Інститут спадкового права у міжнародному приватному праві (далі -.МЛрП), у сучасних правових системах - один з найскладніших та найцікавіших з наукової точки зору, в якому відбиваються різні аспекти життя суспільства. Його значення зумовлено ще й тим, що найбільш вірогідним об'єктом спадкування є право власності. Доля майна, яке залишитеся після смерті власника, - одна з проблем права, що з найдавніших часів і до сьогодні залишається у центрі уваги суспільства, держави і громадян.

    Процес переходу спадкового майна до спадкоємців було започатковано у часи первіснообщинного ладу. І.Шахрайчук вказує, що у період матріархату спадкове майно частіше переходило у спадщину найближчим родичам з боку матері.

Найбільш цікавим з точки зору досконалості та поетапності розвитку в період рабовласницького ладу є спадкове право Римської імперії. Звичайно, спадкове право існувало у стародавньому Єгипті, Вавилоні, Ассирії, Індії тощо. Так, наприклад, спадкування регулювалося Законами Ліпіт-Іштара Правила щодо спадкування містилися у Законах Ману, зокрема описувалися способи спадкування батьківського майна: майно або ділилося порівну між синами, або його повністю забирав старший брат, а інші брати жили при ньому, як при батьку. У пізнішому збірнику настанов "Артхашастра" чи "Наука політики" вказувалося: якщо розподіл спадкового майна здійснювався за життя батька, то він не повинен віддавати перевагу комусь із синів. За відсутності майна батька старші повинні підтримувати молодших тощо. Проте більш повне регулювання спадкових правовідносин міститься саме у римському праві. У ньому спадкові відносини врегульовані настільки повно, що всі наступні законодавства не в змозі були вже внести до спадкового права кардинальних змін. О.Підопригора зазначає, що саме "римське цивільне право стало основою сучасної цивілістики всього світу - в одних правових системах більшою мірою, а в інших меншою. Рециптувавши це право, Європа побудувала на його засадах свою цивілістику".

Розвиток суспільства зумовив виникнення великої кількості теорій та концепцій щодо спадкового права. Так, Г.Гроцій вважав, що спадкування має відповідати законам природи - природному праву. На відміну від нього, Ш.Монтеск'є стверджував, що природне право не має ніякого віде:-шення до спадкових законів, що норми спадкового права встановлюються суспільством відповідно до політичних та цивільних законів держав Г.В.Ф.Гегель підкреслював, що в основу спадкового права мають бути покладені моральні основи, які випливають з інтересів родини. Г.В.Лейбнігг: доводив тезу про те, що людина має право заповідати своє майно через те що має думку. Нині проблеми міжнародного спадкування досліджуються Г.Дмитрієвою, Ю.Власовим, Є.Рябоконем, А.Степанюк, Г.Фединяк. Л.Фединяк, С.Фурсою, Є.Фурсою та іншими вченими.

Розширення всебічних зв'язків у різних сферах життєдіяльності людей значно полегшило переїзд громадян з однієї держави до іншої та працевлаштування на новому місці. Сьогодні у світі, за різними оцінками, нараховується від 150 до 175 млн осіб, які проживають за межами країни сб:-го походження. Так, наприклад, населення Франції становить близько 61 млн жителів, із них 4,3 млн - мігранти8.

За даними Уповноваженого з прав людини Верховної Ради України на території 69 держав померло 2424 громадянина України. Державами, де померло найбільше громадян України, є Німеччина - 655 осіб, Португалія - 297, Польща - 250, Італія - 204, Росія - 143 особи. Адже спадкові справи з іноземним елементом - це неминучий наслідок переміщення населення та його ділової активності.

У разі смерті громадянина за кордоном виникає низка правових проб-тем, серед яких важливе місце посідають питання правового регулювання спадкових відносин. Спадкове право різних держав має значні розбіжності у врегулюванні цих відносин. Зокрема, прослідковується різний підхід щодо підстав спадкування, форми та змісту заповіту, заповідальної ~-:здатності громадянина, скасування заповіту тощо. Крім цього, декілька держав можуть претендувати на врегулювання тих самих спадкових відносин з іноземним елементом. Така "конкуренція" правових систем щодо спадкування у МПрП усувається за допомогою колізійних норм спадкового права.

При визначенні об'єкта дослідження слід звернути увагу на класифікацію норм, що регламентують спадкові відносини у МПрП. При цьому слід підходити як з методу правового регулювання МПрП, так і з природи, характеру й призначення самих норм.

У літературі неоднозначно визначається коло норм, які становлять :МПрП, що пояснюється різним підходом до його природи і сутності. Зазвичай, до норм МПрП зараховують колізійні, спеціальні матеріальні ті норми міжнародного цивільного процесу. Наприклад, у німецькій доктрині по-різному підходять до цього питання. Так, Л.Раапе, М.Вольф обмежують предмет МПрП колізійним правом, але Г.Кегель, Х.Шак включають до нього також і міжнародний цивільний процес. Вчені Польщі, Угорщини, Італії, США, Голландії (М.Сосьняк, К.Пшибиловський, В.Валашек, Л.Рецеї, Ф.Мадл, І.Сасі, Дж.Чешир, П.Норт, М.Коппенол-Ляфор: підтримують останній підхід. І.Перетерський вважав, що до сфери МПрП необхідно віднести також внутрішні матеріальні норми, які без застосування колізійних норм регулюють відносини з іноземним елементомЛ.Лунц, хоч і висловлював критичні зауваження з цього приводу, сам навів аргумент на користь включення до складу МПрП уніфікованих матеріально-правових норм міжнародних договорів. На користь включення матеріальних норм також висловлювався В.Корецький. Взагалі більшість дослідників не відстоюють позицію зведення змісту МПрП виключно до колізійних норм. Отже, теорія в цілому виходить з того, що структура МПрП не обмежується колізійними нормам.

Слід зазначити, що історично саме колізійні норми завжди становить основу МПрП. Істотною особливістю регулювання цивільно-правових відносин з іноземним елементом є те, що норми МПрП не містять прямої відповіді, прямого припису щодо того, як вирішити справу. Ці норми .тише вказують, яке законодавство треба застосувати. Існування колізійес: норми має сенс за умови використання матеріально-правової норми, тобто такої, що, по суті, регулює відносини з іноземним елементом.

Регулювання спадкових відносин з іноземним елементом у МПрП здійснюється двома шляхами: застосуванням колізійної норми та норми національного матеріального права, до якої вона відіслала; використанням норм, що містяться у міжнародних договорах держав. Отже, для врегулювання зазначених відносин застосовуються два методи регулювання колізійний та матеріально-правовий. У процесі регулювання цих відносин методи взаємодіють між собою, доповнюючи один одного. У зв'язку з цим викладення матеріалу побудовано на аналізі шляхів регулювання зазначених відносин у державах різних систем права.