Такий правоперетворювальний процес теж не є випадковим, він закономірно зумовлений реальними потребами перехідного періоду, в якому перебуває нині Україна, зокрема необхідністю забезпечити підвищену динамічність, гнучкість державно-юридичних інституцій, їх здатність своєчасно реагувати на соціальні зміни, пристосовуватись до них (а ці зміни, як відомо, бувають досить неоднозначними, навіть суперечливими й до того ж не завжди прогнозованими).
Деформалізація заторкує насамперед зміст об'єктивного юридичного права, що знаходить прояв, зокрема, у розширенні сфери загальнодозволен- ного регулювання і використання методу диспозитивності, у зростанні в законодавстві питомої ваги відносно визначених юридичних норм - оцінних, альтернативних тощо. Але вона торкається також і зовнішніх форм ("джерел") цього права, які стають за сучасних умов більш різноманітними, більш плюралістичними. Такі зрушення у державно-юридичному регулюванні мають загалом гуманістичну, знову ж таки людиноцентристську, спрямованість: адже вони дають можливість при вирішенні юридичних справ більш "щільно" брати до уваги конкретні особливості кожної життєвої ситуації, ретельніше враховувати й повніше реалізовувати індивідуальні інтереси окремих осіб - суб'єктів правовідносин, забезпечувати не тільки законність і обґрунтованість, а й справедливість правозастосувальних рішень.
Відповідно до вказаного процесу деформалізації інструментарія юридичного регулювання відбувається й відповідна новелізація праводержа- вознавчої методології, аби остання забезпечувала практично значущу ефективність наукових досліджень. Це досягається, зокрема, через використання у пізнавальній діяльності здобутків таких наук, як герменевтика, синергетика, що дозволяє глибше збагнути функціональні, адаптаційні, творчі потенції державно-юридичних засобів та механізми їх реалізації.
За допомогою таких пізнавальних засобів можна досить коректно вивчати саме ті державно-юридичні явища, котрі не є цілком визначеними у змістовному аспекті: скажімо, правотлу- мачний і правозастосувальний розсуд, особливості реалізації юридичних норм з оцінними поняттями, практику визначення "балансу", "пропорційності" між інтересами особи й інтересами суспільства (до такої практики, як відомо, систематично вдається Європейський суд з прав людини).
На філософсько-правовому рівні означена тенденція проявилась, наприклад, у тому, що у дефініцію загального поняття права деякі вчені пропонують включити категорію справедливості (хоча вона, як відомо, ніколи не інтерпретувалась та й навряд чи коли-небудь буде інтерпретуватись однаково).
У методології ж загальнотеоретичного праводержавознавства, внаслідок відзначених змін, дістали "другого дихання" такі здавна випробувані до слідницькі інструменти, як діалектична логіка, конкретно-соціологічне вивчення правосвідомості (зокрема, громадської думки), узагальнення правозастосувальної, особливо ж судової, практики.
Проте й тут, як видається, не все однозначно. Так, подекуди виникає невиправданий дефіцит формальної визначеності державно-юридичного регулювання. А між тим якраз ця визначеність останнього у багатьох випадках становить значну цінність саме для людини, оскільки забезпечує потрібну їй передбачуваність, чіткість, організованість правових відносин. І сьогодні не втрачає актуальності відоме обґрунтування того положення, що формальна визначеність юридичних інструментів - це неабияке осо- бистісне й соціальне благо, яке сприяє, зокрема, запровадженню тієї рівності усіх і кожного перед законом і перед судом, яка є неодмінною складовою справедливості.
Разом з тим послаблення формальної визначеності юридичного регулювання не могло не позначитись і на методології загальнотеоретичного праводержавознавства. Нині ж такі засоби наукового (та й практико-при- кладного) пізнання, як нормативи і процедури формальної логіки, правила філологічного (текстового) та системного тлумачення юридичних норм, за посередництва яких, між іншим, значною мірою виявляється законність (чи, навпаки, незаконність) діянь, рішень, дещо відійшли у тінь, здавалось би, відсунулись на другий план наукознавчих пошуків. А якщо вони й згадуються, то нерідко переважно у критичному аспекті - як знаряддя того юридичного позитивізму (легізму), який - за певних соціально- політичних умов - дискредитував себе буцімто вщент і вже нічого корисного дати не може... Однак на спростування такого уявлення варто навести фрагмент з Рекомендацій, ухвалених згаданою вище Міжнародною науковою конференцією, що відбувалась у м. Харкові у 2002 р.: "Реабілітації і широкому використанню підлягає формально-логічний ("догматичний") метод юридичного аналізу" [2, 237].
І справді, кожен юрист-практик, якщо він прагне чинити законно, має бути логіком, навіть "формалістом" - але у позитивному, соціально корисному сенсі останнього поняття. Надмірне вихваляння, виправдовування, "оспівування" невизначеності у праві ризикує перетворитись на потурання сваволі. Дискредитація, "нігілізація" тих дослідницьких методів, що зумовлюються необхідною, соціально виправданою змістовною визначеністю юридичної регламентації, здатні зашкодити власне тій правовій визначеності, котра, як відомо, є однією з необхідних ознак верховенства права.
Деякі висновки. Підсумовуючи все викладене, можна констатувати, що трансформаційні зрушення у методології вітчизняного правознавства, поряд із певними позитивними здобутками, не позбавлені й деяких спільних для них проблем. До останніх належить, зокрема, те, що у виборі та застосуванні окремих дослідницьких методів і засобів подекуди має місце відхід від доведених суспільним досвідом аксіоматичних постулатів наукового пізнання - насамперед таких, як-от:
-  обумовленість обраних методів дослідження його предметом;
-  обов'язковість встановлення об'єктивної істини, достовірність якої можна довести і перевірити, спираючись на такий досвід, як на її надійний об'єктивний критерій;
-  необхідність виявлення соціальної сутності правових і державних явищ.
