Завдяки показанням свідків можуть бути отримані як відомості про фактичні дані, так і оцінні судження. Оцінні судження неминуче виникають при характеристиці свідком окремих психічних властивостей особистості позивача і відповідача. При цьому нерідко проявляються індивідуально-настановна позиція свідка, його соціально-перцептивні стереотипи.

Доказову силу мають лише повідомлення свідка про факти. Однак факти відтворюються у формі суджень і умовиводів.

Справжня обстановка досліджуваних подій відтворюється судом на основі аналізу ряду показань, зняття з них можливих су-

1 Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства. - Санкт-Петербург: Альфа, 1996. - С.277.
 

 
б'єктивних нашарувань. Тільки знання суддею (судом) психологічної природи образних подань, факторів, що впливають на їхню особистісну реконструкцію, дозволяє йому дати показанням свідків адекватну оцінку.

З урахуванням позиції свідка і його ставлення до виконання обов'язків свідка юридична теорія і практика виділяють різні категорії свідків: заінтересованих у справі та незаінтєресованих, сумлінних і несумлінних, а показання, що надаються ними, кваліфікують як помилкові або правдиві.

Однак наведений розподіл свідків на заінтересованих та неза- інтересованих і тим більш на сумлінних та несумлінних має сугубо попередній і орієнтовний характер. Більш обґрунтованим це стає на завершальних стадіях процесу при заключній оцінці всієї сукупності зібраних у справі доказів.

Для більш детального з'ясування розходжень між щирим, помилковим і неправдивим висловленням у літературі по судовій психології рекомендується кожне показання розглядати щонайменше з п'яти позицій: а) чи був дійсно описуваний у показаннях факт, або його не було; б) знає або не знає допитуваний про існування (неіснування) цього факту; в) відповідає або не відповідає його висловлення знанню (незнанню) цього факту; г) чи оцінюється у світлі усього попереднього це висловлення як істинне або неістин-не; д) чи кваліфікується воно при цьому як щире або нещире, тобто помилкове1.

Таким чином, при розгляді надійності показань свідків необхідно розрізняти дві групи питань, які досить легко змішуються і підмінюються одна одною.

По-перше, це питання про правдивість або неправдивість показань. По-друге, це питання про істинність або помилковість показань. Розбіжність понять правди і неправди з одного боку, істини і омани - з іншого дуже важливо враховувати в судовій практиці для успішного одержання правильної оцінки та ефективного використання показань свідків.

Судова практика констатує, що при дослідженні показань свідків у судовому засіданні варто встановити зв'язок між показаннями свідків, поясненнями сторін і спірними правовідносинами. Закон також не допускає спиратися в рішенні на суперечливі показання свідків, оскільки в остаточному підсумку це відображається на істині при вирішенні суперечки, що виникла. Проведені узагальнення, огляди судової практики дозволяють виявити недоліки й порушення закону та прийняти відповідні рекомендації з їхньої ліквідації.

1 Ратинов А.Р. Социально-психологические аспекти юридической теории и практики // Прикладная социальная психология. - М., 1981.

Для того, щоб правильно визначити вірогідність показань свідків, треба не тільки встановити стосунки свідка з сторонами і ступінь фактичної зацікавленості їх у результатах справи, але й "перевірити вірогідність показань свідків у вивченні умов сприйняття фактів, щодо яких свідок розповідає суду"[27].

Таким чином, як доказ можна використовувати об'єктивні, чіткі, несуперечливі показання свідків для встановлення істини в справі при винесенні законного та обґрунтованого рішення. Для того, щоб одержати достовірні докази, необхідно дотримуватись передбачених законом гарантій.

Отже, судам при розгляді цивільно-правових спорів варто широко використовувати показання свідків. Аналіз судової практики дозволяє зробити наступні рекомендації: 1) необхідно ліквідувати всякого роду протиріччя в показаннях свідків; 2) допитувати тих свідків, які можуть повідомити про факти, що мають відношення до справи і отримані з першоджерела; 3) відкидаючи ті або інші показання, треба даний висновок аргументувати; 4) допитувати рівною мірою свідків як з боку позивача, так і в боку відповідача; 5) оцінювати показання свідків у сукупності з іншими доказами.

1. Письмові докази

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або виписки з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи (ч. 1 ст. 64 ЦПК).

Письмові докази звичайно визначаються як предмети, на яких за допомогою знаків виражені думки, що містять відомості про факти, які мають значення для вирішення справи.

Можна виділити наступні характерні ознаки письмових доказів:

1. для формування письмового доказу необхідно, щоб людина могла свої думки викладати в письмовій формі;
2. відомості про факти закріплюються в об'єктивній формі, на тих або інших матеріальних предметах. Предмет, що може бути використаний для закріплення думок, повинен бути придатний для письма, щоб нанесені знаки могли зберегтися протягом певного часу (папір, предмети з дерева, металу тощо);
3. закріплення людиною на предметі своїх думок певними знаками (букви, цифри, ієрогліфи, знаки телеграфні, стенографічні, топографічні);
4. у письмових доказах повинні виражатися думки, що містять відомості про юридичні або доказові факти;
5. письмовий доказ повинен містити загальнозрозумілу інформацію, розшифровку закодованих даних.

