Колізійний метод регулювання, як правило, здійснюється у двох формах:: національно-правовій (національні колізійні норми, які кожна державарозробляє у своєму праві) та міжнародно-правовій (уніфіковані колізійнінорми). Проте застосування колізійного методу, незважаючи на його традиційність, пов'язане з великими труднощами. Колізійні норми держав, як і норми приватного матеріального права, відрізняються за своїм змістом: вони по-різному вирішують колізійні питання при врегулюванні відносин з іноземним елементом. Ці норми відсилають регулювати відносини з іноземним елементом до матеріальних норм права, які не враховують специфіку таких відносин. Крім того, застосування колізійного методу створює невизначеність у правовому регулюванні. Сторони, вступаючи у правовідносини, ще не знають, яким правом відносини будуть врегульовані. Здійснення колізійного методу регулювання ускладнюється тим, що деякі держави не мають системи колізійних норм або вона слабо розвинена. Хоча на сьогодні у деяких державах (Австрія, Угорщина, Туреччина, Швейцарія, Італія, Україна, Грузія) існують закони з МПрП або їх проекти,проте проблема залишилася.

О.Кибенко вказує, що "для відносин з іноземним елементом завжди краще уніфіковане на міжнародному рівні матеріально-правове регулювання, яке звільнене від національних особливостей". Так, однією із причин виникнення колізії і проблеми вибору права є протиріччя у змісті приватного внутрішнього права держав. Уникнути колізійної проблеми можна за допомогою створення і застосовування єдиних, однакових за своїм змістом правових норм - уніфікації матеріальних норм у різних галузях права. Уніфікація приватного права може зняти всі недоліки колізійного методу і забезпечити гармонізоване регулювання приватних відносин міжнародного характеру.

 Проте колізійний метод ще дуже довгий час залишатиметься основним методом регулювання спадкових відносин. Розбіжності між правом окремих держав у галузі спадкування настільки великі, що уніфікація матеріально-правових норм на міжнародному рівні є недосяжною. Нині  можлива лише уніфікація окремих норм або уніфікація на регіональному рівні - між державами з однаковими правовими системами.

А.Хачатурян зазначає, що уніфікація колізійного права не вимагає  від                                                                                      держави перегляду установленого нею матеріально-правового режиму регулювання відносин, а є найбільш вдалою, а отже, і більш досяжною265.

Питання уніфікації та проблеми, пов'язані з нею, дискутуються (О.Вінник, О.Воробйова, Р.Давид, А.Довгерт, Г.Дмитрієва, А.Маковських К.Цвайгерт, А.Хачатурян, Дж.Чешир). Єдиної думки про їх правову кваліфікацію та галузеву належність немає. О.Ющик вказує, що уніфікація у праві (від лат. unus - один, facere - робити) - це процес приведення чинного права до єдиної системи, усунення розбіжностей і надання одноманітності правовому регулюванню близьких або подібних видів суспільних відносин. Г.Дмитрієва зазначає, що у галузі МПрП уніфікація - це співпраця держав, направлена на створення, зміну чи зупинення однакових правових норм у внутрішньому праві певного кола держав. Аналізуючи поняття "уніфікація", яке досліджується у доктрині МПрП, слід зазначити, що уніфікація - це процес створення в різних державах однакових правових норм, а також забезпечення їхнього однакового тлумачення і застосування

Крім того, немає єдності поглядів і на те, щодо яких норм - матеріально-правових чи колізійних найбільш доцільно проводити уніфікацію. Одні вчені, наприклад Р.Давид, віддають перевагу уніфікації матеріально-правових норм перед колізійними. Інші - Дж.Чешир, П.Норт, схиляються до думки про доцільність уніфікації колізійних норм, стверджуючи, що уніфікація матеріально-правових норм не матиме значного успіху.

Ідея уніфікації МПрП зародилася ще в кінці XIX ст. Універсалісти Бар Лоран, Вейс, Манчіні намагалися запропонувати створення єдиних колізійних норм чи універсальної системи колізійного права. Вони пропонували створити єдину систему МПрП для всього світу, або хоча б деякі однакові колізійні норми, які б використовувалися у всіх цивільних правопорядках.

На думку М.Бруна, відсутність єдиних колізійних норм спадкування, незбіг з колізійними нормами інших правопорядків може призвести до того, що особа втратить право спадкувати. Поки не існує єдиної системи колізійного права, доля кожних правовідносин піддається випадковості. Різноманіття колізійних норм завдає удару сучасній правосвідомості.

Теорія універсалістів критикувалася, зокрема, Ф.Каном, К.Цвайгертом, М.Вольфом. Вони вважали, що кожна держава повинна мати дискреційне право самостійно визначати зміст колізійних норм.

Проте реалізувати теорію універсалістів на практиці занадто важко. Хоча міжнародні організації займаються процесом уніфікації, але втілення уніфікованих норм досить складний процес. Одним із способів здійснення уніфікації є міжнародний договір, який укладається між державами. Держави беруть на себе міжнародно-правовий обов'язок застосовувати однакові колізійні норми, які містяться у міжнародному договорі. Використання уніфікованих норм частково усуває розглянуті недоліки колізійного методу: сприяє ліквідації такого явища, як " колізія колізій", зменшує вірогідність виникнення "кульгаючих відносин" тощо. Як вказує А.Хачатурян, такий вид уніфікації є найбільш прогресивним рухом в уніфікованому напрямі.

Незважаючи на те, що уніфікація є найбільш удосконаленою формою регулювання відносин, міжнародні договори уніфікують колізійні норми по-різному. Розглядаючи міжнародний договір як інструмент правового регулювання відносин спадкування, звернемося до багатосторонніх актів - конвенцій, а також до міжнародних договорів України про надання правової допомоги у цивільних та/чи сімейних і кримінальних справах, які містять норми щодо спадкування.