Характерною ознакою сучасного етапу економічного і науково-технічного прогресу є стрімкий розвиток інформаційних технологій, їх якнайширше використання у повсякденному житті та в управлінні державою. Інформація і інформаційні технології все більше визначають розвиток суспільства та слугують новими джерелами національної могутності. В умовах становлення інформаційного суспільства радикально змінюються політична, екологічна і соціальна сфери життєдіяльності людства. Крім того, формування інформаційного суспільства змінює предмет праці на інформацію та знання. У свою чергу основою глобалізації стають інтеграція інформаційних систем різних держав до єдиної загальносвітової інформаційної системи, формування єдиного інформаційного простору, створення глобальних інформаційно-телекомунікаційних тенет, інтенсивне впровадження нових інформаційних технологій в усі галузі суспільного життя, включаючи й державне управління. Глобальний процес інформатизації суспільства охопив майже усі країни світу і нині є стрижнем науково-технічного і соціально-економічного розвитку. Інформатизація являє собою організаційний соціально-економічний і науково-технічний процес створення оптимальних умов для всебічного задоволення інформаційних потреб і реалізації прав громадян, суспільства, органів державної влади і управління на основі формування та використання інформаційних ресурсів, а також інформаційних систем, тенет, ресурсів та інформаційних технологій із використанням обчислювальної і комунікаційної техніки. Основними завданнями інформатизації органів виконавчої влади є:  всебічне інформаційне забезпечення потреб органів виконавчої влади всіх рівнів;  створення єдиного інформаційного простору для усієї системи органів виконавчої влади;  створення, впровадження і використання інформаційних систем, інформаційних технологій і інформаційних продуктів загального значення;  підготовка кадрів, підвищення їхньої кваліфікації в сфері інформатизації. Таким чином, органи виконавчої влади є суб'єктом інформатизації. Відповідно основними напрямами державної політики в сфері інформатизації можна вважати:  забезпечення умов для розвитку і захисту усіх форм власності на інформаційні ресурси;  формування та захист державних інформаційних ресурсів;  створення та розвиток державних, регіональних і локальних інформаційних систем і тенет, забезпечення їх сумісності і взаємодії в єдиному інформаційному просторі;  створення умов для якісного й ефективного інформаційного забезпечення органів державного управління на основі державних інформаційних ресурсів;  забезпечення національної безпеки в сфері інформатизації, а також забезпечення взаємної реалізації прав як громадян, так і органів виконавчої влади в умовах інформатизації;  сприяння формуванню ринку інформаційних ресурсів, послуг, інформаційних систем, технологій і засобів їх забезпечення. В результаті розгляду змісту інформаційного забезпечення органів виконавчої влади, суб'єктів та об'єктів інформаційного забезпечення функціонування органів виконавчої влади цілком логічно випливає наступне визначення поняття та змісту інформаційної безпеки як певної діяльності, спрямованої на гарантування достатнього рівня захищеності національних інтересів в інформаційній сфері [4, с. 16]. У ширшому розумінні йдеться про забезпечення інформаційного суверенітету України; вдосконалення державного управління інформаційною сферою, впровадження інноваційних технологій у цій сфері; наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну; активне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживаннями службовим становищем, іншими явищами, що загрожують національній безпеці України; неухильне дотримання конституційного права громадян на свободу слова, доступу до інформації; недопущення неправомірного втручання органів виконавчої влади, їх посадових осіб у діяльність засобів масової інформації, дискримінації в інформаційній сфері та переслідування журналістів за політичні позиції; застосування комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України [74, с. 553]. Зазначимо, що розвиток інформаційних технологій - дуже важлива державна функція, а обов'язковою умовою забезпечення ефективного використання накопичених суспільством інформаційних ресурсів є створення розвиненого і захищеного інформаційного середовища. Цій меті слугує організація функціонування системи інформаційної безпеки, складовими якої є сама інформаційна безпека як об'єкт управління органами виконавчої влади, система забезпечення інформаційної безпеки, тобто суб'єкт управління, зв'язки між ними, а також внутрішнє та зовнішнє середовище. Зрозуміло, що інформаційна безпека забезпечується цілим комплексом заходів, вивченню яких відповідно приділяють певну увагу науковці [66]. Зважаючи на тему даного дисертаційного дослідження, ми проаналізуємо адміністративно-правові форми і методи забезпечення інформаційної безпеки з огляду на діяльність органів виконавчої влади всіх рівнів. Причому розгляд конкретного питання має базуватись на певних постулатах, базових і вихідних положеннях, спираючись на які можливо досягти мети дослідження. Таким чином, зосередимось саме на проблемах адміністративно-правових форм і методів забезпечення інформаційної безпеки. Осягнення суті предмета, з'ясування змісту поняття "інформаційна безпека" - важливі завдання наукового аналізу. Будь-яке вчення лише тоді досягає цілісності і досконалості, коли розкриває зміст досліджуваних явищ, має можливість передбачати майбутні зміни не лише в сфері явищ, а й у сфері сутностей. Пізнання сутності інформаційної безпеки можливе лише на основі абстрактного мислення, створення теорії досліджуваного предмета, з'ясування внутрішнього змісту, виявлення характерних ознак, розкриття суттєвих характеристик поняття, що вивчається. В історичному