Перелічити всі предмети, які закон відносить до письмових доказів, неможливо. Законодавство дає приблизний перелік видів письмових доказів, які використовуються у цивільному процесі (будь-які документи, акти, довідки, переписка службового або особистого характеру або виписки з них).

Письмові докази класифікуються за декількома ознаками:

1. за суб'єктом, від якого виходять письмові докази, прийнято розрізняти офіційні та неофіційні (приватні) письмові докази. Офіційні письмові докази визначаються як документи, що виходять від державних органів, державних і суспільних установ, підприємств, організацій. Неофіційними називають документи, що виходять від громадян;
2. за змістом письмові докази підрозділяються на розпорядницькі та інформаційні (довідково-інформаційні). Розпорядницькими називаються такі письмові докази, у яких виражений акт волі, волевиявлення, спрямований на виникнення, зміну або припинення правовідносин, які видаються органами державної влади і управління з метою здійснення покладених на них функцій (накази, розпорядження керівників підприємств і установ, документ з викладом тексту договору тощо). Ознайомлювальні письмові докази містять тільки відомості про наявність або відсутність певних фактів, повідомлення про них: довідки, посвідчення, звіти, технічна документація;
3. за формою письмові докази підрозділяються на документи простої і кваліфікованої письмової форми. Під доказами простої письмової форми розуміють такі письмові докази, які не містять ніякого посвідчення або реєстрації. Докази кваліфікованої письмової форми - документи, нотаріально засвідчені або зареєстровані у встановленому законом порядку;
4. за характером джерела формування письмові докази діляться на оригінали та копії. Оригіналом є перший екземпляр, підписаний особою, яка видала документ. Копія - повторення документа в цілому або в частині (виписка). Копія може бути простою або посвідченою.

Згідно з ч.2 ст.64 ЦПК письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Що стосується копій документів, то особлива увага приділяється порядку завірення копій документів, виданих державними ор
 

 
ганами управління. Він визначений у п. 4.10 Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 17.10.1997р.1

Від копії варто відрізняти дублікат документа - повторно виданий (складений) документ, що має з оригіналом однакову юридичну чинність.

Закон установлює порядок витребування і надання до суду письмових доказів у цивільних справах.

У випадку, коли в одержанні доказів у сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, є труднощі, суд по їх клопотанню зобов'язаний витребувати такі докази.

У заяві про витребування доказів повинно бути зазначено, який доказ потрібен* підстави, на яких особа вважає, що доказ перебуває в іншої особи, обставини, які може підтвердити цей доказ.

Існують три способи витребування письмових доказів:

1. витребування письмових доказів від державних установ, організацій, а також громадян безпосередньо судом, що розглядає справу;
2. витребування письмових доказів шляхом видачі особі, яка бере участь у справі, запиту суду на право одержання письмового доказу і подання його до суду;
3. витребування письмових доказів, коли вони перебувають з іншому місті або районі, через інший суд у порядку судового доручення.

Вибір одного із зазначених способів витребування письмових доказів залежить від умов і місця знаходження доказів по кожній конкретній цивільній справі. Не виключено, що у складних справах, коли потрібно зібрати багато письмових доказів, суд може застосовувати всі три способи збирання доказів.

Витребувані судом докази направляються до суду безпосередньо.

. Особи, які не мають можливості подати доказ, який вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня отримання ухвали.

За клопотанням сторони суд інформує в судовому засіданні про виконання його вимог щодо витребування доказів (ст.137 ЦПК).

Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі (ч.2 ст.64 ЦПК). Оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи.

1. Постанова Кабінету Міністрів України № 1153 від 17.10.1997 р.

 
У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу (ст.138ЦПК).

Дослідження письмових доказів. Письмові докази або протоколи їх огляду оголошують у судовому засіданні і подають для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть давати свої пояснення із приводу цих доказів або протоколу їх огляду. Особи, що беруть участь у справі, із приводу зазначених доказів можуть задавати питання свідкам, а також експертам, спеціалістам.

Однією з новел нового ЦПК є введення правових норм про розгляд судом заяви про сумнів з приводу достовірності наданих йому доказів або їх фальшивість.

Так, ч.2 ст.185 закріплює, що у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Можливі різні форми підробки письмового доказу: зміна дати, підробка підпису, зміна частини змісту, складання документа в цілому від імені організації або особи, яка його дійсно не видавала, підробка штампа, печатки, виправлення цифр. Підроблений документ спотворює дійсний стан і існування фактів.