Відтак, існування розвиненої системи інформаційної безпеки закладе фундамент для стійкого функціонування органів виконавчої влади. Цілі інформаційної війни є дещо іншими, аніж війни у звичному розумінні: не фізичне знищення противника та ліквідація його збройних сил, а широкомасштабне порушення роботи фінансових, транспортних і комунікаційних мереж і систем, руйнування економічної інфраструктури та підкорення населення країни, що зазнала атаки, волі країни-переможця [127, с. 340]. Існують також інші думки з цього приводу. Вважаємо за доцільне здійснити компаративний аналіз понять "інформаційна війна" та "інформаційне протиборство" з метою виокремлення ознак, що споріднюють і різнять їх. Вперше термін "інформаційна війна" було введено у 1985 р. в Китаї [59, с. 37]. В основу теоретичних підходів китайських спеціалістів у сфері інформаційного протиборства закладено погляди давньокитайського воєнного діяча Сунь-цзи. Він першим узагальнив досвід інформаційного впливу на супротивника. В своєму трактаті "Мистецтво війни" Сунь-цзи писав: "У будь-якій війні, як правило, найкраща політика зводиться до захоплення держави в цілому... Одержати сотні перемог у бою - це не межа мистецтва. Підкорити супротивника без бою - ось де вінець мистецтва" [178, с. 112]. На початку 90-х років термін "інформаційна війна" з'явився у США та активно увійшов в загальносвітову практику. Сьогодні даний термін використовується в двох площинах:  у широкому розумінні - для визначення протиборства в інформаційній сфері, в засобах масової інформації для досягнення різних політичних цілей;  у вузькому розумінні - для визначення воєнного протиборства, у військовій інформаційній сфері для досягнення односторонніх переваг в отриманні зборі, обробці та використанні інформації на полі бою (в операції, битві). У вітчизняній практиці в широкому розумінні найчастіше використовують термін "інформаційне протиборство"; у вузькому розумінні - "інформаційні воєнні дії". Ми дотримуємося позиції, відповідно до якої інформаційне протиборство - це форма боротьби сторін в інформаційному просторі з використанням політичних, економічних, дипломатичних, військових та інших методів, способів та засобів впливу на інформаційне поле супротивника, а також захисту власного інформаційного поля в інтересах досягнення поставлених цілей. Враховуючи таке визначення, можна зазначити, що інформаційне протиборство включає в себе три незмінні складові: 1) вплив; 2) аналіз; 3) протиборство. Причому основним елементом, від якого залежить ефективність кампанії, є аналіз, мета якого полягає в оцінці, стратегічному прогнозуванні та плануванні в аспектах внутріполітичного та зовнішньополітичного положення. На Заході інформаційну війну визначають як "нефізичну атаку на інформацію, інформаційні процеси та інформаційну інфраструктуру", причому "ціллю інформаційної війни є вплив на систему знань та уявлень зовнішнього супротивника". Під знанням тут розуміється об'єктивна інформація, загальна для всіх, а під уявленнями - інформація, що носить суб'єктивний характер. Основним інструментом ведення інформаційної війни є інформаційна зброя. До "інформаційної зброї" ми будемо відносити, по-перше, засоби інформаційно-технічного характеру, які знищують, перекручують або викрадають інформацію, не зважаючи на систему захисту, обмеження доступу до цієї інформації законних користувачів. По-друге, це безперечно, інформаційно-психологічні засоби, які дезорганізують інформаційні системи шляхом дезінформації, формування помилкових логічних інформаційних концепцій, інтерпретацій та ін., впливаючи таким чином на думку суспільства та на функціонування органів виконавчої влади. Таким чином, інформаційна зброя - це "пристрої та засоби, що призначені для нанесення протидіючій стороні максимальної шкоди в ході інформаційної боротьби (шляхом небезпечних інформаційних впливів). Виходячи зі змісту нашого дослідження, об'єктами впливу інформаційної зброї можуть бути: інформаційно-аналітичні системи, інформаційно-технічні системи, які включають канали та засоби зв'язку органів виконавчої влади, інформаційні ресурси, державні засоби масової інформації, а також психіка конкретного співробітника органу. Необхідно підкреслити, що інформаційна зброя є інструментом встановлення контролю над інформаційними ресурсами потенційного супротивника, тому інформаційна зброя втручається в роботу систем управління, зв'язку, інформаційних систем та ін. з метою порушення їх працездатності аж до повного виведення їх з ладу, вилучення, перекручення даних, які в них містяться, або цілеспрямованого введення спеціальної інформації. Почасти інформаційна зброя виступає в ролі поширювача дезінформації в системі формування суспільної свідомості й прийняття рішень. Особливу небезпеку в цьому випадку становлять дані, що надходять для органів виконавчої влади, тому що від їх достовірності залежить поінформованість і здатність певних органів приймати вірні рішення та вживати своєчасні заходи по управлінню державою. Також до інформаційної зброї відносять і сукупність спеціальних засобів та способів впливу на психіку суспільства та держави в цілому. Для проведення будь-якої інформаційної кампанії, як в міжнародних відносинах, так і на внутрішньому інформаційному полі, необхідно враховувати особливості конкретного інформаційного простору. Спочатку необхідно розшукати вразливі місця в інформаційному просторі і тільки потім переходити до рішучих дій. Інформаційна зброя повинна враховувати варіанти протидії - і чим більше варіантів протидії враховано, тим більша вірогідність успіху в тій чи іншій інформаційній агресії. Також варто підкреслити, що специфікою інформаційної війни (інформаційного протиборства) є те, що вона ведеться, на відміну від збройної боротьби, як