процесі складається структура предмета, тобто єдність внутрішнього змісту і зовнішніх проявів, співпадаючих і неспівпадаючих суперечливих сутностей. Сутність - сукупність глибинних зв'язків, відносин і внутрішніх законів, які визначають основні риси і тенденції розвитку системи. Сутність може вважатися пізнаною, коли відомі причини виникнення та джерела розвитку об'єкта, що розглядається, шляхи його формування або технічного репродукування, якщо в теорії чи на практиці створена його достовірна модель. Одна й та ж сутність може мати множину різних явищ. Сутність виражається і осягається в дефініції, яка виражає родове поняття. Щодо інформаційної безпеки таким є поняття безпеки, що характеризує певний стан захищеності від внутрішніх та зовнішніх загроз [156]. Відповідно видове поняття "інформаційна безпека" означає стан захищеності національних інтересів в інформаційній сфері від внутрішніх і зовнішніх загроз. Саме тому інформаційна безпека є невід'ємною частиною загальної безпеки - чи то національної, чи то регіональної, чи то міжнародної. Аналіз інформаційної безпеки передбачає розгляд сукупності таких об'єктивних чинників: потреб громадян, суспільства, держави та світового співтовариства; уразливості індивідів, суспільства та держави від диджитальних технологій; наявності широкого кола загроз і небезпек, якими має управляти система забезпечення інформаційної безпеки. Інформаційна безпека є складовою загальної проблеми інформаційного забезпечення функціонування системи органів виконавчої влади. Зміст поняття "інформаційна безпека" розкривається у практичній діяльності, наукових дослідженнях, а також нормативно-правових документах. Так, визначення інформаційної безпеки є у Федеральному Законі Росії "Про участь у міжнародному інформаційному обміні" [47]. У даному Законі "інформаційна безпека" розглядалася як стан захищеності інформаційного середовища суспільства, що забезпечує його формування, використання і розвиток в інтересах громадян, організацій і держави. Ця трактовка свідчить про те, що захист інформації та інформаційної інфраструктури становить зміст інформаційної безпеки. При цьому акцент робиться на технічному боці даної проблеми. Дещо інше визначення "інформаційної безпеки" міститься у Доктрині інформаційної безпеки Російської Федерації, де вона визначається як стан захищеності національних інтересів в інформаційній сфері, що зумовлені сукупністю збалансованих інтересів особи, суспільства і держави [43]. З цього визначення випливає, що зміст поняття "безпека" базується на інтересах суб'єктів суспільних відносин в інформаційній сфері, від збалансованості яких залежить рівень загроз. Варто зазначити, що у науковій літературі поки відсутній єдиний консолідований підхід до змісту поняття "інформаційна безпека". Для одних воно відображає стан, для інших процес, діяльність, здатність, систему гарантій, властивість, функцію. З метою упорядкування різних поглядів ми вирішили їх класифікувати за критерієм ознаки, що визначає зміст даного поняття. Таким чином, нами були виокремлені такі напрями підходів. Наприклад, представник першого напряму Фісун Ю.А., за нашою умовною класифікацією, характеризує інформаційну безпеку як "стан захищеності інформаційного середовища, який відповідає інтересам держави, якого забезпечується формування, використання і можливості розвитку незалежно від впливу внутрішніх та зовнішніх інформаційних загроз" [167, с. 101]. Такої ж позиції дотримуються і розробники концепції інформаційної безпеки Центру імені Разумкова, а також деякі українські дослідники, які вважають за необхідне визначати інформаційну безпеку як стан захищеності. Так, Гаєвський В.К. , Авраменко В.А. визначають інформаційну безпеку як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави, який виключає можливість заподіяння їм шкоди через неповноту, невчасність і недостовірність інформації, через негативні наслідки функціонування інформаційних технологій або внаслідок поширення законодавчо забороненої чи обмеженої для поширення інформації, тоді як Додонов О.Г. визначає інформаційну безпеку як стан захищеності інформаційного простору, що забезпечує формування та розвиток цього простору в інтересах особистості, суспільства та держави [80]. Аналогічного погляду дотримується і інший російський дослідник Панарін І., роблячи більший акцент на ролі політичної еліти, яка може протистояти інформаційному впливу [92, с. 128]. На його думку, інформаційна безпека - стан інформаційного середовища суспільства і політичної еліти, що забезпечує її формування і розвиток в інтересах керівництва країни, громадян і суспільства. Дещо в іншому ракурсі трактує інформаційну безпеку Тер-Акопов А.А., який репрезентує позицію другого напряму. Під інформаційною безпекою він розуміє стан захищеності інформації, яка забезпечує життєво важливі інтереси людини [180]. В межах даного напряму існує визначення інформаційної безпеки як стану, тенденції розвитку, умови життєдіяльності соціуму, його структур, інститутів та установ, за яких забезпечується збереження якісної, з об'єктивно обумовленими інноваціями в ній, вільне, відповідне власній природі  функціонування інформації. Ряд представників цього напряму розглядають інформаційну безпеку як стан, що характеризується відсутністю небезпеки, тобто чинників та умов, які загрожують безпосередньо індивіду, спільноті, державі з боку інформаційно-комунікаційного середовища. Прибічники такого підходу вважають інформаційну безпеку станом і процесом захищеності особи, суспільства, держави від реальних або потенційних загроз [87, с. 12]. Водночас, на нашу думку, розглядати безпеку лише в якості стану не зовсім доречно, тому що це не відображає динамізму як самої безпеки, так і тієї системи, для якої безпека виступає функцією її подальшого розвитку та існування.