• максимальне забезпечення користувачів інформацією в електронному форматі;
• максимальний рівень впровадження в повсякденну практику сучасних інформаційних технологій, що вже існують в світі;
• створення умов для виробництва нового національного (відомчого) інформаційно-правового продукту, що зорієнтований на відповідність світовим вимогам.

Така концепція дозволяє орієнтуватися не на критерій максимальної близькості переліків друкованих видань та їх аналогів на електронних носіях, а на максимально повне забезпечення правовою інформацією в електронній формі за кожним напрямком. Перехід на нові технології інформаційного забезпечення дозволяє як збільшити число користувачів, що отримують безпосередній доступ до джерела правової інформації, так і якість та ефективність роботи кожного з користувачів. Таким чином, електронні джерела інформації дозволяють на цей час забезпечити інформаційну підтримку любого рівня, включаючи аналітичні огляди, що складають основу для наступного рівня обробки інформації в ОВС України. Засвоєння сучасних технологій, що пов'язано з введенням в експлуатацію джерел правової інформації, учинить свій організаційний вплив одночасно на користувачів всіх рівнів ОВС України.

Щоб з самого початку процес інтеграції України у відкритий світовий інформаційний простір був зорієнтований на максимальну ефективність (тобто забезпечував би доступ кінцевого користувача до максимального обсягу фондів правової інформації), він повинний включати до себе всі рівні користувачів – від державних та відомчих інформаційних центрів до приватних фірм та індивідуальних користувачів. Однією з основних переваг джерел правової інформації в електронному форматі є можливість як легкої передачі та збереження, так і організації віддаленого доступу до них. В кінцевому підсумку, під час вибору процедури та технічних засобів доступу до правової інформації користувач (співробітник ОВС України) керується прагненням забезпечити собі максимум можливостей при мінімальних витратах. Необхідно відмітити, що в усіх цих випадках повинна бути в ОВС України структура, яка б забезпечувала підготовку інформаційного продукту для його подальшого поширення. За аналогією з традиційною технологією інформаційного забезпечення цю структуру можна назвати "електронним видавництвом" (цей термін почав вже широко вживатися у світовій практиці). Однак це не просто аналогія, бо зараз багато традиційних видавництв, які випускають свою продукцію як на папері, так і в електронній формі.

Всіх користувачів правової інформації в ОВС України можна віднести до однієї з наступних категорій:

• кінцеві користувачі, що використовують інформацію тільки для власних потреб і не передають її ні в якому вигляді третім особам;
• аналітичні та консалтингові структури, які використовують правову інформацію тільки для виробництва власної продукції (як основу для рекомендацій);
• користувачі повторних джерел правової інформації, тобто вибірок, компіляцій, спеціалізованих баз даних за вимогами конкретного користувача і тому подібної інформаційної продукції, що передбачає ту чи іншу обробку інформації, яка здобута з певного джерела;
• інформаційні брокери – структури, що спеціалізуються на пошуку інформації в джерелах за запитами користувачів та передають результати пошуку замовнику без всяких змін, а також формують правовий інформативний ресурс для користувача відповідно до його потреб. Слід зазначити, що в епоху інформаційної революції виникає нова спеціальність – інформаційний посередник. Ці фахівці в сучасному інформаційному світі називаються "інформаційними брокерами". Їх головним завданням і є фактично консалтінг: на основі аналізу потреб користувача в правовій інформації, її оперативності, готовності користувача до того чи іншого рівня фінансових витрат і технічного переобладнання інформаційний брокер рекомендує йому склад інформаційного ресурсу (тобто, ті джерела правової інформації, до яких користувачу необхідно організувати доступ), режим експлуатації джерела та оптимальні технічні засоби експлуатації правового ресурсу. Вважаємо, що було б доцільно в системі ОВС України створити структуру, яка буде виконувати функції інформаційного брокера в інтересах всіх суб'єктів інформаційних відносин в ОВС України.

Таким чином, на наш погляд, доцільна постановка завдання щодо скоординованого введення в експлуатацію саме таких, готових до використання, відомчих, державних, міжнародних джерел правової інформації з подальшим зростанням національного правового інформаційного ресурсу, що повинний бути сумісним зі світовим інформаційним правовим простором. Дозволимо нагадати, що в забезпеченні юридичних та фізичних осіб правовою інформацією особлива роль належить Міністерству юстиції України, на яке покладено ведення Єдиного державного реєстру нормативних актів [336]. Це, у свою чергу, дозволяє ОВС України під час формування інформаційного середовища системно взаємодіяти з інформаційним середовищем Міністерства юстицій України з урахуванням принципу зворотного зв'язку.

