Аналіз Закону України "Про основи національної безпеки України", Концепції адміністративної реформи в Україні та інших нормативно-правових актів дав змогу нам окреслити напрями діяльності органів виконавчої влади по забезпеченню внутрішньої інформаційної безпеки [142; 156]:  розроблення цільових програм оцінки ефективності інформаційної політики, які визначаються на основі прийнятої ідеологічної доктрини і Концепції національної безпеки України;  накопичення і зберігання актуальних відомостей про соціально значущі події, що відбуваються в державі та за її межами;  інтерпретація, впорядкування та визначення пріоритетності названих відомостей відповідно до прийнятих настанов;  впорядковане тиражування і поширення цих відомостей по каналах масової комунікації, передусім по державним каналам;  забезпечення координації діяльності недержавних каналів масової комунікації та прес-служб державних структур;  цілеспрямована підготовка і перепідготовка кадрів, зайнятих в інформаційній сфері;  формування і розвиток державних інформаційних ресурсів, забезпечення прав громадян та організацій на отримання інформації;  розвиток науково-технічного і виробничого потенціалу інформатизації в області державних ЗМІ, зв'язку та телекомунікацій;  розвиток юридичної бази в сфері інформаційної діяльності;  розвиток та укріплення інформаційної безпеки;  систематичний контроль ефективності інформаційної політики, що проводиться. Одразу ж хотіли б зауважити, що ми навмисне не переобтяжували текст дисертації численними визначеннями та поглядами авторів, а ставили за мету окреслити власне бачення цих проблем. Натомість більшу увагу ми зосередимо на питаннях безпосереднього забезпечення інформаційної безпеки, тому що у спеціальній літературі саме вони розглядаються недостатньо. Більш того, система органів виконавчої влади сприймається лише як суб'єкт забезпечення інформаційної безпеки. Втім проблеми забезпечення інформаційної безпеки самих органів виконавчої влади розглядаються недостатньо. Більш того, сутність та особливості саме адміністративно-правових форм і методів забезпечення інформаційної безпеки вказаних органів у спеціальній літературі майже не розглядалися. Зважаючи на той факт, що будова системи забезпечення внутрішньої інформаційної безпеки органів виконавчої влади є неможливою поза контекстом загроз та небезпек, наступним елементом для розгляду будуть загрози інформаційній безпеці, що в сукупності дозволить нам окреслити напрями функціонування системи забезпечення внутрішньої інформаційної безпеки і визначити адміністративно-правові форми та методи забезпечення даного процесу.       2.2. Характеристика загроз інформаційній безпеці системи органів виконавчої влади Загрози інформаційній безпеці, з одного боку, є організаційним компонентом системи органів виконавчої влади, а з іншого - слугують індикатором ефективності її функціонування. Адже реалізація загроз і переростання їх у небезпеки свідчать про неефективність функціонування даної системи, і навпаки. На сьогодні розглядати будь-які загрози в інформаційній сфері необхідно з урахуванням того контексту, в якому вони виникають і знаходять свій вияв. Найнебезпечнішими на даному етапі розвитку українського суспільства є інформаційні війни [45, с. 56]. Намагання у повній мірі усвідомити всі грані поняття інформаційної війни нагадують здебільшого зусилля сліпих, які прагнуть зрозуміти природу слона: той, хто дотикає ногу, кличе її деревом; хто дотикає хвоста - називає його канатом. Відверто скажемо, що питання формування понятійного апарату в сфері інформаційних відносин ще остаточно не вирішені. І передусім це пов'язано із несформованістю загальної теорії національної безпеки та її понятійного апарату. Це спричинює численні спекуляції, прагнення деяких авторів своїми гучними назвами привернути до себе увагу. Водночас поняття, які пропонуються, не лише не відображають дійсного стану речей, а навіть не містять змістовних ознак, які б давали можливість чітко ідентифікувати те чи інше явище в сфері інформаційних суспільних відносин. Даний підрозділ присвячено розгляду поняття "інформаційна боротьба", його співвідношенню з іншими спорідненими поняттями, такими як "інформаційна війна", "інформаційне протиборство", виокремленню атрибутивних ознак та встановленню кореляційних зв'язків між існуючими поняттями суспільних явищ, що відбуваються в інформаційній сфері. Передусім хотіли б наголосити на тій обставині, що чисельність трактувань даного поняття має більш глибинні коріння, ніж це може видатися на перший погляд. Йдеться про несформованість загальної теорії національної безпеки, а отже і базового вихідного алгоритму будови понятійного апарату. На цю обставину звертали увагу багато дослідників, тому ми лише акцентуємо увагу на тому, що створення понятійного апарату інформаційної безпеки є неможливим без формування даного апарату в рамках загальної теорії національної безпеки "націобезпекознавство", як пропонує називати дану теорію український дослідник Ліпкан В.