По-третє, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, має сплатити кредиторові три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. У господарській судовій практиці та літературі по-різному оцінюється юридична природа відсотків, які стягуються при порушенні грошових зобов'язань: одні вважають, що відсотки - це плата за користування чужими грошовими коштами, яка не є мірою відповідальності, інші ж розглядають їх як різновид санкцій (відповідальності) за порушення грошового зобов'язання. Відповідно до ст. 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати відсотки, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Оскільки при простроченні виконання боржником грошового зобов'язання має місце неправомірне користування чужими грошовими коштами (боржник не передає кредиторові грошові кошти в оплату покладеного на нього боргу, отже, ці кошти є для нього "чужими"), тому відсотки від простроченої суми (в розмірі 3-х відсотків річних або іншому розмірі, встановленому договором або законом) є різновидом неустойки як міри цивільно-правової відповідальності.

1. Для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності потрібен або повний склад правопорушення, що складається з чотирьох елементів (протиправність, шкода, причиновий зв'язок, вина), або у випадках, зазначених у законі чи договорі, - неповний склад - протиправність і вина (при стягненні неустойки, втраті завдатку тощо). За відсутності хоч би одного з цих елементів (крім випадків безвинної відповідальності) цивільна відповідальність не настає.

Проте у випадках, прямо передбачених законом, навіть за наявності усіх ознак вчиненого правопорушення, особа не несе відповідальності. Так, згідно зі ст. 177 Кодексу торговельного мореплавства України перевізник не відповідає за втрату, не- стачу або пошкодження вантажу, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дій або упущень капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана у судноводінні або управлінні судном (навігаційні помилки).

Окремо слід відзначити ті правові наслідки, які настають у разі порушення зобов'язання з вини кредитора або за наявності обопільної вини сторін у порушенні договірного зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 616 ЦК, якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. На відміну від ст. 210 ЦК 1963 р., в якій також йшлося про вину кредитора, ч. 1 ст. 616 нового ЦК сформульована невдало. За ст. 210 ЦК 1963 р., коли невиконання або неналежне виконання зобов'язання було зумовлено умислом або необережністю кредитора, боржник звільнявся від відповідальності, якщо інше не встановлено законом. І дійсно, боржник не повинен нести відповідальність, якщо порушення зобов'язання є наслідком лише винної поведінки кредитора. Зокрема, прострочення боржника (і відповідальності за прострочення) не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ч. 4 ст. 612 ЦК).

Інша справа, коли порушення зобов'язання є наслідком винної поведінки обох сторін (обопільна або змішана вина). Тоді суд відповідно до ступеня вини кожної із сторін зменшує обсяг відповідальності боржника. Тому якщо порушення зобов'язання сталося з вини і кредитора, і боржника, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які покладаються на боржника, якщо кредитор умисно або з необережності (як грубої, так і легкої) сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання або не вжив заходів щодо їх зменшення (ч. 2 ст. 616 ЦК). Подібне правило містить і ч. 3 ст. 219 ГК: "Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності".

Хоч про це прямо не зазначено в законі, але вина кредитора має враховуватись і тоді, коли боржник відповідає за порушення зобов'язання і без вини. Винна поведінка кредитора і в цих випадках може бути підставою для зменшення розміру відповідальності боржника.

Відповідно до ст. 618 ЦК боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (ст. 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

Як зазначено в ч. 1 ст. 528 ЦК, виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. Питання про суб'єкта відповідальності у випадку покладення боржником виконання зобов'язання на іншу (третю) особу вирішується у ст. 618 нового ЦК так само, як і в ЦК 1963 р. (ч. 2 ст. 164): боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких було покладено його виконання, якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця. Так, відповідно до умов розрахунків із застосуванням платіжних доручень банк, що прийняв платіжне доручення платника, має право залучити інший банк (виконуючий банк) для виконання переказу грошових коштів на рахунок, визначений у дорученні клієнта. У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення у зв'язку з порушенням правил розрахункових операцій виконуючим банком відповідальність може бути покладена судом на цей банк (ч. 2 ст. 1091 і ч. 2 ст. 1092 ЦК).

У законі не визначено суб'єкта відповідальності у випадку, коли кредитор поклав на інших осіб прийняття належного виконання, запропонованого боржником. Лише стосовно прострочення кредитора в ч. 3 ст. 613 ЦК зазначено, що боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком вини його або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Очевидно, що за аналогією з правилом про відповідальність боржника за дії інших осіб (ст. 618 ЦК) при порушенні обов'язку щодо прийняття виконання іншими особами відповідальність за дії цих осіб повинен нести кредитор, якщо договором або законом не встановлено прямої відповідальності інших осіб. Інші особи в цьому разі теж можуть доводити відсутність своєї вини в порушенні покладеного на них обов'язку.

Підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності є випадок і непереборна сила. Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Оскільки вина є загальною підставою відповідальності за порушення зобов'язання (крім випадків, встановлених законом або договором), то особа, довівши, що вона вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання і, зокрема, що порушення сталося внаслідок випадку чи непереборної сили, звільняється від цивільно-правової відповідальності.

Випадок (казус) має місце тоді, коли психічний стан особи, яка порушила зобов'язання, характеризується відсутністю її вини. За відсутності вини немає й відповідальності, якщо тільки договором або законом не передбачено відповідальність без вини. Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 617 ЦК не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Ця норма має за мету спонукати сторони, особливо підприємців, до обачливості у своїй діяльності.

Ознаки непереборної сили розкриваються у п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК стосовно до підстав зупинення перебігу позовної давності: це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. Ця подія характеризується, по-перше, як зовнішня до діяльності сторін обставина (наприклад, явища стихійного характеру: землетрус, повінь, посуха; дії влади щодо затримання судна в іноземному порту тощо). По-друге, надзвичайність події, яка набуває характеру непереборної сили, означає, що це не рядова, ординарна, обставина, яка також може спричинювати певні труднощі для сторін. Тому не вважаються непереборною силою відсутність у даний момент на ринку товарів, що є предметом зобов'язань боржника; відсутність на його рахунку в банку необхідної суми коштів для покриття заборгованості тощо (ч. 2 ст. 218 ГК). По-третє, непереборна сила - це подія, яку не можна було відвернути засобами, наявними у даної особи в конкретних умовах її діяльності. Те, що за одних умов можна легко подолати, за інших - неможливо.

Запитання і завдання для самоконтролю

1.  Визначте, що таке виконання підприємницького договору.
2.  Які є принципи виконання договорів?
3.  Розкажіть про речово-правові способи забезпечення виконання зобов'язань.
4.  Визначте зобов'язально-правові способи забезпечення зобов'язань у сфері підприємницької діяльності.
5.  Які існують підстави (умови) відповідальності за порушення підприємницьких договорів?
6.  Охарактеризуйте форми майнової відповідальності за порушення договірних зобов'язань.
7.  Що таке випадок (казус) і непереборна сила?
8.  Які існують правові наслідки порушення грошових зобов'язань суб'єктами підприємництва?
9.  Розкажіть про оперативні санкції у підприємницьких відносинах.