Аналіз Закону України "Про Концепцію Національної програми інформатизації" [86] дозволяє зробити висновок, що при визначенні організаційно-правового забезпечення процесу інформатизації мова йшла лише про розроблення пакету нормативно-правових актів з питань організації та правового регулювання відносин у сфері інформатизації. На наш погляд, необхідно було б зробити акцент на організації заходів, що підвищують правову свідомість та правову культуру як державних службовців (зокрема, співробітників ОВС України), так і окремих громадян. Слід також відзначити, що використання словосполучення "процес інформатизації" не є коректним, тому що відповідно до Закону України "Про Національну програму інформатизації" поняття "інформатизація" вже визначено як сукупність певних взаємопов'язаних процесів [87]. Тобто ми маємо справу з тавтологією. У зв'язку з цим згадуються слова Декарта, в яких він відзначав, що при роз'яснюванні значень слів можна урятувати світ від половини помилок. На наш погляд, на перший план слід поставити вирішення головного завдання — формування в Україні єдиного інформаційного простору, що забезпечував би правову інформованість всіх структур суспільства (в тому числі і ОВС України) та кожного громадянина, зокрема, тому що правова освітність необхідна, щоб рости в умовах демократії. Проблема на цей час полягає в тому, що держава не тільки не надає громадянам можливість отримувати інформацію про чинне законодавство, але й сама не має достатньо ефективних систем правової інформації. Останнє вже знаходить своє відображення в нормативно-правових актах органів державної влади.

З нашої точки зору, в Україні необхідно використовувати світовий досвід щодо створення механізмів, які забезпечували б за рахунок більш повної правової інформованості громадян зростання права та його застосування, і таким чином підсилювати те, що можна було б назвати правовою "щільністю" суспільства. В правосвідомості "відбита правова дійсність у вигляді знань про право, усвідомлення того, що є право, яким воно повинно бути і яким воно було, а також у вигляді правових настанов поведінки як реакції на оцінку діючого права. Правосвідомість повинна бути властива не тільки творцям юридичних норм, законодавцям, але і всім громадянам держави" [225, с. 220]. Відомо, що правосвідомість — це елемент правової системи, який знаходиться у повній єдності з явищами (законодавством, юридичною практикою і т. ін.), що входять до составу правової системи [225, с. 225]. Доцільно нагадати, що однією з головних функцій правосвідомості є когнітивна (пізнавальна, інформаційна), що "припускає знання права, інформованість про нормативні акти, зміст юридичних норм, її результатом є формування правових теорій, концепцій, ідей" [225, с. 225]. Наступною однією з головних функцій правосвідомості постає правотворча (оціночна, емоційна), яка "свідчить про правосвідомість як джерело права, про те, що нормативно-правові акти виступають як зовнішнє вираження правосвідомості суспільства та законодавчих органів; припускає оціночне ставлення до законодавства; відповідність правових норм своїм поглядам на правове, обов'язкове, необхідне" [225, с. 226]. Регулююча (установча) функція "припускає співвідношення поведінки людей з діючою в суспільстві системою правових приписів, мотиви та настанови у відношенні поведінки, що урегульована правом (відповідно до правових дозволів та заборон)" [225, с. 226]. Таким чином, кожній з функцій в структурі правосвідомості особистості відповідають такі блоки: правові знання; правові оцінки; правові настанови. Говорячи про правову "щільність" суспільства, насамперед, треба мати на увазі саме "правові знання". Необхідність та обсяг правових знань особистості обумовлені тим, наскільки особистість включена до системи правових відносин. Придбання та засвоєння правових знань здійснюється за допомогою соціального та правового досвіду особистості. "Правосвідомість, що домінує у суспільстві, є важливим орієнтиром у правотворчій та правозастосовній діяльності компетентних органів держави, істотним критерієм при заповненні прогалин у праві. Іншими словами, правосвідомість є необхідним чинником при створенні норм права, умовою точної та повної реалізації норм права" [225, с. 227].

Показником правового прогресу є високий рівень правової культури [348]. Слід відзначити, що змістом правової культури особистості є: правосвідомість; правомірна поведінка та правове мислення. Правова культура — явище більш широке, ніж правосвідомість. Вона охоплює правосвідомість в єдності з практичним засвоєнням права. Для підвищення рівня правової культури необхідно правове виховання. Механізм правового виховання особистості в духовному внутрішньому зрізі може складатися з наступних стадій:

• накопичення правових знань, правової інформації;
• перетворення інформації, що накопичується, у правові переконання, звички правомірної поведінки;
• готовність діяти, керуючись цими правовими переконаннями, тобто поводитися правомірно, згідно з законами [225, с. 243].

Що стосується системи норм права, способів та засобів правового виховання, то вони становлять зовнішню, інструментальну частину механізму правового виховання. Вважаємо за доцільне ще раз підкреслити фундаментальну роль теорії права та держави, що допомагає іншим галузям права досліджувати, виявляти закономірності, знаходити шляхи розвитку.

Підвищенню правової "щільності" суспільства та держави в значній мірі буде сприяти правова інформатизація суспільства та держави. Під правової інформатизацією України (або органів державної влади, зокрема ОВС України) будемо розуміти процес створювання оптимальних умов для максимально повного задоволення інформаційно-правових потреб державних та громадських структур, організацій, установ та окремих громадян на основі ефективної організації та використання інформаційних ресурсів із застосуванням прогресивних технологій, домінуючої ролі права, правового виховання, високого рівня правової культури особистості. При цьому правова культура особистості означає не тільки знання та розуміння права, але і й правові судження про нього як про соціальну цінність, а головне – активну роботу щодо його здійснення, зміцнення законності та правопорядку [225, с. 231].