А. [74]. На цю обставину також звертають увагу більшість дослідників проблем національної безпеки України [28; 38; 72, 86]. Більш того, його формування має бути обумовлене та корелювати з останнім. Неможливо, наприклад, визначати інформаційну безпеку, використовуючи формулу "захищеність від...", у той час як поняття національної безпеки (тобто родове поняття) визначається через формулу "управління загрозами та небезпеками". Певна річ, що понятійний апарат відповідних теорій, які слугують інструментом пізнання тих чи інших явищ у конкретних сферах життєдіяльності, не може розвиватися синхронно. Втім фундаментальні принципи його формування мають бути дотримані. За інших умов говорити про формування загальної теорії національної безпеки, а в її межах і приватних теорій національної безпеки, зокрема теорії інформаційної безпеки, отже і науково-обґрунтованої цілісної концепції забезпечення національної безпеки, стає неможливо. На сьогодні саме інформаційні війни становлять найбільшу небезпеку нормальному функціонуванню системи органів виконавчої влади. Це і зумовлює детальний розгляд нами питань щодо визначення поняття та встановлення суттєвих ознак інформаційної війни. Вперше термін "інформаційна війна" з'явився у наш час наприкінці 80-х років ХХ століття в результаті плідної праці теоретиків Збройних Сил США і став уживаним після вдало проведеної роботи по знищенню СРСР [49]. Активного застосування даний термін набув під час проведення воєнної кампанії США в Іраку у 1991 році, де вперше були не лише використані інформаційні технології, а й вперше було відкрито наголошено на цьому, що спричинило ще більший резонанс [73, с. 76]. Передусім, коли йдеться про будь-яку війну, включаючи інформаційну, то слід зважати на певний стан взаємовідносин між супротивниками. Здебільшого це не властиво, тому застосування даного терміну, на нашу думку, носить псевдонауковий характер. Для того щоб детально розібратися у даному питанні, слід проаналізувати суспільні відносини в інформаційній сфері, згрупувати за певними ознаками ті з них, які можуть утворювати окремі явища, і вже потім застосовувати термінологію для означення і опису цих явищ за допомогою відповідної термінології. Інформаційна війна виникає з нових підходів до застосування інформації, визначення її ролі та місця. Можна виділити два визначення поняття інформаційної війни: гуманітарна і технічна. Наприклад, Павлютенкова М. зазначає, що у гуманітарному сенсі інформаційна війна являє собою активні методи трансформації інформаційного простору, що знаходять відображення у системі нав'язування моделей світу, які покликані забезпечити бажані типи поведінки, атаках на структури породження інформації - процеси міркувань. Водночас технічне трактування даного поняття полягає у тому, що за допомогою спеціальних програм руйнується обладнання, програмне забезпечення тощо [91, с. 21]. Отже аналіз даного бачення певних процесів в інформаційній сфері дає змогу з високою долею очевидності говорити про підміну понять, тому що війна за своїм значенням означає стан, у якому держави застосовують одна проти одної всі форми тиску з дотриманням дії законів та звичаїв ведення війни (jus in bello) [192, с. 455]. Втім, наведений приклад бачення поняття інформаційної війни дає усі підстави стверджувати, що описані вище ознаки не є складовими даного поняття. Незаперечним є той факт, що формування інформаційного суспільства стає не просто фактом, а все більше впливає на формування державної політики інформаційної безпеки. Досягнення тих чи інших цілей виявилося можливим із застосуванням лише інформаційних технологій, які чинили б вплив на суспільну свідомість. Одним з проявів застосування даного методу є потужний часовий пресинг на суб'єктів органів виконавчої влади, який не залишає їм часу на прийняття виваженого, такого, що відповідає українським національним інтересам, рішення. Відтак, застосування невоєнних методів уможливлює досягнення певних геополітичних та інших важливих цілей. В Україні поки відсутня розроблена на концептуальному рівні концепція (система теоретико-методологічних засад, положень) забезпечення інформаційної безпеки. Більш того, аналіз сучасної геополітичної обстановки дає нам усі підстави зробити висновок, що проти України здійснюються широкомасштабні інформаційні акції, спрямовані на дискредитацію, дезорганізацію, підрив іміджу та дестабілізацію нашої держави. І передусім цей вплив чиниться на діяльність цілого ряду силових і фінансових міністерств нашої країни. Неможливо обминути і те питання, що так звана четверта влада - ЗМІ - відіграла не останню роль в закріпленні у свідомості пересічного громадянина терміну "інформаційна війна". Причому під останнім вони здебільшого розуміють злив компромату через засоби масової інформації, здебільшого електронні. Ідеальним засобом для цього є Інтернет, який дає можливість поширювати будь-яку інформацію без будь-яких обмежень. Причому характерним є те, що по Україні відсоток використання Інтернету не перевищує 10-ти, у той час як у Європі він дорівнює близько 75 відсоткам. Що стосується іншого розуміння поняття інформаційної війни, себто технічного, то тут обов'язковою умовою є те, що ведення інформаційної війни є результатом узгодженої діяльності по використанню інформації як зброї ведення бойових дій у будь-якій сфері життєдіяльності. При цьому інформаційна війна включає такі дії:  здійснення впливу на інфраструктуру систем життєзабезпечення - телекомунікації, транспортні мережі, електростанції тощо;  хакінг - злам і використання особистих даних, ідентифікаційних номерів, інформації з обмеженим доступом тощо [91, с. 22]. Безперечно, якщо ми говоримо про інформаційну війну, то вочевидь зрозумілим є той факт, що даний термін найбільш споріднений із воєнними діями. Тому, коли йдеться про інформаційну війну, то слід говорити про існування рішучої та небезпечної діяльності, пов'язаної із реальними бойовими діями. Розуміння інформаційної війни дає можливість погодитись із визначенням поняття інформаційної війни, що обертається у Збройних Силах США. Отже інформаційна війна - це дії, що вчинюються для досягнення інформаційної переваги у підтримці національної воєнної стратегії через вплив на інформацію та інформаційні системи противника при одночасному забезпеченні безпеки власної інформації і інформаційних систем [50]. Один із прикладів - існування спеціальної програми фіксування всіх телефонних дзвінків, що виходять за кордон США, на спеціальну апаратуру. За допомогою даної програми всі телефонні дзвінки, що виходять за межі країни, записуються, а потім пропускаються через спеціальний пристрій, який за допомогою пошукових систем за ключовими словами здійснює виявлення та ідентифікацію важливої інформації.