Конституція України гарантує кожному громадянину право володіння користування та розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41 Конституції). Згідно зі ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Тости право власності є абсолютним і найширшим з існуючих прав. Власник на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається належним йому, майном, вчиняє щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства в Україні мають право мати у власності будь-яке майно, спадкувати та заповідати його, Наведемо класичний приклад: після смерті громадянина України Ю., який проживав у Польщі, залишилися спадкоємці: дружина (громадянка України), син (громадянин США) та дочка (громадянка Польщі). Очевидне, що у випадку виникнення подібної ситуації, законодавство визначає - коло спадкоємців, якщо цього не зробив спадкодавець у заповіті, їхні частки у спадщині, вживаються заходи щодо охорони спадкового майна тощо. Проте насамперед слід з'ясувати, правом якої держави будуть регулюватися ці відносини.

Колізійні питання спадкування були і залишаються у МПрП України одними з найскладніших. Вирішення різних спадкових спорів, як правило, породжує майнові відносини, що входять до системи відносин власності однієї держави, і взаємодіють з системою власності іншої держави. Це дає підстави кожному із правопорядків претендувати на врегулювання пий відносин.

З метою врегулювання відносин, які хоча б через один із своїх елементи пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, в Україні прийнято Закон "Про міжнародне приватне право". Питанням спадкування присвячено розділ X "Колізійні норми щодо спадкування" (статті 70-72).

Цей Закон визначає пріоритет норм міжнародного договору перед внутрішніми колізійними нормами. Так, згідно зі ст. З цього Закону, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору.

До колізійних питань, які виникають у галузі спадкового права України, передусім належать: загальне правило щодо визначення закону, що застосовується до спадкових відносин; спадкування нерухомого майна і чайна, що підлягає внесенню до державного реєстру; форми заповіту, а також  можливості реалізації автономії волі у заповідальних розпорядженнях.

Так, стаття 70 цього Закону передбачає, що досліджувані відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання. Отже, Україна належить до когорти держав, які використовуйсь для врегулювання спадкових відносин закон місця проживання.

За допомогою цього закону вирішуються різні аспекти спадкових відносин, зокрема такі, як: підстави спадкування, склад спадщини, час відкриття спадщини, заповідальний відказ, заповіт з умовою, виконання заповіту, а також черговість спадкування за законом та визначення часток у спадщині спадкоємців за законом, особливості спадкування окремих видів  рухомого майна, зокрема вкладів у банку, страхові виплати тощо.

Слід зауважити, що у різних законодавчих актах держав з МПрП прив'язка до місця проживання характеризується різними термінами, як: далеко не завжди збігаються за змістом. Проте відомо, що будь-яка фізична особа набуває місця проживання з народження. Вона також може набути доміцилій за вибором, переїхавши в іншу державу.

У статті 70 Закону не розкривається зміст lex domicilii. Використання терміна "останнє місце проживання" дає підстави для розгляду доміцилію за вибором. Зазначимо, що у договорах про надання правової допомоги з цивільних справах, які Україна уклала з іншими державами і ратифікувала, також використовується цей принцип.

Відсилка до права держави, де спадкодавець мав останнє місце проживання, на нашу думку, потребує кваліфікації цього поняття відповідно до права України (ст. 7 Закону "Про міжнародне приватне право"). Розкриваючи це поняття, слід брати до уваги ст. 29 ЦК України, оскільки спадкодавець є фізичною особою. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, у якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ст. 29 НУ. України).

Необхідність з'ясування місця переважного проживання спадкодавця виникає тоді, коли він проживав в декількох державах, і жодне з них на може із впевненістю бути місцем його постійного проживання. У такому випадку потрібно насамперед виключити із числа таких місць проживання ті держави, де спадкодавець тимчасово перебував, а з місць, що залишилися, віддати перевагу державі, з якою у нього склалися найбільш тісна зв'язки, насамперед з точки зору тривалості проживання спадкодавця та наявності в ній "осілого" характеру проживання (проживання разом із сім'єю, робота, житло тощо).

Для застосування колізійної норми, яка досліджується, треба встановити останнє місце проживання спадкодавця. Л.Лунц доводив, що поняття "останнє місце проживання", яке використовується у колізійному прані, в матеріальному праві відповідає "місце проживання". Зазначимо, що в даному випадку "останнє"означає останнє місце проживання спадкодавця на момент відкриття спадщини. Таким останнім місцем проживання може бути держава, де спадкодавець мав місце проживання, яке відповідає викладеним вище критеріям.

Визначення останнього місця проживання спадкодавця ускладнюється у тих випадках, коли смерть не може бути підтверджена медичними документами тому, що особа пропала безвісти, а засвідчується тільки публічними органами (в Україні - судом) в силу того, що існує висока вірогідність фізичної смерті особи. Оскільки строки відсутності особи в місці проживання, інші умови і порядок оголошення фізичної особи померлою в законодавстві різних держав істотно відрізняються, не виключено, що українському суду для кваліфікації поняття "останнє місце проживання спадкодавця", оголошеного за кордоном померлим, відповідно до ч. 2 ст. 7 зазначеного Закону потрібно буде врахувати право іноземної держави.