у мирний, так і у воєнний час. Вона націлена на всі можливості та фактори ураження, які неминуче виникають при зростанні залежності від інформації, а також на використання інформації у найрізноманітніших конфліктах. Об'єктом уваги стають інформаційні системи (включаючи відповідні лінії передач, центри обробки та людський фактор цих систем). Інформаційна війна може бути спрямована проти трьох елементів: комп'ютер; програмне забезпечення; людина [168]. Крім того, неможливо заперечувати й того факту, що одним з головних завдань інформаційної війни є подавлення в людині морального творчого початку. Технології інформаційних війн певним чином зрівняли індустріальні, постіндустріальні і доіндустріальні країни: всі вони мають доступ до інструментарію, необхідного для ведення інформаційної війни, отже виступають як суб'єктами, так і об'єктами інформаційної війни, а відповідно і забезпечення внутрішньої інформаційної безпеки. Інформаційні війна, інформаційне протиборство й інформаційна боротьба є проявами одного більш широкого поняття - загрози інформаційній безпеці. Саме цьому питанню - загрозам інформаційній безпеці системи органів виконавчої влади ми і приділимо увагу далі. Слід зазначити, що аналізу змісту поняття "інформаційна безпека" зазвичай дослідники приділяють значну увагу, у той час як поняття "небезпека" і "загроза" розглядаються дещо спрощено і здебільшого у звуженому плані, відірваному від контексту поняття "інформаційна безпека". На нашу думку, необхідність у розробці поняття "загроза" визначається: 1) відсутністю єдиного підходу до дослідження основних понять інформаційної безпеки; 2) недостатньою розробкою родового поняття "загроза" і питань його відмежування від інших споріднених понять, таких як "небезпека", "виклик", "ризик", відповідно і видового "інформаційна загроза" та його відмежування від таких понять, як "інформаційна війна", "інформаційне протиборство", "інформаційний тероризм"; 3) невирішеністю проблеми формування категорійно-понятійного апарату теорії інформаційної безпеки; 4) можливістю на підставі теоретичних розробок даного апарату формувати адекватну систему моніторингу та управління загрозами та небезпеками в інформаційній сфері. Найбільш широко загрози інформаційним ресурсам системи органів виконавчої влади можна розглядати як потенційно можливі випадки природного, технічного або антропогенного характеру, які можуть спричинити небажаний вплив на інформаційну систему, а також на інформацію, що зберігається в ній. Виникнення загрози, тобто знаходження джерела актуалізації певних подій у загрози, характеризується таким елементом, як вразливість. Саме за наявності вразливості як певної характеристики системи і відбувається активізація загроз. Безперечно, самі загрози за своєю суттю відповідно до теорії множин є невичерпними, отже вони не можуть бути у повному обсязі описані в даному дисертаційному дослідженні. Натомість наша позиція полягає у тому, щоб з усього розмаїття загроз виокремити притаманні саме органам виконавчої влади. Інтегруючи різноманітні підходи, а також пропозиції щодо розв'язання даного питання [45; 79; 171; 184], вважаємо, що можна виділити такі види загроз інформаційній безпеці органів виконавчої влади: {посилання-337}-    розкриття інформаційних ресурсів; {посилання-338}-    порушення цілісності інформаційних ресурсів; {посилання-339}-    збій у роботі обладнання. Розглянемо більш детально кожний з цих видів. Загроза розкриття інформаційних ресурсів полягає у тому, що дані, інформація та знання стають відомі необмеженій кількості осіб. У нашому дослідженні стосовно системи органів виконавчої влади під загрозою розкриття будемо розуміти такий стан, коли отримано несанкціонований доступ до інформаційних ресурсів Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, причому нас цікавлять як відкриті ресурси, такі і ресурси з обмеженим доступом. Ці ресурси мають передаватися один одному і зберігатися у єдиній інформаційній системі. На сьогодні поки не створено такої системи. Загроза порушення цілісності інформаційних ресурсів полягає в зумисному антропогенному впливі (модифікація, видалення, зниження) даних, які зберігаються в інформаційній системі органів виконавчої влади, а також передаються від даної інформаційної системи до інших. Система органів виконавчої влади складається з трьох рівнів, і якщо на рівні Кабінету Міністрів України і центральних органів управління така єдність є організованою, то зв'язки місцевих державних адміністрацій і Кабінету Міністрів України, а також органів місцевої виконавчої влади і органів центральної виконавчої влади залишаються неналагодженими на відповідному рівні. Загроза збою в роботі самого обладнання може виникнути при блокуванні доступу до одного або декількох ресурсів інформаційної системи. Насправді блокування може бути постійним, коли ресурс, що запитується, не може бути отриманим, або виникають затримки в його отриманні, що є достатнім для того, щоб він став некорисним. Згідно з викладеним, розглянемо наступні загрози, що виникають відносно інформаційної безпеки системи органів виконавчої влади. Розгляд даних загроз робиться не лише з теоретичною метою, а й з практичною - продемонструвати, що знання загроз та вразливих місць дозволить організувати адекватну систему управління інформаційною безпекою, в рамках якої можливо сформувати комплекс адміністративно-правових форм і методів забезпечення інформаційної безпеки, про що йтиметься нижче. Причому ми розглядатимемо загрози для усієї системи органів виконавчої влади, без виокремлення загроз для конкретного рівня органу виконавчої влади. Це надасть можливість сформувати цілісну систему загроз, а також розробити цілісну систему адміністративно-правових форм і методів реагування на них.