізованої установи і працює на професійній основі самостійно, він підтверджує наданий ним висновок своїм підписом і печаткою із вказівкою ідентифікаційного коду суб'єкта підприємницької діяльності. Якщо експерт працює у складі юридичної особи, його висновок також підтверджується підписом керівника та печаткою юридичної особи.

Сам висновок експерта варто розглядати не тільки як доказ, але і як процесуальний документ, до якого пред'являються певні вимоги, недотримання яких може привести до втрати цього доказу:

1. наукова обґрунтованість викладених висновків експерта, їх аргументованість і переконливість. Обґрунтованість висновку означає доведеність суджень, їх підтвердження проведеним дослідженням. Необгрунтованим може бути визнаний висновок експерта, якщо обсяг зроблених по ньому досліджень явно недостатній для висновку, недосконала методика, висновки не випливають із результатів досліджень. Обґрунтованість і переконливість висновків не повинна спричиняти порушення законів логічного мислення, і тому форма судження експерта не повинна викликати ніяких сумнівів. Будь-яка думка експерта повинна мати тільки одне розуміння та тлумачення і при цьому мати достатні для цього підстави;
2. певна послідовність, ясність, конкретність, простота викладу процесу дослідження і тих висновків, яких дійшов експерт. У процесі доказування можуть бути використані тільки ті висновки експерта, що не вимагають для своєї інтерпретації спеціальних пізнань, є доступними для всіх учасників процесу. Питання, що викладає експерт, варто викладати в доступній і зрозумілій формі. Експерту необхідно сформулювати отриману інформацію так, щоб вона була доступною для будь-якого дієздатного громадянина, що пояснюється публічним характером здійснення правосуддя;
3. грамотність і культура оформлення висновку.

Висновок експерта не є обов'язковим для суду і оцінюється судом за внутрішнім переконанням, заснованим на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована в рішенні або ухвалі (ч.7 ст.147 ЦПК).