Отже, загальним правилом для врегулювання спадкових відносин є право держави останнього місця проживання спадкодавця. Проте в Законі України "Про міжнародне приватне право" передбачено виняток -:спадкодавець у заповіті має право обирати право держави, громадянином якої він був. Але такий вибір права буде недійсним, якщо спадкодавець теля складання заповіту змінив громадянство. Зауважимо, що відносини, пов'язані із спадкуванням нерухомого майна, інакше врегульовуються  з у цьому Законі (ст. 71 Закону).

Аналізуючи проект зазначеного Закону, який був прийнятий Верховною  Радою України у першому читанні, нами було запропоновано дещо змінити редакцію ст. 70 проекту. Так, на час першого читання у цій статті зазначалося: "вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо на момент смерті він змінив громадянство". З метою усунення двозначного тлумачення цієї норми, а також узгодження її з нормами ЦК України (ч.4 ст. 1: ЦК), нами запропоновано іншу редакцію цього положення: "вибір праве, спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося". Зазначимо, що відповідно до ч. 4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність особи є невіддільною від неї і припиняється з її смертю. Тому "на момент смерті" особа не може змінити громадянко, бо втрачає правоздатність і дієздатність.

Отже, у Законі передбачено норму, яка дозволяє спадкодавцю обрати право держави, громадянином якої він був (lex patriae), замість права місця проживання (lex domicilii).

Традиційно питання набуття права власності у порядку спадкування регулюються особистим законом спадкодавця. Однак українське законодавство з МПрП приписує у питаннях спадкування нерухомого майна керуватися законом місця знаходження речі (lex rei sitae). Так, відповідно до ст. 71 Закону України "Про міжнародне приватне право" спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, внесеного до Державного реєстру України - празем України.

Зазначимо, що колізійна формула lex rei sitae (закон місця знаходження майна) містилася і в колишньому законодавстві України. Так, ЦК УРСР мав імперативну норму і передбачав, що спадкоємство будівель, що знаходяться на території України, визначається українським законодавством (ч. З ст. 570 ЦК УРСР)85. Стаття 71 зазначеного Закону дещо розширила сферу застосування колізійної прив'язки lex rei sitae порівняно з нормою ЦК УРСР. Нині її дія розповсюджується на відносини, коли об'єктами спадкування є не тільки споруди, будівлі, розміщені на території України, а й інші об'єкти нерухомості.

Новизна ст. 71 Закону полягає у такому: 1) сформульовано двосторонню колізійну норму, яка дозволяє застосовувати до спадкування нерухомості,незалежно від того перебуває це майно в Україні чи в іншій країні, ту сажу колізійну прив'язку - право країни, в якій знаходиться це майно (lex га sitae); 2) у законодавстві з'явилася спеціальна одностороння колізійна норма про те, що спадкування нерухомого майна, внесеного до Державного реєстру України, регулюється правом України. Тобто принцип "мі: па знаходження майна" уточнений у зв'язку із специфікою тлумачення вітчизняним законодавством поняття "нерухоме майно".

Поняття "нерухоме майно" визначено у ст. 181 ЦК України. До нерухомості належать, по-перше, об'єкти природного походження - земельні ділянки, ділянки з надрами, водні об'єкти. По-друге, всі об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінений Ті зміни цільового призначення. Об'єкти визначаються як нерухомість, поки існує зв'язок із землею. У випадку відокремлення від неї, вони вважаються рухомими речами. Проте до нерухомого майна згідно із ч. 1 ст. 181 IS України належать повітряні, морські судна, судна внутрішнього плавання і космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. За своєю природою ці об'єкти можуть переміщатися у просте;; тобто перебувати не на території України. Цим і пояснюється закріплення до спадкових відносин не принципу lex rei sitae, а закону місця державна реєстрації. Слід також зазначити, що закон місця державної реєстрації же співпадати із законом їхнього місця знаходження.

Перед вирішенням питання щодо права, яке застосовується до спадкування об'єктів, що не підлягають згідно з українським правом державна: реєстрації на території України, повинна бути здійснена (відповідно до ч.

2ст. 7 цього Закону) їх правова кваліфікація шляхом тлумачення за правом тієї держави, з якою відповідні спадкові правовідносини найбільше тісно пов'язані. Найімовірніше, що таким правом буде право держави місця проживання чи громадянства спадкодавця. Залежно від результати такої кваліфікації до спадкування відповідного об'єкта може бути застосовано право держави останнього місця проживання або право держави : якій він пройшов відповідну державну реєстрацію.