Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

в) Умови (підстави) договірної відповідальності

Сторінки матеріалу:

  1. Цивільно-правова відповідальність є негативним для порушника наслідком вчиненого ним правопорушення. Юридичною підставою такої відповідальності є закон, а фактичною - склад цивільного правопорушення. Вона настає за наявності таких умов: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи;
  1. шкідливого результату такої поведінки (шкоди); 3) причинового зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду.

Перші три умови (протиправність, шкода, причиновий зв'язок) є об'єктивними, а четверта (вина) - суб'єктивною підставами цивільно-правової відповідальності.

Протиправною вважається така поведінка особи, яка порушує приписи закону чи іншого нормативного акта або виявилася у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання. Протиправність поведінки боржника або кредитора полягає в порушенні договірного зобов'язання. Відповідно до ст. 610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення боржника або кредитора. Судити про прострочення боржника або кредитора можна тоді, коли порівняти встановлені законом чи договором послідовність і строки виконання сторонами своїх обов'язків і фактичну наявність (або відсутність) такого виконання у визначений час.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (частини 1 і 4 ст. 612 ЦК, ч. 1 ст. 220 ГК). Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, які встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (частини 1 і 2 ст. 613 ЦК, частини 1 і 3 ст. 221 ГК).

Шкода - друга неодмінна умова цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (наприклад моральну) шкоду.

Грошовий вираз майнової шкоди називають ще збитками. У ЦК 1963 р. про відшкодування збитків як засіб захисту цивільних прав йшлося у ч. 1 ст. 6, але питання про структуру збитків, умови та порядок стягнення їх вирішувались у нормах зобов'язального права. Зокрема в ч. 2 ст. 203 ЦК під збитками розумілись витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також неодержані кредитором доходи, які б він одержав, якби боржник виконав зобов'язання. Проте проблема відшкодування збитків виникає не лише при невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язань, а й при порушенні інших прав та обов'язків (особистих немайнових, інтелектуальної власності тощо). Ось чому правила про відшкодування збитків і компенсацію моральної шкоди закріплені серед основних положень Книги 1 (Загальні положення) ЦК.

Відповідно до ст. 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками вважаються: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо законом або договором не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, що порушила право, одержала завдяки цьому доходи, то розмір збитків, які відшкодовуються потерпілій особі у зв'язку з неодержанням нею доходів, не може бути меншим за доходи, що їх одержав порушник права. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в іншій спосіб, зокрема шкода, завдана майну, може відшкодовуватись у натурі (передання речі того самого роду та тієї самої якості, полагодження пошкодженої речі тощо). Чинне законодавство окремо не передбачає обов'язку боржника відшкодувати кредиторові збитки, пов'язані з інфляцією. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки" від 30 березня 1995 р., рекомендується при вирішенні спорів виходити з того, що відшкодуванню підлягають фактичні збитки (прямі та упущена вигода), розмір яких залежить від умов інфляції. Однак у кожному конкретному випадку позивач має довести, наскільки існуюча інфляція вплинула на розмір заподіяних збитків і яких заходів він уживав до їх зменшення[93].

Щоб стягнути з правопорушника зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір. Відповідно до пунктів 2-4 ст. 623 ЦК розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доводить кредитор. Якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами або договором, під час визначення збитків беруться до уваги ринкові ціни, що існували на день добровільного задоволення вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не буде задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову. Суд може задовольнити вимогу щодо відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. Під час визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються вжиті кредитором заходи для їх одержання.

У постанові Вищого господарського суду України від 27 жовтня 2005 р. у справі № 24/64 зазначено, що при обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватись тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов'язання було виконане боржником належним чином. Нічим не підтверджені розрахунки кредитора про можливі доходи до уваги не беруться. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які поніс би кредитор, якби не відбулося порушення права. Обґрунтування і доказування розміру збитків здійснюється кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків[94].

До складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, що порушила зобов'язання, зокрема у сфері господарювання,

   

включаються і додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків унаслідок порушення зобов'язання другою стороною (ч. 1 ст. 225 ГК). Але слід мати на увазі, що перекласти на порушника можна лише санкції (неустойку), які сплачені кредитором іншим особам за порушення саме цивільно-правових зобов'язань, а не обов'язків, які випливають із адміністративних, фінансових тощо правовідносин. Так, у сфері зовнішньоекономічних відносин вітчизняний суб'єкт господарювання не має права вимагати від іноземного учасника договору відшкодування пені, сплаченої ним до бюджету за рішеннями податкових органів за несвоєчасне надходження до України сум виручки за поставлені товари, виконані роботи або надані послуги (Закон України "Про порядок розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994 р.1). Сплати зазначеної пені як фінансової санкції вітчизняний учасник зовнішньоекономічного договору міг би уникнути, якби своєчасно, тобто до спливу 180 календарних днів з моменту настання обов'язку щодо оплати товарів, пред'явив у відповідному органі (наприклад, за наявності відповідного застереження у договорі - в Міжнародному комерційному арбітражному суді (МКАС) при Торгово-промисловій палаті (ТПП) України) позов до іноземного контрагента про стягнення вартості неопла- чених товарів.

Так, у справі за позовом українського ТОВ до російського ТОВ про стягнення 864701,72 російських рублів, у т. ч. 390 тис. російських рублів штрафних санкцій і 302051,72 російських рублів збитків МКАС при ТПП України відмовив у вимозі позивача покласти на відповідача суму 140306,29 російських рублів збитків, завданих позивачеві у зв'язку зі сплатою до бюджету України штрафних санкцій, нарахованих податковими органами за несвоєчасне надходження на рахунок позивача валютної виручки. У своєму рішенні МКАС при ТПП України зазначив, що в силу ст. 77 Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів сторона, яка посилається на порушення договору, повинна вжити таких заходів, які є розумними за даних обставин для зменшення шкоди. Аналогічна норма міститься і в ст. 226 ГК. Статтею 4 Закону України "Про порядок розрахунків в іноземній валюті" передбачено, що при прийнятті МКАС при ТПП України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента валютної заборгованості нарахування пені за ненадходження валютної виручки зупиняється і пеня за цей період не сплачується. Отже, своєчасно звернувшись до Арбітражного суду за захистом порушених прав, позивач мав можливість відвернути ці збитки, однак цього не зробив[95].

Звісно, визначення розміру збитків, завданих порушенням цивільних прав, особливо неодержаних доходів, на практиці не завжди легко можна здійснити. Навіть у тих сферах договірних відносин, де майнова відповідальність не обмежена, пред'явлення вимог до винних контрагентів про повне відшкодування збитків за порушення зобов'язань, на жаль, нечасте явище у господарській та судовій практиці. Це зумовлено, зокрема, відсутністю апробованих методик щодо підрахунку збитків, якими могли б керуватися працівники юридичних служб підприємств, інших суб'єктів господарювання в обґрунтуванні вимог про відшкодування збитків. Для того щоб договірно-правова і претензійно-позовна робота були дієвим інструментом у взаємовідносинах господарюючого суб'єкта з його контрагентами, необхідно налагодити у всіх підрозділах чіткий облік виконання зобов'язань як його контрагентами, так і самим суб'єктом підприємництва.

Порушення особистих і майнових прав може спричинити виникнення у потерпілої особи моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до ст. 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Як зазначив Вищий господарський суд України у п. 1 роз'яснення від 22 лютого 1996 р. (у редакції від 31 травня 2001 р. № 02-5/95), моральною шкодою юридичної особи визнається шкода, заподіяна організації порушенням її законних немайнових прав. Посягання на немайнові права юридичної особи може спричинити негативні наслідки: приниження репутації в суспільстві, формування негативної оцінки її як суб'єкта цивільних правовідносин і, як результат, - зменшення кількості контрагентів, споживачів тощо, а отже, і майнові витрати. Порушення договірних зобов'язань суб'єктами підприємництва теж може призвести до виникнення моральної шкоди. Так, відповідно до ст. 1076 ЦК за договором банківського рахунка банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.