Серед окремих засобів доказування, якими користується суд при встановленні фактичних обставин у справі, закон називає пояснення сторін, третіх осіб іїхніх представників.

Пояснення сторін і третіх осіб зустрічаються практично по всіх цивільних справах. Пояснення цих осіб - важливі засоби встановлення фактичних обставин справи, оскільки вони є безпосередніми учасниками спірних правовідносин.

Особливості пояснень сторін як джерела доказів виявляються у наступному:

по-перше, сторони - учасники спірних правовідносин, і вони юридично заінтересовані у результаті справи. Вони є одночасно і особами, які беруть участь у справі, від дій яких залежить виникнення, розвиток і закінчення процесу, і джерелами надання доказів;

по-друге, надання пояснень - право сторін, а не їх обов'язок. Тому в законодавстві не передбачені санкції за відмову від дачі пояснень, за дачу помилкових пояснень. Ця обставина повинна враховуватися судом при оцінці доказів;

по-третє, це найпоширеніші засоби доказування; на відміну від інших засобів доказування, які можуть бути або не бути залу-
 

 
чені до провадження, вони використовуються завжди і у будь-якій цивільній справі;

по-четверте, це такі засоби доказування, де найбільш імовірні такі прийоми як умовчування, перекручування - навмисні або ненавмисні - взаємовідносин учасників справи і навіть неправда.

Беручи участь в процесі, сторони і треті особи висловлюють судження з різних питань, і не всі ці доводи та міркування належать до числа доказів. Пояснення сторін і третіх осіб є доказами в тій частині, у якій вони містять відомості про факти, що входять у предмет доказування. В поясненнях сторін правильно виділяють: 1) повідомлення, відомості про факти, тобто докази; 2) волевиявлення; 3) судження про юридичну кваліфікацію правовідносин; 4) мотиви, аргументи, за допомогою яких кожна сторона висвітлює фактичні обставини у вигідному для себе аспекті; 5) вираження емоцій, настроїв1.

Пояснення сторін можуть бути усними та письмовими. У судовому засіданні пояснення сторін даються в усній формі. Якщо були представлені письмові пояснення, вони оголошуються.

Залежно від юридичної (процесуальної) заінтересованості розрізняють два види пояснень сторін: ствердження і визнання.

Ствердження - таке пояснення сторони або третьої особи, що містить відомості про факти, які лежать в основі вимог і заперечень, встановлення яких судом відповідає процесуальним інтересам сторони або третьої особи.

Визнання - пояснення сторони або третьої особи, що містить відомості про факти, які повинна довести інша сторона або третя особа.

Визнання факту треба відрізняти від визнання позову. Визнання факту - показання сторони про наявність (відсутність) сприйнятого нею факту. Визнання позову - заява сторони про небажання сперечатися проти позову. Якщо перше дає можливість суду встановити позовний факт, то друге надає право суду ліквідувати процес, спір. Тому визнання позову - категорія, що належить до області дії принципу диспозитивності, визнання факту - категорія, що належить до області дії принципу змагальності.

Прийнято розрізняти наступні види визнання:

а)           судові і позасудові. Судове визнання - визнання, зроблене стороною або третьою особою в судовому засіданні або в письмовій заяві, адресованій суду. Позасудове визнання - визнання юри дичних фактів, зроблене особою поза судовим процесом, поза рам ками процесуального відношення. Таке визнання не є доказом у справі і не виступає як доказовий факт у доказуванні;

б)           повне і часткове. Повне визнання - визнання всіх фактів, на які посилається інша сторона або третя особа. Часткове визнання має місце у випадку визнання не всіх, а лише одиничних фактів;

Треушников М.К. Судебные доказательства. - М., 1997. - С.181.

в)           усне і письмове. Визнання повинне бути висловлене вголос (усне визнання) або виражене в письмовій формі (письмове визнан ня). Як зазначається в правовій літературі, мовчання, тобто неза- перечування однією стороною фактів, на які інша сторона опира ється у своїх вимогах і запереченнях, визнанням не вважається;

г)           просте і кваліфіковане. Просте визнання - безумовне та без застережне підтвердження факту. Кваліфіковане визнання - таке підтвердження факту, що містить застереження, які вносять змі ни у відомості про факт. Таке визнання підтверджує відомості про факт, але одночасно містить нові ствердження про факт, що свід чать не на користь, а проти сторони, що привела визнаний факт як підставу своєї вимоги або заперечення. Наприклад, відповідач може визнати факт одержання грошей від позивача, але одночасно стверджувати, що це було зроблено орендарем на сплату за корис тування майном, але не вважається викупом орендованого майна. Застереження має доводитися особою, яка робить кваліфіковане визнання.

При оцінці пояснень сторін і третіх осіб суду необхідно дотримувати наступних правил: а) усвідомити, у чому полягає суть вимог позивача та заперечень відповідача, тобто чітко визначити їх позиції в спорі про право, що розглядається; б) відмежувати в показаннях факти від міркувань, логічних висновків і емоцій; в) стежити за тим, щоб пояснення сторін і третіх осіб мали властивість внутрішньої погодженості, тобто не суперечили самим собі, не містили протилежних, взаємовиключних відомостей; г) оцінювати пояснення сторін і третіх осіб неодмінно із врахуванням всієї зібраної в справі доказової інформації.