Послабленню таких й інших недоліків, можливо, сприятиме, так чи інакше, публікація у цьому й наступних номерах журналу "Право України" понад 30 статей вітчизняних і зарубіжних фахівців із питань методології юридичної науки.
На закінчення ще раз підкреслимо, що переважна більшість із новелізова- них підходів і методів юридичної науки, про які йшлося вище, являють собою, вважаємо, ні що інше, як сучасну - зумовлену соціально-природними змінами й приростом наукових знань - подальшу конкретизацію класичних принципів і вимог діалектики - "вічнозеленої" пізнавальної парадигми будь-якої теорії.
ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ
1.  Вісник Академії правових наук України. - 1997. - № 1.
2.  Вісник Академії правових наук України. - 2003. - № 1.
3.  Недбайло П. Е. Введение в общую теорию государства и права. (Предмет, структура, функции). - М., 1971.
4.  Рабінович П. Людяність: міжнародні стандарти правового захисту (до 65-річчя завершення Нюрнберзького процесу) // Право України. - 2011. - № 10. - С. 349-357.
5.  Неклассическая философия права: вопросы и ответы. - Харьков, 2013.
6.  Рабінович П. М. Деякі сучасні концепції права в Росії та Україні (у світлі потребового праворозуміння) // Право України. - 2013. - № 7. - С. 234-251.
7.  Рабінович П. Права людини: діалектика універсалізації найменувань та урізноманітнювання змісту й обсягу // Вісник Академії правових наук України. - 2002. - № 3. - С. 3-9.
8.  Рабінович П. Методологія правознавства: проблеми плюралізації // Вісник Академії правових наук України. - 1995. - № 3. - С. 81-88.
9.  Філософія права і загальна теорія права. - 2013. - № 1.
10.  Філософія права і загальна теорія права. - 2013. - № 2.
REFERENCES
1. Visnyk Akademiipravovykh nauk Ukrainy, 1997, no. 1.
2. Visnyk Akademii pravovykh nauk Ukrainy, 2003, no. 1.
3. Nedbaylo P. E. Vvedenie v obshchuyu teoriyu gosudarstva i prava. (Predmet, struktura, funktsii)
[Introduction to the General Theory of State and Law (Subject, Structure, Function)], Moscow, 1971.
4.  Rabinovych P. Liudianist: mizhnarodni standarty pravovoho zakhystu (do 65-richchia zavershennia Niurnberzkoho protsesu) [Humaneness: International Legal Protection Standards (to 65-th Anniversary of the Nuremberg Trials)], Pravo Ukrainy, 2011, no. 10, pp. 349-357.
5.  Neklassicheskaya filosofiya prava: Vrprosy i otvety [Non-Classical Philosophy of Law: Questions and Answers], Kharkov, 2013.
6.  Rabinovych P. M. Deiaki suchasni kontseptsii prava v Rosii ta Ukraini (u svitli potrebovoho pravorozu- minnia) [Some Contemporary Conceptions of Law in Russia and Ukraine (in the Light of Consumer Approach)], Pravo Ukrainy, 2013, no. 7, pp. 234-251.
7. Rabinovych P. Prava liudyny: dialektyka universalizatsii naimenuvan ta uriznomanitniuvannia zmistu i
obsiahu [Human Rights: Dialectics of Title Universalization and Diversification of Content and Volume], Visnyk Akademii pravovykh nauk Ukrainy, 2002, no. 3, pp. 3-9.
8.  Rabinovych P. Metodolohiia pravoznavstva: problemy pliuralizatsii [Methodology of Jurisprudence: Issues of Pluralization], Visnyk Akademii pravovykh nauk Ukrainy, 1995, no. 3, pp. 81-88.
9.  Filosofiia prava i zahalna teoriiaprava, 2013, no. 1.
10.  Filosofiia prava i zahalna teoriia prava, 2013, no. 2.
Рабінович П. М. Методологія вітчизняного загальнотеоретичного праводержа- вознавства: деякі сучасні тенденції
Анотація. У статті розглянуто й критично проаналізовано основні тенденції трансформування методологічних підходів і методів дослідження правових і державних явищ
у вітчизняній загальнотеоретичній юриспруденції. Визначено ті фактори, які глибинно зумовлюють відповідні перетворення зазначеної методології. Схарактеризовано позитивні та проблемні моменти перетворення останньої. Запропоновано шляхи послаблення певних недоліків, якими супроводжуються означені методологічні зрушення у праводер- жавознавстві.
Ключові слова: загальнотеоретичне праводержавознавство, методологія юридичної науки, дослідницький підхід, дослідницький метод, антропологізація феномену права,
глобалізація феномену права, деформалізація феномену права.
Рабинович П. М. Методология отечественного общетеоретического правогосу- дарствоведения: некоторые современные тенденции
Аннотация. В статье рассмотрены и критически проанализированы основные тенденции трансформирования методологических подходов и методов исследования правовых и государственных явлений в отечественной общетеоретической юриспруденции. Выявлены те факторы, которые глубинно обуславливают соответствующие преобразования этой методологии. Охарактеризованы позитивные и проблемные моменты преобразования последней. Предложены пути ослабления некоторых недостатков, которыми сопровождается такое трансформирование правогосударствоведения.
Ключевые слова: общетеоретическое правогосударствоведение, методология юридической науки, исследовательский подход, исследовательский метод, антропологиза- ция феномена права, глобализация феномена права, деформализация феномена права.
Rabinovych P. Methodology for Domestic General Theoretical Study on State and Law: Some Modern Trends