Важливість та необхідність своєчасного вжиття заходів до охорони спадкового майна є можливість підкреслити тими негативними наслідками, які можуть суттєво ускладнити правову ситуацію для спадкоємців та інших осіб.

Розглянемо реальну правову ситуацію, яка мала місце на практиці, оскільки справа розглядалася в одному із судів м. Києва. Вона має прямий зв'язок з необхідністю вжиття заходів до охорони спадкового майна, але

розглядається під іншим кутом зору. Йдеться про те, які можуть виникнути наслідки, якщо своєчасно не вживати правових заходів, спеціально передбачених законом.

Після смерті спадкодавця Д. залишилося спадкове майно: квартира, дача, особисті речі у квартирі, а також значна кількість картин, які мають значну художню цінність (слід також враховувати матеріальну цінність Останнє положення зумовлювалось тим, що їх автором був спадкодавець - заслужений художник України. При цьому останні п'ять років, як було встановлено судом, вона не мешкала в належній їй за правом власності квартирі, а там проживала особа (К.), яка перебувала з нею у фактичних шлюбних відносинах, тобто проживала протягом тридцяти років з дозволу спочатку квартиронаймача, а потім власника. Не розглядаючи всіх перипетій цієї справи, звернемо увагу лише на один аспект - особа протягом шести місяців після смерті спадкодавця перебувала в її квартирі і посилалась на те, що здійснювала догляд за квартирою та майном покійної. Чи правомірна вимога про відшкодування здійснених заходів по охорона спадкового майна, коли це відбувається за ініціативою особи, яка офіційно не уповноважена? При цьому слід враховувати, що така правова ситуація мала місце до введення у дію нового ЦК.

Враховуючи, що нотаріус не вживав заходів щодо охорони спадкового  майна, то в цьому випадку є можливість констатувати, що громадянин К. за власною ініціативою, не претендуючи на квартиру, прийняв на себе обов'язки "охоронця" майна. За частиною 4 ст. 556 ЦК 1963 p., спадкоємці, які прийняли спадщину, повинні були відшкодовувати витрати, яких зазнали треті особи під час охорони спадкового майна та управління ним. При цьому жодних аргументів проти цієї обставини спадкоємцями не було висунуто. Отже, це положення підтверджувалося загальновідомим фактом про те, що фактичне перебування в квартирі - цереальний захист від посягань третіх осіб як на саму квартиру, так і на речі, що знаходилися в ній. Отже, у громадянина К., який вчасно заявивдо суду про свої вимоги, виникло право на відшкодування проведених ним дій.

Потім представники спадкоємця зробили грубу правову помилку - за порадою невідомої "юридично обізнаної" особи вони проникли у квартиру за відсутності громадянина К., обґрунтовуючи свої дії виданим свідоцтвом про право на спадщину та довіреністю щодо представництва інтересів спадкоємців. При цьому вони замінили замок на дверях і позбавили можливості "охоронця" до неї входити. Отож вони зняли будь-яку відповідальність з "охоронця" майна за майно, що знаходилося в квартирі, оскільки не було зроблено ніякого опису, не було в цей момент свідків, не було складено акт про те, в якому стані знаходилась квартира, тощо. Слід оддати, що одночасно вони взяли на себе відповідальність за речі, які належали громадянину К.

Отже, крім кримінального злочину - самоуправства, передбачене та ст. 198 КК України (що діяла до 5 квітня 2001 p.), вони явно діяли не в інтересах спадкоємців, оскільки, як з'ясувалося пізніше, не всі картини спадкодавця Д. було знайдено і позов до "охоронця" щодо повернення картини стає просто неможливо довести.

З приватної бесіди із представниками спадкоємців стало зрозуміло, чому вони зробили таку правову помилку. Це насамперед зумовлюється їх юридичною неграмотністю - всім цим негативним наслідкам була можливість перешкодити лише поданням однієї заяви до нотаріуса з проханням вжити передбачених законом заходів до охорони спадкового майна.

До вищенаведених аргументів є можливість додати також, що цивільний процес щодо розгляду цієї справи тривав понад рік, сторони вже звергалися також із заявами про порушення кримінальних справ одна проти енної (самоуправство, крадіжка), нервовий стан всіх осіб, які брали участь у цих справах, був просто жахливим. У цьому контексті, якщо врахувати :удові та емоційні витрати, моральні обтяження сторін навіть приблизно важко уявити: по-перше, яке правове значення має своєчасне вжиття заходів до охорони спадкового майна, по-друге, які негативні наслідки може викликати невжиття заходів до охорони спадкового майна разом з юридичною некомпетентністю громадян, що стосується питань особливостей нотаріального процесу. Тут слід додати й те, що нотаріуси повинні пропонувати відповідні правові заходи громадянам, які мають сприяти їм у реалізації їхніх прав.

За таких умов до нотаріуса позов щодо невжиття заходів до охорони спадкового майна не міг бути пред'явлений спадкоємцями громадянки Д., : скільки вони не знали про відкриття спадщини протягом п'яти місяців, а надстав для відповідних висновків про необхідність вжити заходів до охорони спадкового майна за власною ініціативою у нього не було.

Аналізуючи яскраві промови видатних дореволюційних адвокатів, можна з впевненістю сказати, що такі випадки існували і в минулому. Гак, з аналізу промови А.Ф. Коні у справі, у якій було підроблено духовний заповіт, можна зробити висновок, що за тодішнім законодавством на поліцію покладався обов'язок охороняти майно померлого з дня смерті спадкодавця. При цьому на день смерті спадкодавця мав проводитися спис майна і складатися відповідний акт. Якщо ж аналізувати розглядувану справу щодо невжиття заходів до охорони спадкового майна поліцією, то неважко помітити значні правові ускладнення, які виникли через те, що опис майна не проводився, а акт було складено формально, в приміщенні контори і на місці огляду повноважного представника поліції не було. Правовими наслідками такої недбалості стало те, що справа розглядалася протягом 14 років і з цивільно-правового характеру перейшла на кримінальний.

У новому ЦК з'явилися новели, оскільки редакція ч. 4 ст. 556 ЦК І ґ63 р. не знайшла свого повного відбиття у ньому. Так, статтями 1284, 1285ЦК передбачається призначення охоронця спадщини лише нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування з власної ініціативи або за заявою спадкоємців. При цьому такі заходи можуть вчинятися виконавцем заповіту, який уповноважений на виконання повноважень щодо охорони спадкового майна самим заповідачем (ч. 1 ст. 1284 ЦК), або ж інша особа може вживати заходів щодо охорони спадкового майна у разі відсутності спадкоємців чи виконавця заповіту, але лише на підставі укладеного нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування договору на управління спадщиною з цією особою. Отож у новому ЦК порівняно із ЦК 1963 p. така охорона не може здійснюватися U власної ініціативи іншої особи, тобто крім нотаріуса, посадової особи органу місцевого самоврядування, виконавця заповіту, іншої особи, але на підставі договору управління спадщиною.

Отже, в будь-який час право власності потребує охорони як з боку держави, так і з боку уповноважених її представників, які повинні вчасне вживати заходів до охорони прав спадкодавця та належних спадкоємців. При цьому слід підкреслити саме "повинні та вчасно", оскільки порушення цих умов може призвести до непередбачуваних негативних наслідків. Якщо ж ці положення порушено, то можна і водночас необхідно ставити питання про притягнення винних осіб до відповідальності.